Глава 27. Іскри

Глава 27. Іскри

Я прокинулася сама в королівській спальні, суміжній з покоями Рейдена. 
Цієї ночі він перегортав одну зі сторінок свого життя - передавав комусь іншому владу Тіньового короля. Таємну владу над злочинним світом Скайхолда, якою він керував за принципом: «не можеш викорінити - очоль».

Колись давно йому стало тісно у величному королівському палаці, і він вислизав у ніч, шукаючи пригод у нижньому місті.
Так Рейден випадково став Тіньовим королем, виконавши «нездійсненне» завдання Гільдії.

Але я вже пообіцяла, що відтепер нудно йому не буде.

"Ох, не уявляє він, у що вплутався," — думала я, лежачи із заплющеними очима і відчуваючи, як по мені, повільно переступаючи лапами, просувається Шерлок.

Він підповз ближче і торкнув мене лапою за щоку, вимогливо нявкнувши. 
Мій кіт явно вважав, що я занадто довго ніжуся в ліжку, поки весь світ готується до свята.

— Так-так, встаю, — пробурмотіла я, почухавши його за вухом. — Знаєш, у цьому палаці є кухня. Величезна. З кухарями.

Шерлок презирливо пирхнув. Мабуть, вважав, що королівська їжа це не те саме, що увага улюбленої господині.

Ліра і Тесса принесли чергову красиву сукню ніжно-зеленого кольору й допомогли мені одягнутися. 
Потім у двері постукали, і коли я відгукнулася, до кімнати рішучим кроком увійшла золотоглаза дракониця з Ради Крил, Заріелла.

Ми привітали одна одну. Вона повідомила, що Рада розпорядилася виділити мені фрейлін, належних за палацовим етикетом. Якщо я не підберу їх сама. Сьогодні.

— Швидко знайди собі трьох-чотирьох дівчат, з якими добре ладнаєш, — з глузливою усмішкою порадила вона, — інакше отримаєш зборище зі старих дракониць знатних родів.

Виявилося, що в мене, як у пари Рейдена, є привілей обрати у фрейліни будь-яку дівчину, незважаючи на походження, расу та наявність магічних здібностей.

Я згадала нашу з Ваґаром розмову про об’єднання народів кулінарією.

— Чому б не продовжити цю тему? — промовила я вголос, дістаючи гліфтар.

Написала Тіалет, Кірі та Еленхель із проханням усе кинути і мчати до мене в палац.

Заріелла спостерігала за мною з цікавістю.

— Чи не знаєш ще й молодих дворфійок для колекції?

— На жаль, ні.

— У Дурінсона, голови магістрату Скайхолда, є дочка відповідного віку. Ти з нею не знайома, але думаю, вона тобі сподобається.

Я посміхнулася, згадавши старого знайомого. Пройдисвіт, що продав мені проклятий пустир із сотнями виючих духів.

— Пам'ятаю цього діяча, — сказала я. — Нехай приводить дочку.

Поки я чекала на прибуття майбутніх фрейлін, які ще не підозрювали про свої призначення, Тесса і Ліра подали сніданок. Я запросила Заріеллу приєднатися.

Ми неквапливо розмовляли, коли посильний повідомив про прихід дівчат.

Кіра і Тіалет, захекані, дружно ввалилися в покої, з подивом розглядаючи мою нову обстановку. За ними обережно ввійшла Еленхель.

— Рейн, як ти... — почала Тіалет, підходя ближче. Потім помітила Заріеллу й присіла в поклоні. — Здрастуй, бабусю.

Я моргнула. Бабусю? Гаразд, потім поговоримо.

— Присядьте, — запропонувала я, коротко розповівши, навіщо їх запросила.

Запала приголомшена тиша.

— Серйозно? — Кіра перебувала в повному ступорі.

— Абсолютно, — відповіла я без тіні сумніву. — Ви ті, з ким мені цікаво і комфортно. Вас я знаю і розумію. Сподіваюся, вам не буде обтяжливо стати моїми фрейлінами? Інакше Рада призначить мені незнайомих жінок, належних за етикетом.

Дівчата перезирнулися і повільно кивнули.

— Тоді питання вирішене. І зараз на вас обрушиться лавина обов'язків, — хижо посміхнулася я.

Делегування велике мистецтво.

Їхні обличчя осяялися, коли я повідомила, що весілля буде в "Садах Семіраміди".

Заріелла підняла брову.

— Хочеш подивитися сама? — запропонувала Тіалет.

Ми вирушили в "Сади".

Якщо чесно, в цей момент я повністю зрозуміла Рейдена, який втікав уночі з палацу, щоб пожити власним життям. 
Королева не може просто пішки прогулятися містом. 
Або летіти, або їхати. А літати я не вмію.

Запрягли величезну золочену карету, дали в супровід загін охорони. Ціла процесія заради короткої поїздки.

«О, Трилика, на що я підписалася...»

***

Крізь величезні вікна «Садів» доносилися звуки, які неможливо сплутати ні з чим.

Гучні голоси, стукіт молотків, дзвін посуду, шипіння і... ревіння. Безперечно ревіння.

— Ваґар знову виходить із себе, — сказала я подругам. — Подивимося на шоу.

Піднявшись мармуровими сходами, ми попрямували на звуки сварки і незабаром опинилися в епіцентрі кулінарного хаосу.

Ресторан «У Ваґара» перетворився на арену, де билися не мечами, а поварьошками.

— ЯКЩО ЩЕ РАЗ ХТОСЬ СУНЕ ЛИМОН У ТОРТ, — ричав Ваґар, розмахуючи сковородою розміром зі щит, — КЛЯНУСЯ, ЗАПЕЧУ ТЕБЕ РАЗОМ ІЗ ВИПІЧКОЮ!

Бідний помічник-ельф зіщулився, тримаючи миску з чимось підозріло димлячим.

— Але ж це традиційний ельфійський десерт...

— А ЦЕ ТРАДИЦІЙНА ОРКІЙСЬКА КУХНЯ! — Ваґар стукнув кулаком по столу, змусивши весь посуд підскочити. — У МЕНЕ Є РЕПУТАЦІЯ!

Я підійшла ближче, намагаючись не потрапити під гарячу руку кухаря. 
Шерлок злетів на моє плече і звідти з живим інтересом спостерігав за виставою.

— Ваґаре, може, варто...

— О, Рейн! — Орк миттєво змінив гнів на радість. — Саме вчасно. Скажи цьому впертюхові, що ти не любиш кислятини!

— Але в ельфійській традиції...

— Наплювати мені на ельфійські традиції! — Ваґар розвернувся до тремтячого помічника. — Тут готують для П'ЯТИ рас одночасно!

Я окинула поглядом творчий безлад навколо.

— Ваґаре, — м'яко сказала я, — пам'ятаєш, що ти казав про кулінарне мистецтво?

— Що воно об'єднує народи, — пробурчав орк, але гнів уже покидав його очі.

— Саме так. А що об'єднує краще за весілля?
Ваґар задумався, почухавши бороду. Ельф тим часом обережно відступив до виходу.

— Гаразд, — зітхнув кухар. — Але жодної кислятини в торті.