Глава 11

Новий день це нові можливості, нові емоції та враження. Кожен день свого життя потрібно проживати барвисто і без жалю, але як же це зробити, коли навколо твориться незрозуміло що? Міла з раннього ранку не могла заснути. Її мучили кошмари зовсім не пов'язані між собою. Вона переверталася і навіть кричала уві сні, поки остаточно не прокинулася. Червонуватий колір годинника показував третю ранку, і дівчина озлоблено кинувши подушку в стіну, пішла на кухню, де вже точно, як вона сподівалася, щось та підвищить їй настрій.Нишпорячи в холодильнику в пошуках смачненького, дівчина похитнулася. Головний біль різко проявився в неї і Міла, схопившись за голову, сіла на підлогу. Віддалені звуки розмови відлунням віддавалися в її вухах і незабаром вона знепритомніла..

Прийшла до тями попелясто-волоса в якомусь сирому місці з металевими стінами. Усе навколо було таким відчуженим і несло небезпекою

—Ти впевнена, що тут безпечно? Її не повинні знайти — почула Міла дуже знайомий голос жінки, але зрозуміти хто це вона не могла. Дівчина намагалася піднятися і повільно попрямувала в бік звуків. Кожен крок давався їй важко. Тілом пробігало тремтіння.

—Поки що так, але скоро вони знайдуть це місце. Потрібно щось придумати до цього моменту. —важкі кроки чоловіка ехом розносилися по всьому простору сховища

—Буде краще, якщо вона помре, —встряв у розмову хтось іще, і ці слова змусили Мілу зупинитися.

—Потрібно тікати — прошепотіла вона сама собі. Навколо не було нічого, що хоч віддалено нагадувало б вихід. Паніка з кожною хвилиною все більше огортала її, але дівчина намагалася боротися з нею

—Ні, вона нам потрібна. Вона потрібна людству. Навіть не думай про це, чуєш? Якщо знадобиться, ми навіть життя повинні віддати за неї.

—Мамо, мені страшно — дитячий голос був охоплений страхом і смутком. Міла виглянула з-за стіни, щоб побачити, хто ці люди, і застигла в шоковому стані. Вона не очікувала побачити їх...

—Це неможливо. Як —почала кричати вона і задкувати назад, поки не впала

—Міло, заспокойся. Ми не заподіємо тобі шкоди,— підходила до неї жінка. Але дівчина дивилася на маленьку дівчинку позаду неї і відповзала все далі, відмовляючись приймати реальність. Знову різкий біль вирвав її з цього спогаду і Міла з криком підскочила з підлоги

Важке дихання все ніяк не хотіло нормалізуватися. Здавалося, що попелясто-волоса просто божеволіє, але все таке реалістичне.

—Що відбувається зі мною? — у сльозах запитувала вона саму себе. Міла хотіла б зараз із кимось поділиться цим, але прекрасно розуміла, що немає таких людей. Дзвінок у двері трохи привів дівчину до тями, але тіло все ще тремтіло. На ватних ногах вона зі страхом пішла відчиняти двері, за якими на неї чекала завжди привітна Кейтлін. Помітивши стан Міли, її звична посмішка одразу змінилася тривожністю і переживанням. Швидко підхопивши попелясто-волосу, вони обидві зайшли в будинок

—Міло, що з тобою? Де болить, що сталося?— намагалася з'ясувати жінка. Міла з жахом дивилася на обличчя Кейтлін і тільки заперечно кивала головою.

—Зі мною все добре, правда. Просто не їла ще з учорашнього вечора,— тремтячим голосом намагалася виправити ситуацію дівчиа.. Зараз найбільше їй хотілося, щоб ця жінка пішла.

—О, люба, зараз я вколю тобі глюкозу. —Кейтлін швидко відкрила свій портфель із медикаментами і вже почала набирати препарат. Під кінець усіх маніпуляцій попелясто-волоса трохи заспокоїлася, але бажання розповісти Кейтлін про свої сни та інше в Міли вже давно зникло.

—Я хочу відпочити. Якщо ми закінчили, то чи можу я попросити тебе піти? — беземоційний голос із ноткою холоду, наче кенжал розрізав серце Кейтлін. З подивом жінка втупилася в дівчину, яка завжди була з нею привітна і вважала другом.

—"Невже це побічні дії сироватки?" —запитувала вона саму себе. — Добреько, але, Міло, ти ж знаєш, що завжди можеш покластися на мене і розповісти, що тебе турбує?

—Звичайно. —куточки губ Міли кострубато піднялися догори, намагаючись повторити вигини усмішки— "Не в цьому житті. —додала вона про себе. Кейтлін зі здивуванням вирушила додому, але думки про те, що вони з Гейдом поквапилися, даючи дівчині такі дози "ліків", не полишали чудову голову науковиці.

****

Після кількох годин лежання в ліжку дівчина все ж трохи отямилася. Щоб не думати ні про що,вона знову занурилась в гру, де вирішила трохи побродити новими локаціями. Ще нещодавно попелясто- волоса читала про острів Міясору, що знаходився в Іншому Світі та був покритий жахливими таємницями. Серед гравців ходили чутки, що ще ніхто не повертався звідти з нагородами. Мовляв усі лише втрачали рівні чи сили. Цей острів став просто якимось недосяжним прокляттям від розробників, але Міла ніколи не боялася труднощів, і тому попрямувала до Розлому (так називалася брама, яка вела на цей острів). Дорога була не близькою, але досить чарівною. Уздовж усього шляху росла сакура, колір якої заспокійливо діяв на Мілу, а запах змушував душу радіти. Неподалік від головної дороги попелясто-волоса помітила величезне дерево блакитного кольору. По ньому немов венами проходили й польсували рожеві нитки. Дівчина на скільки була заворожена цим явищем, що не стрималася й підійшла до нього. Дерево випромінювало тепло і Міла вже готова була торкнутися його кори, але тут її зупинила незнайомка у фіолетовому кімоно. Її яскраво берюзові очі дивилися прямо на Мілу і, здавалося, могли побачити найпотаємніші думки і не тільки...

—На твоєму б місці я б цього не робила. Це дерево не таке вже й просте — незнайомка відпустила руку Міли і повернулася до неї спиною. Фіолетова коса розвивалася під вітром, який ніс пелюстки сакури кудись дуже далеко.

—Чому?

—Це священне дерево хранительки осрова пані Кітцуне. В описі до нього йдеться про те, що тільки той, хто матиме око свідомості, зможе до нього доторкнутися —незнайомка різко обернулася бличчям до Міли і продовжила: —з твоїм то рівнем соромно цього не знати. Тільки зараз попелясто-волоса зрозуміла. де бачила цю незнайомку.