Глава 3

Люмістрелія - місто в яке потрапляють усі новенькі гравці та куди раз по раз повертаються вже досвідчені, адже саме тут можна і броню викувати, і магічними артефактами закупитися або обміняти свої знахідки на щось варте. Тут завжди багатолюдно і це, швидше за все, через невеликі таверни, де мандрівники можуть підкріпитися перед черговою місією.
Міла оглядала перехожих навколо себе, намагаючись вгадати хто з них її друзі, поки увагу дівчини не привернула компанія гравців у білосніжних шатах магів із золотими вишивками на краях. Найвищий з них тримав в руках дерев'яну палицю, на кінці якої була рука,а в її середині виблискувала фіолетова куля. Довге зібране у хвіст волосся досягало рівня стегна, а чубчик, що схилявся на бік, закривав одне око. Обличчя приховувала біла, як хмара маска, але крізь неї можна було помітити, як ворушаться його губи в розмові. Напевно, Міла надто відкрито спостерігала за ним, коли хлопець різко припинив розмовляти та про щось повідомивши своїх друзів, почав наближатися до неї. Його сіро-зелені очі спостерігали її подальші дії, намагаючись зрозуміти хто вона. Мила остовпіла, його погляд був таким глибоким, ніби той міг бачити внутрішній світ людини, його душу.
—Ти новенька? — його м'який, спокійний, оксамитовий голос заколисуюче діяв на попелястоволосу.
—Так, — несміливо відповіла вона, не підводячи погляду на незнайомця.
—Мене звуть Райд. Я голова гільдії "Примарний шторм".
—Я – Ексія, — дівчина підняла свій погляд. Хлопець був ще вищим, ніж їй здалося спочатку і вона б могла повністю схоатись за ним
—Дуже приємно, —дружній потиск рук, звичайна справа, але Міла помітила, щось на кшталт обпаленої плоті під такими ж білими, як і все його вбрання, рукавичками. Вона вже хотіла спитати, що це таке, як почула якийсь голос молодої особи. Обернувшись, Міла застигла в заціпенінні. Брузчаткою   йшла дівчина зі світло-зеленим волоссям, одягнена в сукню, що облягала, трохи темного відтінку. На її поясі висіла сумка, з кишеньки якої поглядали на світ якісь трави. Вона стурбовано дивилася на всі боки й когось кликала. Всі різко замовкли і ніби стріла встромилося у вухо Міли ім'я "Ексія"
—Елла !!! —Закричала вона і машинально почала махати рукою. До того ще незнайома дівчина, побачивши подругу, дуже зраділа і попрямувала до неї.
-—"Як вона може нормально пересуватися в такій довгій сукні?" —Вона і справді було дуже довгою, що її поділ волочився по дорозі і Стелла часто наступала на нього, але не падала. Мілі здавалося, що це якась магія.
—О, Райд, давно не бачилися, —сухо, з нотками недовірливості вигукнула вона.
—Ще стільки б і не бачилися, —роздратовано повідомив хлопець, переводячи погляд на Мілу, — це твоя подруга? — поцікавився він.
—Так, — Міла не встигла домовити, як Елла схопила дівчину за руку і крикнула:
—Ходімо! У нас ще купа справ.
—Ем, окей. Бувай, Райде, —помахала вона йому вільною рукою.
Міла була дуже здивована поведінці подруги, адже ще ніколи та не була такою недружньою і холодною з оточуючими.
—Елла, Що це було? —звільняючи свою руку з чіпких лап подруги, запитала попелястоволоса, коли вони були вже далеко від центру міста.
—Тебе це не стосується! — злісно прогарчала подруга, ще сильніше стиснувши руку Міли, але незабаром швидко відпустила її та вже м'якшим і спокійнішим голосом додала: —Тримайся від нього якомога далі.
— Спочатку поясни чому, — Міла склала руки на грудях і з викликом дивилася на Стеллу, у якої грали в очах біси та готові були знищити всіх і вся на своєму шляху.
—Це ...
—Ну нарешті! Де ви були, га? Ви не забули, що ми тут у справі? — Раптом пролунав позаду незадоволений голос хлопця. Міла визирнула з-за спини Стелли. Перед ними стояв хлопець із чорним довгим волоссям зібраним у хвіст. Одягнений він був у мантію темно-синього кольору з чорною вишивкою якихось дивних рун. Вітер злегка похитував мантію і під нею можна було розгледіти такі самі штани й сорочку, а на поясі в срібному одязі блищало руків'я меча з такими ж рунами, що були вишиті на всьому одязі. Хлопець дивився на дівчат своїми яскраво-зеленими очима з невеликою загрозою, але незабаром його погляд змінився більш доброзичливим.
