Глава 8

Пригнічуюча атмосфера пустельного і явно дуже не доброзичливого міста навіювала бажання якнайшвидше покинути його володіння і більше ніколи сюди не повертатися. Нік ступав обережно, озираючись на всі боки і прислухаючись до власних  кроків, які були, як йому здавалося, вже дуже гучними. Насторожений погляд темноволосого охоплював кожен міліметр вузьких вуличок, що утворювали певну мережу шляхів по всьому місту. Шурхіт пролунав позаду хлопця, і він миттєво розвернувся на цей звук, витягши з піхов блискучий срібний меч, але нікого не було. Раптом темна тінь знову промайнула позаду нього і зникла у вікнах неживих будинків.Дихання хлопця стало уривчастим і прискореним. Холодок пробіг по його тілу і незабаром переріс у воістину моторошний холод. 
—Не до добра це... —прошепотів він, вимальовуючи мечем якісь незрозумілі візерунки в повітрі. Блакитні та фіолетові хвилі одна за одною з'являлися й зникали, а після пронизливий звук, схожий на крик, рознісся відлунням усією вулицею. 
—Святая обитель! -— тільки й встиг проговорити хлопець.

Навколо нього з'явився бар'єр із тих самих блакитних і фіолетових візерунків, що були схожі на стародавні руни захисту. Бар'єр миттю захистив хлопця від п'ятьох заражених, які намагалися його пробити. Вони гарчали, плюючись чорною рідиною, а їхні очі іскрилися пекельним червоним кольором Нік одразу відкрив перед собою лічильник, що відповідав за витривалість, і спостерігав за її витратою. 
—"Треба щось дуже швидко вигадати", — міркував він, оглядаючи предмети, що оточували його, і монстрів. У меню здібностей хлопець знайшов пасивну здатність "Високовольтний стрибок", яка давала змогу тому, хто її використовує, стрибнути вгору на 30 метрів і водночас завдати шкоди блискавками, що утворилися. Ця здатність була дуже невитратною й напрочуд ідеально підходила для цієї ситуації, хоч і належала до А рангу. Нік навіть здивувався, що зовсім забув про неї, але думати, чому так сталося, не став, та власне відповідь на це запитання була очевидна, адже здібностей у нього було дуже багато і запам'ятати все просто неможливо... Нік присів, поклавши руку на землю, невеликий струм з-під роздробленого в деяких місцях асфальту жалив руку хлопця, і він різко промовив назву здібності, після чого його невідомою силою ніби відкинуло вгору. Фіолетові смужки блискавки, подібно до змій, звивалися в небесах і щосили вдарялися в землю, де були монстри. Деякі навіть після такої слабкої атаки лежали покалічені і ледве дихали, якщо взагалі вони вміли дихати. Падаючи вниз, Нік кинувся мечем прямо в центр між зараженими, що залишилися, та додав:

—Клинок руйнівника! — його меч заіскрився срібним світлом, і тільки-но лезо доторкнулося до землі, як та розкололася прямо під ним, а ударна хвиля промайнула в радіусі п'яти метрів від удару, руйнуючи на шляху все. Будинки, що стояли поруч, із хрипом розвалилися, подібно до піщаного замку, а від монстрів не лишилося і сліду, Неподалік  світилися три невеличкі скрині з нагородами. Обтрусившись від пилу, Нік поклав меч у піхви та подався роздивлятися свої скарби Насторожений і трохи втомлений, відкривши їх, він залишився задоволений. Уже в першій йому попався меч Архангела, яким якраз і користувався Нік, у другій йому дісталася збруя паладина, яку хлопець уже придумав на що обміняє, а ось у третій, окрім невеличкої жмені золота, нічого цінного не було, але навіть так усі три скрині були вельми корисними. Десь у далечині почулося гарчання, і чорні згустки вибухнули над будинками, розповсюджуючи чорний газ. Нік стояв непохитно, спостерігаючи, як вітер розносить цей газ усіма шляхами, ніби сповіщаючи, що почалося полювання. Спокій і відчуженість міста змінилася настороженістю і навіть якоюсь агресією. Похмурі дерева, що опустили гілки, виглядали так, ніби ось-ось оживуть і вступлять у бій із непроханим гостем.

***

Трупний запах ставав нестерпним із кожною хвилиною. Йти вперед було важче і важче, але не тільки через нього. Найбільше заважали саме останки, в яких у прямому сенсі потопали ноги. Дівчина часто перечіпалася, але утримувала рівновагу, адже впасти обличчям у труп їй зовсім не хотілося.

Усередині все переверталося, і взагалі в зеленоволосої складалося таке враження, що це не головоломка, а якесь знущання над психікою.
— "Ну в Міли й мама. Як вона могла взагалі вигадати таке"-—думала дівчина, вкотре проходячи повз жменю ще свіжих трупів. Не устигнувши продовжити свій уявний монолог, Стелла почула якісь шурхоти, що супроводжувалися глухим чавканням. Щось наближалося до неї, щось велике, судячи з того, що земля, якщо це, звісно, була земля під її ногами, здригалася, а зі стін печери сипалися невеликі камінчики. Стелла мимоволі зробила крок назад, але не втрималася і впала прямо в калюжу крові, що так люб'язно прийняла її в свої обійми
—Яка гидота, — вилаялася дівчина, розглядаючи червоні плями на своєму одязі... Чийсь подих легенько торкнувся її шиї і змусив серце забитися в нестримній агонії страху. Тінь накрила її, і дівчина з жахом повернула голову, щоб подивитися, хто стоїть позаду неї... Ця істота була вдвічі вищою і щонайменше вдесятеро товщою за саму Стеллу.

Його короткі ніжки і ручки було практично не видно за круглим тілом, що нагадувало величезний живіт. Така ж кругла голова дивилася на неї людськими очима, мала людські брови, ніс, але ось рот, точніше дірка замість рота, заповнена численними рядами зубів, що розташовувалися один за одним по колу, була зовсім не людською. Воно засміялося дитячим безневинним сміхом, що переріс у істеричний крик, котрий супроводжувався поглядом скажених очей, що витріщалися на дівчину. Стелла боялася ворухнутися.  її це огорнуло тремтіння. Вона повірити не могла, що це відбувається саме зараз і саме з нею. Зеленоволоса навіть забула, що це гра, зараз вона відчувала найяскравіший букет всіляких емоцій у даній ситуації, ніби це відбувалося в реальному житті, і це не дуже тішило її насправді... Рука монстра подовжилася і, схопивши тіло, яке лежало неподалік, закинула його в пащу, де зуби, подібно до м'ясорубки, перемололи навіть кістки. Клубок нудоти підійшов до горла хілки. Зібравши всю свою впевненість і силу в кулак, вона полізла в кишеню, щоб дістати сувій, Монстр одразу помітив рух з її боку, і його рука блискавично потяглася до неї 
— Сувій вогню! — крикнула дівчина і кинула його в монстра. Зв'язаний стрічкою пергамент перетворився на величезну вогняну кулю, що спопеляла все навколо. Але як не дивно на монстра він не подіяв. Той лише брав палаючі тіла й жадібно поїдав їх, як якісь делікатеси. 
—Крижаний шторм! — знову сказала вона, кинувши ще один сувій, але той відскочив від товстого живота й полетів назад в адресата. Стелла ухилилася, але через це не помітила, як противник стояв майже впритул до неї.