Глава 2

Новий день не забарився. Перші промені сонця нещадно проникали крізь затемнені вікна, сповіщаючи, що вже настав світанок і час прокинуться для нових звершень. Погода була як ніколи чудовою. Здавалося, що природа сьогодні вирішила нагородити мешканців землі чудовим виглядом весни з чистим, як вода, і блакитним небом. Співали птахи, а люди вперше за довгий час встали набагато раніше, щоб не поспішаючи пройтися вулицями міста, що знову ожило, і помилуватися дивом природи, про яке вони забули.
Міла неохоче піднялася з ліжка від галасливого, місцями навіть, дратівливого дзвінка будильника і з усією силою відчинила штори. Світло, вогненним потоком, увірвалося до кімнати, засліплюючи її. Але те, що було за вікном, та краса, яка була прихована за сірим похмурим небом, вразила дівчину. Вона допитливо споглядала її
Зелене листя дерев всюди та цвітіння сакур складалося в неймовірну мозаїку, на тлі якої по невидимих повітряних дорогах пливли машини. Люди внизу були схожі на мурах, які не поспішаючи крокували у своїх справах, теж, мабуть, милуючись тим, що відбувається. Десь у далечі можна було розгледіти навислий над звичайною дорогою скляний міст, який служив пішохідним переходом і був оповитий якоюсь повзучою рослиною.
Все виглядало так дивно, ніби вона прокинулася в іншій реальності, але другий звук будильника привів її до тями.
—"Спізнююся !!!" — промайнуло в її голові.
***
—Ну то що, після уроків біля входу? — Запитав Нік з явним нетерпінням потираючи руки.
—Ага, -—на видиху схвально кивнула дівчина.
—Друзі, погода супер! — Обернувшись до вікна і заворожено спостерігаючи за квітучими деревами прямо поряд з ними, вигукнула Стелла. Її очі, подібно до смарагдів, блищали від щастя, вона із захопленням спостерігала за навколишнім світом. Друзі хихикнули, адже Стелла поводилася зараз, як маленька дитина, що вперше у своєму житті побачила сніг.
—О, так, — відповів Нік, — це воістину значущий день, — трохи з глузуванням вигукнув хлопець, — сьогодні наша Міла вперше випробує на собі світ ігрових технологій. Схоже хтось зверху вирішив, що таке треба обов'язково відобразити чудовою погодкою — урочисто оголосив він.
На щоках Міли заграв рум'янець і вона почала нервово смикати свої довгі попелясті хвостики, які на світлі віддалено нагадували чисте срібло. Інші ж усміхнулися такому неймовірному збігу обставин і вже з нетерпінням чекали вечора.
***
Заняття сьогодні теж були досить цікавими та незвичайними. Здавалося, все навколо каже героїні, що вона ступила на правильний шлях, але її чомусь мучили сумніви. Першим уроком була історія, яка завжди була дуже цікавою для Міли, але сьогодні дівчина зовсім не хотіла слухати свого улюбленого професора Никифорова, що робити їй власне і не довелося. Одразу на початку уроку він роздав усім учням свою розробку нових нейрошоломів, одягнувши які діти бачили те, що програмував учитель на своєму ноутбуці.
Ніхто не хотів першим одягати їх, адже всі чудово знали, що винаходи їхнього професора історії можуть бути небезпечними для життя. Один сміливець у вигляді Люка Хенкона все ж таки вирішив випробувати на собі дію даного пристосування, але не встиг Никифоров перенести його свідомість у симулятор, як шолом закоротило. Спочатку пішов невеликий димок, що одразу навіяло паніку, а потім пролунав гучний тріск.
Міла у своїх думках подумала, що це, напевно, тріснула пихата самолюбством голова Люка, але на жаль, чи на щастя, це було не так. Завдяки швидкому втручанню викладача, хлопець постраждав не сильно: легкий шок та спазм мімічних нервів, як згодом дізналася Міла.