—Вибач, я просто заблукала, —повідомила Міла— Все-таки, я тут вперше.
—Ех, - видихнув хлопець, — гаразд, все одно, поки вас чекав, пройшов ще один локацію іншого світу. Між іншим, переміг гігантського монстра і вуаля, -—він вказав на обручку, що сяяла яскраво-фіолетовим кольором.
—Оооо, —приголомшено сказала Стелла, — нічого собі. Це те, про що я думаю?
—Саме так, це кільце заклику стародавньої зброї і мені пощастило, що воно підходить до мого класу. Ось тільки я не вибрав якесь із трьох хочу, але з цим поспішати поки не буду. Тут треба добре подумати.
—І то вірно.
—Що за інший світ? — насторожено запитала Міла.
—Ну, це тобі доведеться дізнатися трохи пізніше. Саме в іншому світі можна знайти стародавні артефакти, здобути класні навички, розкрити потенціал та швидко прокачатися.

—Так, але йти туди непідготовленою все одно, що йти на смерть. Тому туди поки що тобі хід закритий. Підвищуватимемо твої навички виконуючи не сюжетні місії, — додав до слів Стелли Сільвер, — ну що ж, для початку скажи який у тебе клас.
—Я обрала Кастера, — гордо заявила Міла. Погляди Стелли й Сільвера були трохи спантеличеними. - Щось не так?
—Ні що ти. Просто Кастера дуже складно качати і тобі треба буде вибрати напрямок магії та й взагалі.
—Я знаю з чого ми почнемо. Ходімо в таверну "Гріф", там завжди є якісь завдання.
Друзі зійшли з головної дороги та пішли прямісінько до лісу, де знаходилася прихована від сторонніх очей маленька і на вигляд непримітна хатинка. Якби не вивіска "Гріф", то можна було б подумати, що це один із будинків якоїсь відьми чи ще що.
Сільвер не марнував часу й одразу розповів Мілі, що на початковому етапі у неї є стихійна магія, а саме магія землі та води, яку вона повинна навчиться використовувати та контролювати.
Взагалі у класу Кастер є кілька підкласів: Стихійники, що використовують тільки стихійну магію і все, що від неї походить, Некроманти, що підкоряють собі останки переможених монстрів або звичайні незаражені трупи з іншого світу, Призовники, що користуються закликом різних монстрів-фамільярів . Це три основні поділи, але є й інші, які є магами, але при цьому б'ються в рукопашну або за допомогою примарної зброї та іншого. Ці поділи на підкласи зроблені гравцями для зручності. Взагалі ж, маг може використовувати всі ці переліки, але тоді його сила буде набагато слабшою шляхом розсіювання здібностей.
Мила уважно слухала друга і їй все здавалося дуже складним. Незабаром вони дійшли до таверни, навколо якої було багатолюдно.
—Ходімо, —скомандував Сільвер і увійшов у маленькі двері трохи нижче їхнього зросту.
Усередині вона була набагато просторішою. Підвішені люстри з канделябрами на високій стелі висвітлювали все навколо, як сонце в спекотну погоду. Навколо були розставлені дерев'яні столики, за якими сиділо дуже багато гравців, що було не дивно. Це місце було відомо не лише тим, що тут можна було взяти завдання, а й еліксирами, які продавалися тут. Пиття пані Лії, якій належало це місце, було зачарованим і відновлювало всі показники на максимум.
Сільвер підійшов до барної стійки, за якою щось хімічила темноволоса жінка в капюшоні.
—Привіт, Ліє, —сів за барну стійку хлопець.
—О, давно не бачилися, —з усмішкою промовила жінка й обернулася до них, — Це твої друзі? —вона глянула на дівчат із великим інтересом. Міла помітила невелику червону смужку на щоці жінки, але не змогла розглянути, що це саме.
—А? Так, це Ексія та Елла, — представив їх хлопець.
—Я так розумію, ви за роботкою?
—Саме так , є що на прикметі?
—Ображаєш, звичайно є. Чула, що біля озера Ліньяо знову розбушувалося якесь чудовисько. За його голову непогано сплачують мисливці.
