Глава 13

Лабораторія Ліліан була на -4 поверсі будівлі, глибоко під землею. Кейтлін заплющила очі, поки їхала в ліфті, і намагалася дихати. Її думки одна за одною згадували сцену жорстокої розправи над батьками, що приводило дівчину в жах і навіювало скорботу. Щойно двері ліфта відчинилися, все це вмить змилося як із тіла, так і з розуму дівчини. Єдине, що зараз вона чітко розуміла, це те, що вона пожертвує всім заради порятунку інших. Точно так само як зробили її батьки. 

Кейтлін не поспішаючи оглядалася. Лабораторія справді була дуже великою. У головній кімнаті, де вже люб'язно розташовувалося її робоче місце, і робочі місця ще десятка персоналу, знаходився якийсь акваріум, який, як пізніше з'ясувала науковиця, був штучним інтелектом на ім'я Роз. 

Справ було дуже багато і багато папок з документами довелося вивчати дівчині, щоб зрозуміти своє завдання і взагалі розібратися, що тут відбувається. Хоча усвідомлення повної картини навіть після вивчення стопок паперів не складалося воєдино. Дівчину поки що не пускали в північне крило - місце, де проводили досліди. та й вона сама ще явно була не готова це побачити.

—Ну що Кейті, як просувається робота? Уже багато з чим розібралася? — підійшла до неї привітна світловолоса жінка. Дівчина саме понуро перегортала сторінку за сторінкою.

—Доброго дня, чесно кажучи, все дуже складно і деякі аспекти я не розумію.

—Нічого. Я теж коли прийшла багато чого не розуміла. Щойно ти все це подивишся на практиці буде легше. До речі про практику.—жінка задумалася, а пізніше додала; — Ліліан дала добро на те, що б тебе допустили поки що до перегляду досліджень. Тож закривай цю нудну папку і ходімо.

Тіло Кейтлін усе оніміло, а руки зрадницьки затремтіли. Вона намагалася поводитися невимушено, але вдавалося так собі. 

—Люба, не переживай. Усе не так страшно — знову посміхнулася їй жінка. 

—Місіс Прад...—Кейтлін дивилася на співрозмовницю з упевненістю в очах, —Я не переживаю. Просто я не хочу підвести Ліліан, адже це дуже відповідальна робота.

—Але хіба це не переживання? Адже ти боїшся підвести свого керівника. Втім, неважливо. Краще давай поквапимося, а то пропустимо все найцікавіше.

Північне крило знаходилося за трьома дверима і невеликими коридорчиками. Усі двері мали розпізнавання облич і відбитків пальців, плюс до всього ще потрібно було подати на них перепустку, що вимагало багато маніпуляцій, але це й не страшно, адже за цими дверима коїлося щось страшенно страшне.

Кейтлін трималася добре і з гордо піднятою головою ступала серед решти робітників. Коли дівчата нарешті подолали останні двері за ними просто роїлося людей. Це ніби був ще один офіс в офісі. Хоча безліч дверей, що стояли одна за одною та довжелезні коридори більше скидалися на лікарню чи психіатричну клініку

—Сьогодні ми подивимося один дуже цікавий екземпляр. —Жінка потягнула Кейтлін досьє. 

Вчена почала вивчати його по дорозі. Це досьє належало дівчині "проєкт 23". У ньому йшлося про те, що вона мала видатну нервову діяльність під час гри і взагалі підключення до розуму. А ще дуже погано піддавалася контролю. 

—Ось ми й прийшли. — повідомила місіс Прад. відриваючи дівчину від вивчення. 

Кейтлін увійшла до палати першою. Палата була просторою. На операційному ліжку лежала молода дівчинка років 12-ти, хоча за досьє їй було 10. Вона була вся підключена до проводів і поруч біло декілька моніторів. Один з них майорів червоним сітлом і відповідав за відстеження нервової діяльності. Другий поки був виключеним, але Кейтлін впізнала провід що йшов від шиї дівчини до цього монітору. Він був точнісінько такий, як в шлемах гри. Інші монітори відсежували зміни тіла і ще багато іншого. 

—Як тільки будете готові ми почнемо— почувся чоловічий голос. Він говорив із центрального крила по радіо

—Ви готові, Кейті?

—Цілком— видавила із себе вона. До горла підступив клубок, а руки стиснулися в кулаки. 

—Починайте.—скомадувала світловолоса і монітор, що ще секунди назад був вимкнений вже транслював  картинку лісу, а дроти підключення до тіла дитини,  засяяли синім світлом... 

—Починаю дослідження номер 287— проговрив голос штучного інтелекту. 

Кейтлін спостерігала за всим, що відбувалось на моніторі, де дівчинка в бойовому костюмі опинилась посеред лісу. За її спиною майоріла червоно-чорна коса. Вона стомлено дивилась навкруги і йшла вперед аж поки на неї не почали нападати звідусіль монстри. Жінка краєм ока спостерігала за нервовими імпульсами які лише інколи підіймались на значну кількість, але так же швидко приходили в норму.

—Двадцять третя стримує нервовий потік, додайте більше випробувань. Подивимось як вона впорається.— з усмішкою командувала Прайд

На моніторі дівчинка з легкістю долала одного монстра за іншим. Їх шмаки зникали в повітрі так швидко, як і зявлялись нові противники. Проте чим білье різних монстрів прибувало, тим важче дівчині вдавалось контролювати себе, свій стан та бій. Більшість моніторів почали пищати, а датчики світились червоним.

—Що відбувається?— встревожено запитала Кейлін на що її колега лише усміхулась

—Зараз все побачите. Спостерігайте уважно.— порекомендувала она. Жінка нічого не розумла, але тіло дівчинки забилось в конвульсії. Неочікувано для себе Кейтлін рвонула до неї, але її зупинала Прад

— Підключаюсь до мозку. Завантаження.. Синхронізація..Процес запущенно— тіло дівчини вигнулось в  незвучну для людини дугу. Кейтлін була спантеличина. Кістки дівчинки почали хрустіти і в ту секунду  тіло впало на операційний стіл. — Синхронізацію завершенно.— прошепотіла дівчинка. 

Кейлін завмерла,спостерігаючи за тим, як дитя повільно пднімається і сідає на край. Її очі світяться блакитним віддітнком, а посмішка наюирає зловіщого шарму 

—Рада вітати вас— звурнулась вона до Кейтлін та Прад

—Нарешті. Роуз розпочинай синтез нових нейронних зв'язків та знищуй попередні— скомандувала жінка