Глава 5

—Морозне дихання! —пролунав ледь чутний шепіт і маленькі сніжинки попрямували в різні боки, заморожуючи все  навколо. На замороженій траві, як на білій ковдрі, лежало тіло. Червоні краплі крові стікали одна за одною. Це було страшно та чудово одночасно. Міла підійшла ближче до неживого тіла і побачила там себе.

Різкий дзвінок будильника змусив дівчину судомно встати з ліжка, задихаючись від кошмару, який їй наснився. Голова в неї дуже боліла і навіть встати на ноги їй було досить важко.

—Схоже школа сьогодні скасовується. — тільки й змогла вимовити дівчина

***

—Гей, Нік, не бачив Мілу? Щось вона спізнюється, та й додзвониться я їй не можу,  —тривожним голосом промовила Стелла. Вона намагалася видивитися в натовпі подругу, але тієї ніде не було,

— Вона ніколи раніше не прогулювала-А яке сьогодні число? — спитав темноволосий.

— Двадцяте квітня, а що? — Раптом різко Стелла замовкла і не дочекавшись відповіді додала: —Точно! Вона ж у цей день завжди ходить з мамою до лікаря, як я могла забути! Ну тоді чекати на неї схоже не доведеться. Її сьогодні не буде.

—Ех, дуже шкода.. Сподіваюся надвечір вона буде огірочком, —дівчина радісно схопилася у вагон трамвая, що приїхав. Нік зайшов слідом лише закочуючи очі. -

—Так сильно хочеш ще поспостерігати за тим як гратиме Міла?

—О, так!

— Не думаю, що вона сьогодні буде з нами, але ми можемо і вдвох зіграти. Якраз подивимось на твої здібності. Як ти на це дивишся?

—О, це буде чудово. Мені якраз не завадило б пройти одну локацію в "Гріфі тіней". ,

.—Хах, ти досі її не пройшла?, —Нік з перевагою дивився на Стеллу, яка страшенно почервоніла через незручність.

—Я не такий ігроман як ти!— викрикнула вона, від чого на них одразу звернули увагу люди у вагоні. Стелла вибачилась і вже тихіше додала: —Так що так, я не пройшла, але пройду.— твердо заявила вона і закинувши ногу на ногу дивилася у вікно.

—Та хіба ж я сперечався?— додав хлопець, посміхаючись їй. від чого вони вдвох засміялися.

***

Міла сиділа за столом і пила каву. Голова вже перестала боліти, але слабкість ще була у її тілі. Ніколи Міла не відчувала чогось подібного, адже ніколи не прострочувала відвідування лікаря. Прийнявши жменю пігулок, вона вирішила трохи полежати, щоб всі процеси в її організмі вщухли і прийшли в норму. Їй прийшло повідомлення від матері "таке ж сухе, як і вона сама," підмітила дівчина

—"Що ти? Ходила до лікаря. Ти ж ходила?"

—"Так, я була у нього. Все добре, тобі не варто за мене перейматись" —відповіла дівчина. Вона звикла, що мати цікавиться нею тільки раз на рік, але щось всередині все ж таки хотіло, щоб та приділяла їй більше уваги, ніж своїм експериментам. Дівчина зітхнула і її погляд помітив шолом і вона подумала, що добре було б зараз зіграти і трошки відволіктися. Звичайно Міла розуміла, що нічого не знає про той світ, але хоча б пройтися його околицями було б дуже розслаблюючим. Віртуальний світ подобався Мілі набагато більше і був таким барвистим, що повернуться до нього їй щиро хотілося. Тепер Райд прекрасно розуміла всіх геймерів світу і навіть мала трохи вдячності матері за цей проєкт. Тому без зайвих роздумів вона вирушила у світ цифрових технологій.

З'явилася  дівчина знову в центрі Люмістрелії. Зараз тут було напрочуд порожньо, хоча просторі самотні вулички подобалися Тард набагато більше. Вона неспішно попрямувала брущатною дорогою, яка йшла кудись у далечінь. Проходячи повз різні магазинчики, дівчина розглядала вітрини і прекрасні шати, що манили до себе. Найбільше її привабила палиця болотного кольору, яка самотньо стояла за склом. Мила присіла щоб прочитати опис до нього:

—Посох Астії.Закликає водну німфу Астрію на одну хвилину, яка завдає магічної шкоди противникам у розмірі п'ятсот одиниць і десять одиниць фізичної шкоди, —дівчина задумалася, спостерігаючи за його переливами на світлі. Ця палиця була розміром з неї, повністю покрита якимись тягучими болотяними рослинами. На верхівці була каламутна зелена куля, навколо якої клубився дим. Милі так сильно сподобався він, що бажання купити це брязкальце пересилило і вона увійшла до невеликої скриньки з вивіскою "В гостях у Беркмі".

—Добрий день, — сказала вона, оглядаючись на всі боки. Всі полички були у великому шарі пилу, а всередині було темно. Дівчині здалося дивним, що такого сонячного дня в будинок майже не потрапляє світло. Щось усередині навіювало страх, але Тард не могла піти отак запросто.—Тут є хтось, ау?

—О, у мене відвідувач! -—рознісся ехом чийсь дуже писклявий голос. Міла дуже перелякалася особливо, коли навколо, як за помахом чарівної палички, ввімкнулося світло і перед нею з'явився маленький чоловічок у зеленому костюмі з конусоподібним капелюхом на голові.

—Гном! —крикнула дівчина, як одразу світло згасло і коротун глянув на неї непривітним поглядом.

—Я не гном! Не гном! Це образливо! Усі вважають мене гномом, та як ви смієте! —Він почав з великою швидкістю мотатися по всьому простору.

— Вибачте, я випадково. Я не хотіла вас образити, — зі страхом в очах вибачалася Міла

—Гаразд, на цей раз я пробачу, але я ельф, —він опинився перед нею і зняв капелюх, показуючи свої загострені вуха. Світло знову з'явилося навколо, роблячи непривітну лавку дуже затишною-

—Мене звуть Валар Беркмі, я ельф, —ще раз нагадав він.

—Я -Ексія, — представилася Міла.

.—Що привело юну леді в мою непримітну лавку?

—Оце,-—вона вказала на палицю Астії

—О, у вас чудовий смак, скажу я вам, але на жаль ця палиця не продається.

—Що? Чому? -—Здивовано дивилася на коротуна Райд. Її очі ледь не наповнились сльозами, адже їй дуже кортіло отримати цю зброю

—Бачите, цей посох я повинен віддати тому, хто зможе врятувати мою родину від злобного монстра, а така мила дівчинка чи зможе це зробити,— він з викликом подивився на Ексію, яка засмучено подивилася на річ, що їй сподобалась