Пробудження Провідника

З темряви, ламаючи кущі, вискочив Арчі. Він уже не приховував своєї природи: його обличчя було напіввовчим, очі палали диким бурштином, а з рота виривалася пара. Ліам йшов позаду — спокійний, мовчазний, як сама смерть.

— Відійди, брате, — проричав Арчі. — Ми прийшли за Стерлінгом.

— Тільки через мій труп, — Бенджамін напружився, готуючись до стрибка.

У цей момент з кущів на галявину вибігла Лорен. Вона задихалася, її волосся розпатлалося, а в очах був нелюдський відблиск. Побачивши Арчі, вона завмерла. Він був для неї одночасно жахом і магнітом, хижою обіцянкою сили.

— Лорен, тікай! — крикнула Роуз, що з’явилася з іншого боку, але було запізно.

Арчі побачив у Лорен ідеальну мішень. Якщо він не міг отримати Мію прямо зараз, він міг вдарити в саме серце її світу, створивши нову, підвладну йому істоту. Одним блискавичним рухом він подолав відстань до дівчини. Бенджамін кинувся на перехоплення, але Ліам одним потужним ударом відкинув його в бік.

Арчі схопив Лорен за плечі. Його пальці впилися в її шкіру пазурами.

— Ти хотіла сили, красуне? — прошепотів він їй у саме вухо. Його подих обпікав, як розпечена лава. — Отримуй.

Лорен відчула холодний метал його іклів на своїй шиї лише частку секунди. Потім був удар. Це не був просто біль — це був вибух.

Світ став білим, а потім – криваво-червоним. Звуки лісу зникли, залишився лише оглушливий стукіт її власного серця, який раптом прискорився до неймовірного темпу. Коли ікли Арчі розірвали плоть, Лорен відчула, як у її вени впорскується щось густе, чорне і розпечене. Це була кров Альваресів, наповнена тисячолітньою люттю та голодом. Вона палала, наче розплавлений свинець.

Їй здалося, що по її судинах тече рідке скло, що руйнує все на своєму шляху. Кожна клітина її тіла почала бунтувати, ламатися і перетворюватися. М'язи скручувалися, кістки тріщали. Свідомість почала вислизати: вона бачила спалахи чужих спогадів — біг крізь ліс, запах крові, смак сирого м'яса, нестерпне бажання полювати. Її людське "Я" наче тонуло в глибокому, темному озері, а на поверхню виходило щось хиже, голодне і зле. Вона хотіла розірвати Арчі, а потім... всіх.

У цей самий момент глибоко під землею Мія торкнулася Серця Стерлінгів. Скляна сфера не просто розбилася — вона розчинилася, перетворившись на потік рідкого срібного світла, яке немов дихало.

Це не було схоже на інформацію з книг. Це був удар струму, що ніс у собі тисячі голосів і тисячі життів. Мія відчула кожного Стерлінга, який коли-небудь стояв на цій землі, кожного Провідника. Вона побачила схему всього Рейнфорда як живу нервову систему, відчула кожен її нерв і кровоносну судину. Вона зрозуміла мову дерев, почула шепіт підземних вод і відчула кожен подих вовків нагорі, їхню лють, їхній страх і біль Лорен. Знання предків, їхні спогади, їхня мудрість — все це влилося в неї одним потоком, переписуючи її суть.

Срібло не просто увійшло в її тіло — воно витіснило все людське сумніття. Вона побачила момент укусу Лорен крізь товщу землі, відчула біль подруги як свій власний, і лють — лють, що народжувалася з глибини тисячоліть, з гніву роду, що був знищений.

Земля здригнулася. З проходу в підвал вирвався стовп білого полум’я, який не обпікав, а осліплював. Арчі відпустив Лорен, яка впала на землю, звиваючись у першій судомі трансформації.

Нагорі бій припинився миттєво. Арчі, який саме готувався вчепитися в горло Бенджаміна, застиг, осліплений променями, що виривалися з-під землі. Ліам відступив, прикриваючи очі рукою, його обличчя було викривлене жахом і благоговінням.

З проходу в підвал повільно, велично вийшла Величезна Біла Вовчиця.

Її шерсть сяяла місячним світлом, а очі були двома бездонними срібними озерами, що світилися внутрішнім вогнем. Вона була вдвічі більшою за звичайного вовка клану Повного Місяця, і кожен її крок змушував землю тремтіти. Навколо лап розходилися хвилі срібної енергії, що притискали всіх перевертнів до землі.

Її присутність була настільки потужною, що Арчі впав на коліна, миттєво втративши свою агресію. Його внутрішній вовк заскиглив від страху, підкоряючись силі, яка стояла вище за будь-які кланові закони. Він відчував абсолютну владу.

Велична Біла Вовчиця підійшла до Ліама. Вона не гарчала, але в її погляді була вимога абсолютної покори.

— Це... неможливо, — прошепотів Ліам, дивлячись на неї знизу вгору. — Стерлінги не мали перетворюватися... вони мали лише керувати. Але ти... ти — сама суть Срібла.

У цей момент на галявину вискочила Роуз у формі сірого вовка. Побачивши Білу Вовчицю, Роуз миттєво схилила голову, виказуючи найвищу повагу.

Біла Вовчиця підійшла до Лорен, яка лежала на землі. Дівчина корчилася, її тіло було охоплене жаром і диким, неконтрольованим перетворенням. Срібний відблиск з її очей був затьмарений червоним болем.

Велика голова Вовчиці опустилася до Лорен. Її ніс торкнувся місця укусу. З її пащі несподівано вирвався потік сріблястої енергії, який влився в рану Лорен. Це був не укус і не зцілення. Це був Імпринт. Мія не забирала у Лорен вовка, а модифікувала його. Вона врівноважувала темну отруту Альваресів своїм світлом.

Лорен різко видихнула, її тіло розслабилося. Біль миттєво зник, поступившись місцем холодному, сталевому спокою. Вона підвелася. Її людська подоба повернулася, але тепер її очі були не просто бурштиновими, як у Арчі, а мали срібне кільце навколо зіниці. Вона була вовком, але іншим.

Вона подивилася на Арчі не зі страхом, а з презирством. Вона відчувала його думки, його страх, його ницість — і тепер він не мав над нею влади.

Ліам підвівся, дивлячись на Мію в її вовчій формі, потім на Лорен.

— Ти здобула знання, Стерлінг. І ти створила нове покоління. Але ти також прирекла себе на вічне полювання. Мій батько прийде по те, що тепер тече у твоїх венах. І Лорен... вона тепер перший вовк нового покоління. Гібрид нашої крові та твого світла.

Біла Вовчиця повернулася до Ліама. Її погляд був суворим.