Глава 14. Підземелля Скайхолда

Глава 14. Підземелля Скайхолда

Холодне світло ґліфтара розітнуло темряву кімнати, змусивши мене різко прокинутись.

Я моргнула, намагаючись сфокусувати погляд на мерехтливих символах.

Повідомлення від Горріма. О такій порі?

«Рейн, вибач, що турбую вночі. Але справа не терпить. Уже третій день навколо ресторану й будмайданчика крутяться підозрілі типи. Стоять, виглядають, щось обговорюють між собою. Мені це не подобається. Потрібна охорона. Терміново.»

Я відкинулася на подушки, відчуваючи, як шлунок стискається в тугий вузол. 
Здається, я дещо забула.

Податок Тіні.

Рейн, ти ідіотка, — безжально констатував внутрішній голос. — Думала, що в Скайхолді можна грати за іншими правилами? Що тут не діють закони злочинного світу?

В Арконі я вже проходила цей квест.

Зустрічалася з місцевим тіньовим королем, торгувалася, домовлялася про відсоток.
Стандартна практика — платиш певну частку з прибутку, і бандити залишають тебе в спокої.
Не чіпають ні тебе, ні твою справу, ні твоїх людей.
А тут я все відкладала. Потім розберуся. Потім знайду час.
І ось тепер мої «потім» закінчилися, а місцевий кримінал зацікавився нашим рестораном і будівництвом.

Горрім хвилюється. А якщо Горрім хвилюється, значить, справи справді кепські.

***

Палац Крил.

Арден знову говорив про неї вчора. За вечерею.

Як багато слів про ельфійську дівчину.

«Вона дивовижна, Рей. Така сильна, але при цьому... жива. Справжня. Наче в ній горить вогонь, що не може згаснути. Ти б бачив її кіски з пір'ям і намистинами, як у орочих войовниць. І ці сірі очі... У них стільки всього намішано. Ліс, полювання, небезпека.»

Рейден відкинувся в кріслі, дивлячись на язики полум'я, що танцювали в каміні. 
Арден завжди був ласий на яскравих особистостей, але про цю дівчину він говорив уже місяць. 
Щодня нова історія. Щовечора нове захоплення.

Цікавість. Просто цікавість. Більше нічого.

Коли гонець приніс звістку про те, що власниця ресторану хоче зустрічі, Рейден відчув...
передчуття? Ні. Просто інтерес до того, як виглядає дівчина, що зводить з розуму його найкращого друга.

Розвага. Легка гра. Нічого серйозного.

***

Вранці я, наче нічого й не сталося, вирушила на заняття. Рунологія, драконяча мова, фізпідготовка. Робила вигляд, що це звичайний день звичайної студентки магічної академії.

Але всередині все скручувалося від напруги, а думки постійно поверталися до нічного повідомлення.

Мої люди під загрозою. Мій бізнес під загрозою. І все через те, що я злякалася розібратися з місцевими правилами гри заздалегідь.

Після обіду я попрямувала на центральний ринок. 
Логіка була простою: якщо місцеві бандити стежать за нашими об'єктами, хтось із них обов'язково крутиться поблизу.

У мене вже був досвід пошуку тіньових королів.

Рецепт елементарний: блукати, видивлятися, чекати. Рано чи пізно хтось себе видасть.

Я не поспішала. Переходила від прилавка до прилавка, торгувалася з продавцями, розглядала товари. Але очі постійно сканували натовп, вишукуючи щось підозріле.

І ось він. Хлопчисько років дванадцяти, що надто спритно лавірував між покупцями. Надто уважно поглядав на гаманці та сумки. Кишеньковий злодій — як я одразу не зрозуміла?

Я зробила вигляд, що захопилася прикрасами на прилавку ювеліра, але краєм ока стежила за хлопцем. Той явно помітив мене — наші погляди перетиналися кілька разів, і він щоразу швидко відвертався.

Я точно відчула момент, коли він ув'язався слідом. Обережно, на відстані, але мене не обдуриш.

Коли напруга досягла критичної точки, я різко обернулася і схопила його за худе зап'ястя.

— Слухай мене дуже уважно, — прошипіла я, нахилившись до його брудного вуха. — Передаси своєму босу, що мені потрібна зустріч із тіньовим королем.
Скажеш, що це власниця ресторану та будівництва біля ринку. Він зрозуміє, про що йдеться.

Хлопчисько смикнувся, намагаючись вирватися, але я тримала міцно.

— Зрозумів?

Він кивнув, очі широко розплющені.

— Тоді біжи. І передай точно, як я сказала.

Відпустила його, і хлопець розчинився в натовпі, наче його ніколи й не було.

***

Рейден завмер над картами. Різко, як хижак, що відчув здобич. Серце вдарило об ребра з такою силою, що на мить перехопило подих.

Вона прийшла сама. До нього.

Арден буде в захваті від цієї іронії долі.

«Приведіть її стандартним маршрутом. Я чекатиму.»

Він підвівся, дійшов до дзеркала, поправив перстень. Обличчя приховане. Голос можна змінити магією. Вона не впізнає. Його ніхто ще не впізнав, лише кілька особ в Драгонмарці знали, що їхній король розважається тим, що тримає в кулаці весь кримінал Скайхолда. Як кажуть: якщо не можна викоринити це — очоль.

***

Я продовжила блукати ринком, зображуючи безтурботну покупчиню. Купила браслет із лабрадором — знадобиться як заготівка на артефакт, поторгувалася за східні прянощі, випила чаю в торговця солодощами.

Але всередині все стискалося від очікування.
І що тепер? Скільки чекати? Годину? День? Тиждень?

А потім прямо над вухом пролунав тихий чоловічий голос:

— Йди за мною.

Я не обернулася, лише краєм ока помітила нічим не примітну фігуру. Середній зріст, звичайний одяг, найпересічніша зовнішність. Людина-невидимка.

Він повернувся і неспішно попрямував геть від торгових рядів, углиб житлового кварталу.

Я пішла слідом, тримаючись на невеликій відстані та намагаючись вгамувати тремтіння в руках.

Провулки ставали все вужчими й тихішими.

Запахи прянощів і смаженого м'яса змінилися ароматами домашньої їжі та димом з пічних труб. 
Мій провідник зупинився біля багатого будинку з доглянутим фасадом.

Він пройшов у двір, потім прямо на кухню.

Кухарка навіть не підвела очей — мабуть, поява незнайомців тут була звичною справою.

Цікаво, господарі будинку знають, що їхня кухня слугує входом до кримінального підземелля?