Хроніки Срібного Місяця

Мія стояла на парковці, обхопивши себе руками, наче намагаючись утримати власне тіло від чергового розпаду на іскри. Слова Роуз про «Стерлінгів» та «спадщину» вчора ввечері пролетіли повз її вуха — вона була занадто налякана власним криком і тим болем, що розривав груди.

Вона бачила, як джип Арчі зникає за поворотом, забравши з собою Лорен, і відчувала лише порожнечу.

— Роуз, я не розумію... — голос Мії тремтів. — Те, що сказав Ліам... те, що робила твоя мати... Це не може бути правдою. Я — Мія Девіс. Моя мама пече найкращі пироги в місті, а тато лагодить годинники. Я не можу бути якоюсь «електростанцією». Це якась помилка. Може, це хімікати в школі? Чи якийсь вірус?

Роуз подивилася на подругу з глибоким сумом. Вона бачила, як Мія відчайдушно чіпляється за залишки свого нормального життя.

— Міє, подивися на свої руки, — тихо сказала Роуз.

Мія подивилася. На її долонях, там, де шкіра торкалася рук Ліама, залишилися дивні сліди — не опіки, а тонкі сріблясті лінії, що нагадували візерунок інею на склі. Вони ледь помітно пульсували під шкірою.

— Це не вірус, — зітхнула Роуз. — І я не знаю всього. Але Бенджамін знає. Він дивиться на тебе так, ніби ти — ключ до якоїсь таємниці, яку вони шукали роками.

Мія відсахнулася від Роуз.

— Я не хочу бути ключем! Я хочу, щоб Лорен повернулася, і щоб ми знову обговорювали випускний, а не... це все!

У цей момент до них повільною ходою підійшов Бенджамін. Він тримав руки в кишенях куртки, а його обличчя було непроникним. Він зупинився на відстані, яку Мія вважала «безпечною», ніби знав, що зараз вона боїться навіть власного тіні.

— Вона не повернеться сьогодні, — сказав Бен, дивлячись у бік лісу, куди поїхав його брат. — Арчі почав свою гру. Він знає, що ви будете намагатися її витягнути, і це саме те, чого він хоче. Він хоче виманити вас на свою територію.

— Ти зраджуєш брата? — Роуз підозріло примружилася.

— Я захищаю зграю від його дурості, — відрізав Бенджамін. Потім він перевів погляд на Мію. — А тобі, Міє, краще дізнатися правду від того, хто не буде її прикрашати. Твої батьки... вони люблять тебе. Але вони не розповіли тобі, звідки вони тебе взяли сімнадцять років тому під час великої пожежі в маєтку Стерлінгів.

Світ навколо Мії знову почав втрачати кольори. Пожежа? Маєток? Її світ розсипався на очах.

— Що ти таке верзеш? — прошепотіла вона, відчуваючи, як у повітрі знову починає пахнути озоном.

— Ходімо зі мною, — Бенджамін простягнув руку, але не торкнувся її. — Я покажу тобі документи, які мій батько зберігав усі ці роки. Якщо ти хочеш зрозуміти, чому твій дотик вибухає світлом, тобі треба побачити, ким ти була до того, як стала Мією Девіс.
Мія дивилася на простягнуту руку Бенджаміна. Її пальці мимоволі стиснулися в кулаки. Страх перед невідомим боровся з пекучим бажанням зрозуміти, чому її власне тіло зрадило її вчора ввечері.

— Я піду з ним, Роуз, — тихо сказала Мія, не зводячи очей з Бена. — Я маю знати. Якщо я справді... не та, ким себе вважала, я не можу просто повернутися додому і вдавати, що все добре.

— Міє, це небезпечно! — Роуз зробила крок вперед, її очі на мить спалахнули золотом. — Ти не знаєш, що в нього на думці. Альвареси нічого не роблять просто так.

— Вона права, Блеквуд, — кинув Бенджамін, розвертаючись у бік своєї машини. — Але зараз я єдиний, хто не намагається «забарикадувати» її силу травами. Їй потрібні факти, а не обереги.

Роуз хотіла заперечити, але в цей момент з боку лісу долинув ледь чутний звук — короткий, різкий гудок джипа Арчі. Її вуха, гостріші за людські, вловили цей звук, а разом з ним і запах... запах страху Лорен, змішаний з адреналіном.

— Йди, — Роуз подивилася на Мію. — Я знайду Лорен. Якщо Арчі хоча б волосину з її голови зніме, я забуду про договір між кланами.

Таємний прихисток Бенджаміна

Бенджамін привіз Мію не до їхнього спільного будинку, а до невеликої кам’яної прибудови на старій покинутій лісопилці. Усередині було прохолодно, пахло старою шкірою та металом. Він дістав із важкого залізного сейфа товсту теку, перев’язану потемнілою стрічкою.

Мія стояла над розкритими документами, але слова Бенджаміна тепер звучали інакше. Вона гортала сторінки й бачила не просто звіти, а генеалогічне дерево свого роду.

— Повне Місяця... — прошепотіла вона, торкаючись герба із зображенням ідеального білого диска. — Бенджаміне, ти кажеш про пожежу, але мій батько... він не спалив дім. Нас атакували, чи не так?

Бенджамін важко зітхнув, відходячи до вікна лісопилки.

— Так. Ваша зграя була занадто мирною. Ви вважали, що перевертень має бути охоронцем, а не мисливцем. Альвареси — клан Півмісяця — завжди вважали це слабкістю. Мій батько прийшов за вашими землями, але він не розраховував, що сила Повного Місяця настільки... чиста. Вона не вибухає вогнем, Міє. Вона вибухає світлом, яке спалює темряву всередині нас.

Мія підняла руки. Тепер вона розуміла, чому Роуз і Елайза так опікувалися нею. Вони знали, що вона — остання з вищого роду, та, чия кров може підкорити або знищити таких, як Альвареси.

— Але я не перетворилася, — Мія подивилася на свої пальці, де знову замерехтіло срібло. — Роуз змінюється, а я... я просто свічуся.

— Тому що твоя трансформація заблокована страхом, — Бен підійшов ближче. Його очі стали серйозними. — Але зараз Арчі робить те, що ми робимо найкраще: він створює нову зграю. Він не хоче чекати народження вовків, він кусає людей, перетворюючи їх на монстрів. І Лорен — його перша ціль у цьому місті.
 

Тим часом у лісі: Роуз та Лорен

Роуз рухалася крізь хащі зі швидкістю, недоступною людині. Вона чула сміх Арчі та обурені вигуки Лорен десь попереду, біля Мисливського будиночка. Але коли вона вискочила на галявину, то побачила картину, яка змусила її серце завмерти.

Лорен сиділа на капоті джипа, а Арчі стояв перед нею, тримаючи в руках живу сову. Птах не пручався, він був наче в трансі.