Глава 4

Павучий ліс був дуже похмурий і темний. Дерева ніби хотіли заманити мандрівника у свої пута. Їхні верхівки були так високо, що складалося враження ніби вони утворювали купол через який навіть сонце не могло зазирнути всередину. 

—Нам точно потрібно йти саме цією дорогою? Може хай потренеруєтьсяна чомусь невинному або...

—Ні! —твердим голосом відповів Сільвер. —Елло, ти що боїшся? У тебе XP більше ніж у нас разом узятих.

— Та я не за це. Просто вони такі мерзенні і..— вимовила трохи тихіше дівчина і глянула на зовсім бліду подругу, яка просто йшла за ними з кришталево порожніми очима. Її найголовніший страх — павуки, тепер будуть не якимись маленькими беззахисними букашками, а розміром з великий пень і це в кращому разі. Вона намагалася тримати себе в руках, але її руки судомно тремтіли.

—Ексія, не переймайся. Головне не дай їм поранити себе. Ці істоти при контакті з ранами можуть викликати в тебе сильний параліч, а можливо навіть інфекцію. Їхня отрута у великих дозах смертельно небезпечна ...

— Звичайно, якщо ти помреш, ти знову повернешся перед лісом з усім, що отримала до входу сюди, але повір мені, смерть тут не найкласніша і переживати її я б тобі не радила, -—додала до розповіді Ніка Стелла.

—Саме так. До речі, щодо того, як використовувати свої сили. Ти можеш їх подивитися в "Меню гравця", він знаходиться на тій же кнопці, що і "Рюкзак", тільки треба прогорнути. Відкрий, будь ласка.

Міла знову натиснула кнопку на плечі. Осередки рюкзака досі були не зайняті, а от золотих залишилося лише п'ятсот. Вона прогорнула вліво і в неї з'явилася панель під назвою "Меню гравця". Нижче було кілька написів: "Здібності", "Магія", "Карта". Сільвер попросив натиснути на "Магію" і там одразу з'явилися чотири здатності.

— Так... — загадково протягнув Сільвер. Перша здатність була "Водяна гробниця". —Витрата мани п'ятдесят одиниць за секунду. Шкода противнику шістдесят одиниць на секунду. Ціль знаходиться у водяній кулі без доступу кисню. Хммм, ну ця сила гарна проти тих, у кого немає можливості дихати під водою, досить непогано. А що там далі? — він примружився, намагаючись розібрати написане, — "м'ясоїдні ліани". Витрата мани вісімдесят одиниць за секунду, збитки сто одиниць за секунду.

— А це класна здатність! — подала голос Стелла. Далі йшла здатність пасивна "Водний баланс". Дозволяє користувачеві ходити по воді. І остання здатність "Шепіт природи" - теж пасивна здатність, яка не вимагає витрати мани. Користувач може з'єднатися з якоюсь із рослин і чути все, що відбувається в радіусі десяти кілометрів, якщо там є інші такі ж рослини. Якщо ні, то ця сила не працює. —Так для активації тобі просто потрібно сказати назву твоєї здібності, але не забувай, що в лісі тобі земля та рослини допоможуть, а водні краще використовувати біля води, поки в тебе немає здатності до її висмоктування.

—Це означати, що зараз мені знадобиться тільки дві здібності? —Міла дуже розгубилася. Звичайно вона звикла почуватися тупою, але зараз це було дуже дратівливо і соромно одночасно. —«Ну, гаразд! Візьми себе в руки ганчірка! Я ж не помру по-справжньому, чому ж я так боюся тоді?» —дівчина зітхнула.

—Я зрозуміла. — Нік і Стелла посміхнулися подрузі і поплескали її по плечу.

—Ось це чудовий настрій! — Заявила світловолоса і Міла закривши меню, пішла слідом за ними. Стелла йшла суворо позаду Ніка, судомно оглядаючись довкола, втім, як і Міла. Дівчина не горіла бажанням зустрічаються віч-на-віч з рідким павуком. Раптом десь позаду них пролунав тріск, обидві дівчини скрикнули і навалилися на Ніка

— Ви що, зовсім уже!
— Вибач, — в унісон вимовили дівчата і піднялися, як раптом щось знову тріснуло.

— "Павуки" —  промайнуло в голові Ніка і він схопивши Мілу за руку, швидким рухом відправив вперед себе на кілька метрів. — Удачі, Ексіє,—  сказав він і взявши за руку Стеллу, додав:

— Тихий шурхіт, — після чого вони стали безшумними і сховалися за одним з масивних дерев

— Що?! —  Міла злякано почала оглядатися на всі боки, —  Це не чесно! Друзі?! —  В паніці закричала вона, що тільки наблизило до неї монстра. І в той же момент позаду неї залунав гучний удар об землю і вона, обернувшись, побачила перед собою гігантського павука, тільки заввишки метрів зо три не менше, а завширшки так усі чотири. Його очі дивилися на неї і він уже був готовий накинутися на свою жертву.Тіло Райд заціпеніло від страху і вона навіть з місця не могла зрушити. Павук уже був близький до своєї жертви, коли дівчина мимоволі крикнула: 

— М'ясоїдні ліани! —  І витягла вперед руку. Позаду дівчини з-під землі проросли рослини і почали огортати павука у кокон. Величезне листя мало внизу зуби і відкушували шматки від чудовиська, але той тільки став злішим. З його ран виливалась фіолетова рідина і  ліани почали засихати та розсипатися. Дівчина страшенно тремтіла від страху. Адреналін наскільки вдарив у голову, що вона не знайшла нічого кращого, ніж тікати. Тому щосили попрямувала сама не знаючи куди, аби сховатися від павука. Але їй дуже не пощастило, на розлючений крик одного прийшов інший наполовину менше, але іншого забарвлення. Міла помітила, що перший був просто звичайним чорним, а другий схожий на грудку снігу, білу з сірими смужками. Не встигла дівчина збагнути, як той що менше вистрілив у неї зі свого черевця. Дівчина, звичайно, не промах і змогла ухилиться. Рідина яка потрапила на одне з дерев тут же перетворила його на лід

— А про нього ви мені не говорили! —  крикнула кудись у далечінь Міла. — «Мені б одного перемогти, а тут відразу двох» —  вона шукала хоч якісь лазівки, поки ухилялася від павуків. Міла думала про те, як їй використовувати свої здібності, але нічого не могла придумати. Ліани їй явно не допоможуть, адже схоже не тільки тіло павуків токсичне, але ще і їх кров, а ось води, як на зло ніде немає в чистому вигляді. 

— Може варто їй допомогти?  — Пошепки запитала Стелла, дивлячись на те, як її подруга розгублено про щось думає, поки павуки заганяють її в кут.