Інші уроки пройшли без подій. Професор Люпин поставив їм лабораторне завдання і кудись пішов, що дозволило Мілі благополучно його зробити за допомогою Ніка, який розписав їй все від А до Я. На уроці Лідії, яка, крім директорства, ще була вчителькою хімії, вони спостерігали за язиками полум'я, які кожну секунду змінювали свій колір від звичного до фіолетового, зеленого та навіть чорного. Це було так неймовірно, що Міла ще півдня ходила і думала, як вона це зробила, адже та повідомила, що розкаже розгадку на наступному уроці.

Вечір був не менш цікавий, коли вони з Ніком намагалися знайти Стеллу, що загубилася в провулках.
—Як ти могла забути, де я живу?! —обурено бурмотів хлопець, втупивши погляд у підлогу. Його обличчя здалося Мілі дуже кумедним. Нахмурені брови, зморщений ніс та очі блискучі від образи та шоку, а його щічки, які для дівчини завжди були предметом обожнювання, зараз виглядали як у хом'ячка. — Ще й подруга називається...
—Та годі тобі, з усіма буває, —спробувала хоч трохи заспокоїти Ніка Міла, але він лише голосно цокнув.
—Добре, ми все одно зібралися з більш важливої причини. Оскільки ти, Міла, новачок, я розповім тобі про принципи гри та раси, адже нам ще як мінімум хвилин тридцять петляти додому через декого, -—він примружився, дивлячись у бік подруги, яка від сорому вже більше нагадувала помідор чи вареного рака. Вона вся стиснулася і згорбилася, мріючи провалитись крізь землю від цієї незручності.
Але тільки-но Нік перестав обговорювати цю незграбну історію і повністю поринув у розповідь, забувши про все на світі, на обличчі дівчини майнула посмішка.
Хлопець так люто розповідав Мілі про те, що чекає її там, у цифровому всесвіті, рясно жестикулюючи, намагаючись відтворити бій або щось подібне. Він з надзвичайною гордістю говорив про свого персонажа та досягнення у грі. Міла намагалася вникнути, але Стелла бачила, що її подруга вже нічого не розуміє та хихикнула, Міла з лютим поглядом на неї подивилася і та замовкла.
Вдома у Ніка вони вирішили не відволікатися й одразу попрямували до кімнати хлопця.
—Ооо, у тебе був ремонт?! —захоплено запитала ошелешена попелястоволоса, що застигла в проході.
Кімната її друга повністю описувала його захоплення. Ліворуч стояла шафа, з різними книгами та ігровими дисками, що було вже досить раритетним зараз. На одній із полиць Міла помітила два ігрові шоломи, а перевівши погляд управо, де стояв величезний стіл із трьома моніторами, помітила третій, уже повністю підключений і що сяяв синім кольором. Поруч із геймерським столом було велике і на вигляд дуже м'яке ліжко.
—Ну що, дівчатка, беріть шоломи, підключаймо, —дівчата кивнули, незабаром пристосування для гри сяяли таким же синім кольором, як стіни кімнати в якій вони були.
—Так, не забудьте, мій нік - Сільвер, — він сказав це двом, але дивився на Мілу.
—Я Елла, -—додала Стелла і одягла шолом, —побачимось у грі ! Мила, вибирай з розумом, —дівчина натиснула кнопку на потилиці й шолом засяяв червоним кольором. Тіло дівчини перестало рухатися, ніби життя його покинуло, тільки грудна клітка то підіймалася, то опускалася..
—Так, удачі! — Нік наслідував той самий приклад. Мила ж  крутила шолом у своїх руках.
—Що  ж добре, — вона одягла шолом і коли він став червоного кольору, різко перед собою побачила спалах, потім білу платформу в непроглядній темряві.
—Ласкаво просимо, гравець. Прошу вас увійти у свій обліковий запис або створити його, —-перед нею з'явилося щось на кшталт дошки, де вона рухом руки обрала "Зареєструватися"