Глава 6

— "Що ж мені робити? Я не зможу їм протистояти. Як взагалі звідси забратися!? Який чорт смикнув мене вирушить сюди без друзів!" — У критичній ситуації у Тард явно не дуже працював мозок і вигадати, як врятуватися було досить важко. Трохи визирнувши із-за бака, Міла не помітила нічого. Фігури монстрів ніби просто випарувалися, що здалося їй вкрай дивним і змусило насторожитися. Хай там як, залишатися на рівному місці було теж досить небезпечно і тому дівчина все ж таки вирішила, нехай і коряво, але просунутися вперед. Вона гадки не мала куди пішли монстри й куди їй взагалі треба йти, але хіба це мало значення. Вона озирнулась і переконалася, що довкола нікого, швидким кроком попрямувала до однієї зі стін. Тард намагалася не шуміти, що в неї виходило досить добре. Помірними кроками вона дісталася до перехрестя, але щойно її голова пірнула за стіну, відьмочка помітила монстрів і швидко повернулася у вихідне положення, притискаючись до стіни. Її серце колотило так голосно, що здавалося ніби воно зараз вилетить з її грудей і це биття зможуть почути всі в районі кількох ярдів. Намагаючись впоратися з емоціями, що, як хвилі, накочувались на неї одна за одною, Міла щосили намагалася знайти місце, що б причаїться, але, як на зло, всюди було дуже порожньо. Тоді єдиним виходом залишалося повертатись назад. Вона повільно крок за кроком відходила тепер вже у зворотний бік, поки монстри навпаки наближалися до неї.
За спиною Міли пролунав приглушений рик, через який вона мало не впала.Очі округлилися, тіло її затремтіло від хвилі страху, що знову накотила і судомно повернувши голову назад, нарешті побачила як перед нею, в отворі постали двоє людей. Їхні тіла були зеленими, шкіра з облич уже облазила, а зі спини прямо в область серця тяглися трубочки з незрозумілою рідиною, схожі на тих, що були в інших монстрів. Міла вже збиралася бігти в інший бік, як там теж з'явилися ті дві істоти, яких вона зовсім недавно бачила.

—Схоже мені кришка, —прошепотіла дівчина. У її голові виникла лише одна думка: вийти з гри та повернуться, коли дізнається, як їх можна перемогти. На жаль чи на щастя, дівчина вирішила цього не робити. Вона в цю кашу встряла, їй і висьорбувати. Хай там що, її друзі їй казали, що спочатку треба в місті квести проходити і прокачатися, а потім уже йти на щось по серйозніше. Подумки лаючи себе за непослух новоспечена відьмочка шукала поглядом хоч якийсь шлях до відступу.

Істоти підходили до неї все ближче і незабаром їх огорнули ліани. Напівлюдей це на кілька хвилин зупинило і Міла не гаючи часу прошмигнула повз, але як тільки їй здалося, що все позаду і вона зможе втекти, як якийсь потік упав прямо перед нею. Дорогу роз'їло в одну мить. Перестрибнути розрив, що утворився, було неможливо і все, що залишалося це прийняти виклик і битися з ними віч-на-віч

—"Кислота"—прозвучала ехом в її голові. Вона обернулася і побачила, як друга така ж жижа зеленого кольору летить прямо в неї.Від страху все що Тард могла зробити це заплющити оці та чекати своєї участі

-—Гробниця Фараона! —і в мить теплі сильні руки огорнули талію дівчини і вона відчула невагомість Розплющивши очі і з подивом дивлячись на свого рятівника, ще хвилину тому знеможена страхом і почуттям відчаю вона впізнала це довге білосніжне волосся, туго зібране у хвіст, блакитні, як літнє небо очі, що дивилися кудись уперед, а ще той загадковий посох з рукою тримає шар свого рятівника. Радість захлиснула її та завдячуючи долі, уточнила:

—Райд? —Відповіді не було. Ноги дівчини зіткнулися із землею. Жахливі тварюки були за кілька метрів від них.

—Стій тут. Я з ними розберуся і.. — він подивився на Мілу з дуже важким поглядом — не підходь, що б не сталося
Все, що залишалося зробити дівчині, це кивнути. Хлопець миттю перенісся до монстрів, які безнапасно вибралися із земляного наросту. З його рук з'явилися іскри.Двоє статуй людей впали без ознак життя, коли хлопець підніс руки вгору і вони пронизали їхні тіла наскрізь. А ось двоє решти поглинули його силу.
Міла переступала з ноги на ногу чи то від страху, чи то від нетерпіння побачити сили Райда, адже, на її думку глава гільдії не може бути слабким, це було б якось дивно. Але раптом страх застиг у її очах і вона з останніх сил заволала:

—Ззаду!!
Тієї ж хвилини хлопець зник з поля видимості й опинився за кілька метрів угорі над монстром. Він відштовхнувся ногою від трубки та стрибнув ліворуч. Другий монстр відкрив рота і чорний клубок, який утворився, полетів прямо в біловолосого хлопця. Той, своєю чергою, закрив обличчя руками в позі Х і щось прошепотів. Перед ним з'явився щит теплого помаранчевого відтінку, який відбив удар, і призначений Райду ком повернувся адресою, але був поглинений
Монстри затискали хлопця все ближче до Міли, яка робила невеликі кроки назад, дотримуючись дистанції, як і велів хлопець.
Один із супротивників вийняв із себе трубку і почав пити її вміст. Очі чудовиська налилися чорною кров'ю і він з ревом попрямував прямо на голову гільдії. Райд стояв непохитно, засукавши рукави, що Міла знову мимоволі помітила дивні опіки, що виглядають з його рукавичок, але зараз її якось найменше хвилювало. Вона переживала за свого знайомого і страшенно злилася на себе, що не може допомогти йому.
Хлопець знову щось прошепотів і довкола одного з монстрів прямо з-під землі повстали троє дерев'яних людей, вірніше вони були схожі на людей. Наче хтось із дерева вирізав тіла і дав їм душу. Вони вмить попрямували на супротивника.Перший розкрив рота, другий підстрибнув і висунув уперед праву руку, а третій зробив маневр і вже миттєво готовий був знести монстра підніжкою.