—О, це нам підходить! — радісно заявив хлопець. — Ах так! Чи можна ще 10 еліксирів?
—2000 золотих, — жінка дала йому 10 баночок із чорною рідиною.
—Красно дякую, -—хлопець склав все в кишені та пішов до подруг, —Ну що, ходімо? —На що дівчата лише кивнули і вони попрямували до місця, звідки прийшли.
—Сільвере, а як еліксири тобі в кишені помістилися?
—Ну, це .. — він задумався про те, як це правильно пояснити, — Ну є всякі там рюкзаки, сумочки, ось як в Елли, —він вказав на сумку на стегнах, з якої були видні трави, — у неї там купа всього. Запас речей, що переносяться, підвищується з рівнем і прокачуванням деяких здібностей. Ще як варіант ти можеш скрафтити собі щось особливе, але це дуже дорого коштуватиме. А мені пощастило, цей костюм я отримав як нагороду за січневий івент. Такий є тільки у трьох гравців, - з гордістю сказав він, вихваляючи себе.
—Здорово, але все одно складно.
—Це поки що, — додала Елла.
-Ми прийшли, - Міла побачила перед собою невеликий магазинчик з якого йшли звуки ударів об метал. Вона відразу зрозуміла, що це магазинчик коваля. Усередині було дуже багато різноманітної броні від звичайної до зачарованої. Була і зброя, і шоломи, і ще якісь мантії, що сяяли болотяним кольором.
—Ласкаво просимо, — до них із потаємної кімнати вийшов статний чоловік у вишитій білими нитками чорній сорочці та таких же чорних штанях. На руках у нього були рукавички всі в засохлій смолі та металевій тирсі.
—Елодор, привіт, ми до тебе у справі.
—Я і не сумнівався, — басовим голосом промовив чоловік,— у мене є багато чого, ось тільки зачарований щит чого вартий.
—О, ні, це не мені треба спорядження, а ось цій дівчинці. Нам потрібне недороге вбрання з магічним зачаруванням і якась легка зброя. Що можеш запропонувати ?
—Так-так. Нині подумаємо. Ходімо зі мною, — чоловік повів їх до якоїсь кімнати. Спочатку було темно, а потім легкий стук і все забилося світлом. Міла побачила купу стендів з різним вбранням. Все так сяяло різними кольорами, що відвести погляд було просто неможливо.
—Ексія, скільки у тебе золотих?
—Ем, я не знаю, — дівчина спантеличено дивилася на хлопця.
—Відкрий рюкзак. Точніше ось тут, —він показав на плечі, — є кнопка, натисни.
Дівчина так і зробила і перед нею з'явилися комірки над якими було написано "Рюкзак". Нині вони порожні. У самому низу була кількість золотих, яка на цю мить складала 2000 золотих.
—Не густо, але я знаю, що можна купити, -—він узяв Мілу за руку і повів до стенда, де був повний набір який складали блузка білого кольору, щось на зразок корсета, який одягали на талію зверху блузки, чорні звужені штани та берці. Поверх була прикріплена біла мантія.
—Ось це тобі підійде, беремо. Одягай, — скомандував Нік.
—Як?
—Просто стань за стендом і пройди вперед, але спочатку краще оплати, —повідомила Стелла. Міла так і зробила і через секунду була в новому одязі, який здавався їй набагато зручнішим.
—Цей комплект має чарівність на підвищення здоров'я на 20 очок. До того ж ще підвищує регенерацію магії на 20%, — повідомив його властивості продавець.
—Дякую тобі, Елодор. Твої твори як завжди незрівнянні.
—Та добре, приходьте ще.
—Обов'язково, — друзі попрощалися та вийшли. По дорозі Стелла все ж таки вирішила запитати:
—А чи не надто дорого 1500 золотих за вбрання новачка?
—Ні, у нього найкраща броня та зачаровані предмети. Я вже знаю. Тож якраз, - повідомив Сільвер.
—Куди ми тепер?
—Думаю, одразу до озера, але підемо через павучий ліс. Нехай Ексія потренує магію на павуках.
—Чого??!! Ні ні ні! Я їх боюся.
—Тебе ніхто не питав. Потрібно. До того ж там непогані плюшки можна отримати, як для новачка. Істотно полегшать життя, —Сільвер засміявся, а Мілі вже якось не подобалася ця витівка...