Глава 7

Звичайний дощовий сірий день, яким вже не здивуєш жодного мешканця, нагадував Ніку за що той так затято ненавидів все навкруги. Йому дуже бракувало завжди життєрадісної і розсіяної подруги. Він знав, що ще пару днів вони не побачаться і ці думки розпалювали в нім вогонь смутку і нелюбові до усього сущого. Рутинне навчання вже не було для нього чимось захоплюючим, а навпаки, здавалося, що якщо він почує ще хоч слово, то неодмінно помре прямо тут, розвалившись на підлозі класу без єдиної ознаки свого тонкого і дуже гострого розуму .Все усередині нього бушувало, як бушує безконтрольный ураган і думки, як рій бджіл, щось гуділи в його голові. Зрозуміти слова, які обривалися і змінювалися іншими, здавалося із швидкістю світла, було як мінімум неможливо і навіть безглуздо. Голова розколювалась. Ніку терміново потрібно було вийти на свіже повітря, тому він відпросився з уроку.На ватних ногах хлопець попрямував в невеликий шкільний парк. Дощ градом бився об листя, і великі краплі розпадалися на дрібніші...

—Що зі мною не так... — взявшись за голову думав він, намагаючись припинити гул думок у своїй голові. Але фрази, а незабаром і моменти з життя один за одним з'являлися перед його очима. Усередині все стискалося, коли хлопець згадував, як бездиханне тіло лежало на холодному кахлі шкільного басейну. Тіло маленької дівчинки з попелястими хвостиками з рота якої розмірено крапля за краплею, ніби змія, виливалася кров. Ніхто не підходив до неї, думаючи, що вона чимось хвора і навіть сам хлопець, який дивився на це з іншого кінця, не міг поворухнутися. У його голові сплив виразний силует чоловіка, який вбіг у приміщення і в паніці пробирався крізь натовп людей, що обступили тіло... Це був високий, трохи худорлявий чоловік у чорному костюмі з таким самим попелястим волоссям, що й мала та дівчинка. Нік не міг пригадати обличчя чоловіка, тільки виразні чорні брови, що піднялися в спантеличеності ситуації, і як помітив він, зовсім не пасували йому. Вони були немов чужими...Нік схопився за голову. Відтворення стало каламутним і незабаром розчинилося. Рій думок вщух, а сам хлопець важко задихав, ніби весь цей час хтось перекривав йому повітря... —Краще піти додому... — твердо заявив він сам собі й попрямував до виходу. Почуття слабкості переслідувало його всю дорогу.

Хлопець дивився вниз, не звертаючи жодної уваги на людей, що оточували його, як раптом роздуми перервав поклик.. Піднявши свої вже не виразно сірі, а трохи зеленуваті очі, Нік дуже здивувався. Перед ним стояла Стелла, яка пускала в нього спантеличені погляди. Вона тримала в руках парасольку, що рятувала її від холодних крапель води, що лила з неба. Тільки зараз Нік прийшов до тями. Він промок до нитки і більше скидався на мокру курку, ніж на людину. Але навіть так, хлопець не відчував холоду, тільки прилиплий до тіла мокрий одяг...

— Що з тобою?—  схвильовано запитала вона, підходячи ближче і простягаючи йому іншу парасольку, що висіла на лямці рюкзака...

—  Я й сам не знаю, —  відповів хлопець. Усе було невиразно й заплутано, що здавалося ніби хтось ним керував. Таке траплялося з Ніком дуже рідко і змушувало Стеллу нервувати...

— Я проведу тебе... — категорично заявила дівчина, і вони разом попрямували до будинку хлопця, що був не так уже й далеко від місця їхньої зустрічі...

— Чому ти не на уроках?..—  під шум дощу поцікавився Нік...

—  Можу спитати тебе про те саме й, гадаю, причина буде однакова. Я хвилююся за Мілу і не можу зосередиться на чому-небудь. —  Нік кивнув, погоджуючись із нею. У цих трьох була своя невідома енергетика, яка працювала як одне ціле, як здавалося їм на той момент.

— Думаєш їй там погано? —  поцікавився хлопець, відчиняючи вхідні двері будинку

—  Як і завжди, але вона впорається. Чого-чого, а сили волі нашій подрузі не бракує,— усміхнулася Стелла, пригадуючи бій із павуками. Нік ніби прочитав її думки й теж усміхнувся. Головний біль трохи минув.

—  Чи не хочеш чаю? —  запитав він.

—  Не відмовлюся.—  Нік жестом вказав їй почекати його на кухні, а тим часом, залишаючи мокрі сліди на дерев'яній підлозі, пішов у кімнату, щоб привести себе до людського вигляду, а Стелла ж, не довго думаючи, поставила чайник і дістала чашки. Вона почувалася, як удома, адже була тут частим гостем, щоправда останнім часом не таким вже й частим. Згадати хоча б те, як вона заблукала в пошуках будинку найкращого друга, за що їй було досі дуже соромно. Нік прийшов якраз до готового чаю і дістав пиріг, який його мама передала йому кілька днів тому. Двоє друзів вирішили не сидіти на кухні, а одразу пішли до кімнати Ніка, яка приховувала в собі багато секретів цієї компанії. Стелла навіть посумувала, згадуючи, скільки всього сталося в ній, коли вони були дітьми, й той момент, коли Міла зізналася друзям, що засновниця всесвітньо відомої гри - її мати.

  —Скільки ж ми тут обговорювали і як весело нам було— раптом випалила дівчина з якимось смутком. Складалося враження, що ці роки минули і зараз вони не разом 

—   Так, ми були безтурботними дітьми, а зараз у кожного є свої скелети і свої переживання, —   додав Нік 

—  Але навіть так, ми ще діти і можемо ділитися цими переживаннями один з одним, —   підкресила дівчина, сідаючи на м'який оксамитовий пуф

—  Скоро ми поїдемо в різні куточки, у найкращому разі - в країні, а може, навіть і світу. І зустрічатися будемо рідко, якщо взагалі будемо...—  раптом різко почав і так само різко закінчив Нік. Він помітив, що аж надто його потягнуло на одкровення і філосовке мислення. Це здалося хлопцеві дивним. Він не хотів вантажити цим усім Стеллу, в якої й без нього було багато проблем, хоч вона й не розповідала про них. Але те печіння в душі потроху їло його зсередини. Бо хай там як, він намагався не думати про те і залишатись все таким виселим, розумним ліпшим другом.

—  Ні.—   твердо відповіла дівчина, нахиляючись до хлопця і майже шепочучи йому на вухо

—  Чуєш? Ми будемо бачитися і дуже часто. — Вона випрямилась і з закликом додала:—І плювати на кілометри та інше! Якби тут була Міла, вона саме так би й сказала і тріснула б тебе по твоїй тупій макітрі! —  Стелла мала страхітливий вигляд. У її погляді читалися нотки злості упереміш зі страхом і задумливістю. Її серйозний вид мав якусь привабливість в собі. Ця дівчина добре знала, що хай що станеться, але їх ниточки долі надто міцно зв'язані між собою і їх вже не розплутати.