Міла задивилася на це дійство.  Всі троє рухалися цілком синхронно і вона була впевнена, що це не просто, ось тільки в найвідповідальніший момент він зник, а відьмочка відчула на своїй руці легке печіння. У страху обернувшись, Міла заволала з такою силою, що здавалося зірве голос. Її рука аж по саму лікоть була в пащі чудовиська і вона не розуміла чому не змогла цього помітити. Три ряди гострих зубів впивалися в шкіру, з якої вже проступали червоні краплі крові. Друге чудовисько виявилося позаду неї і широко розкрило пащу, ніби хоче проковтнути її всю. У ту ж секунду її тіло відчуло холод

—Ексія! — скрикнув хлопець і раптом все накрила темрява. Сіре до цього небо змінилося на чорне, наче дьоготь, а в повітрі переважав запах гнилі. Міла намагалася зрозуміти, що відбувається, як раптом хтось прошепотів їй на вухо:

—Біжи і не оглядайся. Біжи так швидко вперед, як зможеш, —звук льоду, що ламається, став знаком свободи і Тард відчула полегшення. А ніжний, майже заколисуючий голос змусив дівчину підкоритися.

Вона бігла, як їй здавалося, цілу вічність і незабаром все ж таки побачила тьмяне світло попереду. Дихати ставало важче, але вона не здавалася і вибралася на світло. Темний клубок ніби виплюнув її на зовні і озирнувшись вона помітила, що на місці, де вони були зовсім недавно, утворилася велика чорна куля, яка різко розірвалася і в самому центрі, лежав Райд. Його біле вбрання було висаджено й забруднено в чорно-зеленому слизу. Міла підбігла до нього, але за кілька кроків остовпіла від жаху.

Руки парубка були вкриті опіками болотяного кольору. Пухирі поширилися далі, вибухаючи і завдаючи важких каліцтв. Дівчина подумала, що добре, якби зараз тут була Стелла, вона б точно змогла допомогти. Дівчинка з попелястими хвостиками спантеличено дивилася на його руки і хотіла доторкнутися, як різкий, трохи хрипкий голос озвався до неї.

—Не чіпай, якщо не хочеш померти, —процідив Райд і ледве підвівся. Його очі відчайдушно шукали щось довкола. У його погляді читалися розгубленість і переживання, але щойно маг помітив свої рукавички, що спокійно лежали на одному з трупів монстрів, він трохи заспокоївся.

Швидко вдягнувши їх, хлопець насупився. Через поширення опіків рукавички вже не могли приховати їх повністю, що змусило його трохи напружитись.

—Що це було? —Зацікавлено запитала Тард

—Це моя сила: "Мертві витоки". Вона забирає дуже багато сил, а ще робить це. —Він показав на понівечені руки. — Це моя плата за цю силу. Чиста імба і є тільки в мене, але я намагаюся не користуватися нею часто, і ти думаю вже здогадалася чому.

—Вибач.., —почулися схлипування з боку дівчини. Хлопець узяв свою палицю, що так само лежав неподалік і підійшов до неї

—Та Заспокойся ти. Адже нічого страшно не трапилося, а це дрібниці—посміхнувся він, намагаючись підбадьорити Мілу. Вона подивилася на нього заплаканими очима і шморгавши носом, поспішно витерла сльози.

—Підемо. Тут не безпечно. До того ж як ти взагалі сюди потрапила, га?—Мила хвилину поміркувала і все розповіла хлопцеві, на що той спантеличено хмикнув.

—Так, багато хто намагався його пройти, але не вдалося нікому. Втім, якщо хочеш можу допомогти. Я знаю, де знаходиться потрібний тобі вхід.

—Я була б дуже вдячна, але я відмовлюся від цієї витівки. Моїх сил не вистачить. Я навіть захистити себе не можу. Треба було слухатися друзів, — Міла знову відчула себе винною і страшенно слабкою. Тепер гра не здавалася їй цікавою і вона була готова вийти, але щось тримало її ще тут. Можливо це був Райд, який врятував їй життя, а можливо думка про те, що сама вихід звідси вона не знайде, проте йти їй щось перехотілося.

—І тут я можу тобі допомогти, якщо ти не проти, — з сяючим обличчям повідомив хлопець. — І до речі, ти не проти, додати мене до друзів? Так ми зможемо допомагати один одному і таке інше

—З радістю,—посміхнулася йому попелястоволоса. Чомусь саме цей хлопець мав її до себе і зараз вона навіть забула про те, що Стелла попереджала подругу не наближатися до цього милого хлопця.

—Що ж пропоную, затриматися тут ненадовго—хлопець покосився на дівчину, яка ледь е знепритомніла від його пропозиції —Не переймайся. Я ж поряд. Просто якщо хочеш отримати топові навички, найкраще отримати їх тут і я як маг знаю чудові місця. Так що ?

—Ну добре. Веди, я постараюся.