Розділ 28

Темний тунель вів у глибину головного комплексу. Після бою зі Стражем тиша стала гнітючою, наче саме повітря боялось ворухнутись. Мія йшла попереду, її ліхтар вирізав із пітьми обриси обшарпаних металевих стін.

Нарешті вони дістались до старого шлюзу — герметичні двері з печаткою ELITE Corporation та дивним знаком у вигляді спіралі, що сходилася в зіницю.

—     Це центр. Під самою лабораторією, — тихо мовив Марко. — Тут і заховали його.

Вони зламали замок, і ржаві двері важко прочинились. Усередині — архівна зала й термінал, що блимав тьмяним світлом. Кайл активував систему.

ЗАПИС №19. Проект SCR-HΛRT

Доступ: Omega Black

Ø  «…SCR-HΛRT не створений. Його знайшли.

Під час розкопок під головною лабораторією ми вийшли на аномалію. Глибокий тунель, частина старого кратеру.

Там був уламок… не з нашого світу.

У ньому — органічна маса. Серце. SCR-HΛRT.

Воно не думає. Не говорить. Але відчуває. Пульсує. Впливає.

Воно росло… І ми побудували лабораторію на ньому. Сподівались керувати ним.

Але тепер воно керує нами.

Стражі — лише замки. Не захист.

Якщо це читаєш — знищ ядро. Зруйнуй Серце. Інакше воно проросте крізь все живе.»

Термінал згас.

Кайл відступив, відчуваючи, як мутована рука здригається, наче щось будиться глибоко під ними.

—     Воно вже знає, що ми тут, — прошепотіла Мія.

Марко поглянув униз, де під ними темніла шахта до нижніх рівнів.

—     Серце не спить. Йому болить… і воно голодне.

Кайл стиснув кулак.

—     Тоді ми спустимось і завершимо це.

Металеві сходи вели все глибше, в темряву, де стіни вже давно втратили ознаки людської присутності. Тут не було ані вказівників, ані світла — лише ритмічне, ледь чутне гудіння, що зливалося з лунким стуком їхніх кроків.

Міа тримала ліхтар перед собою, але навіть його промені здавалися безсилими перед щільною, живою темрявою. Повітря стало густішим, ніби насичене пилом… чи спорами.

—     Це вже не лабораторія, — прошепотів Марко, спостерігаючи, як стіни поступово змінювалися.

Метал зникав, на його місці з’являлися дивні органічні структури — схожі на м’язові тканини, що поволі пульсували в ритмі якогось глибокого, древнього серцебиття. На підлозі — слиз, що липнув до підошв.

Кайл зупинився й прислухався. Він відчував його. SCR-HΛRT. Його мутована рука тремтіла, розпухаючи й пульсуючи в такт цьому чужому серцю.

—     Воно під нами, зовсім близько… — прошепотів він.

Раптом попереду загорілися червоні символи на стіні — нерухомі на перший погляд, але якщо дивитися довго, вони починали… дихати. Лабораторні відбитки були змішані з хітиновими панелями й органічними наростами.

—     Цей рівень… вже не наш, — з гіркотою промовила Міа.

У далечині, за поворотом тунелю, щось заворушилося.

Глухий рев прокотився крізь коридори, від нього задрижала підлога. Вітер з глибини приніс із собою сморід гнилі й озону.

—     Готуйтесь. Він надіслав ще когось, — Марко вийняв зброю, обличчя напружене. — Стражі були не останні.

З темряви вилізло щось… велике.

З темряви, мов із нутра самої планети, виринув мутант-Хребтолом.

Його тіло було викривленим і майже двометровим, складеним із роздутого м’язового м’яса й кістяних пластин. Хребет стирчав назовні, вигинаючись у високу дугу, і завершувався масивним наростом, схожим на бойовий молот. Його руки — довгі й неправильно зігнуті — закінчувались лезоподібними кігтями, вкритими іржею та засохлою кров’ю. Голови майже не було — лише розтрощений кістяк із однією оком у центрі черепа, що світився тьмяно-червоним.

—     Вогонь! — крикнув Кайл, але постріли тільки рикошетили від кістяного панциря.

Мутант заревів, і хвиля гніву прокотилась тунелем. Від реву в них заклало вуха, а лампи на стелі погасли. Хребтолом кинувся вперед — його удар обвалив частину стіни.

Міа, ковзнувши між уламками, вдарила його ножем у ділянку під шиєю, але той лише завив і відштовхнув її, ніби ляльку.

Марко вистрілив гранатою під ноги істоті. Вибух змусив її заточутись, але не впав.

Кайл підвівся, а його рука вже змінилась — стала довгою, з гострими наростами. Вона світилась, біополе почало пульсувати.

—     Я не дам йому пройти, — прохрипів він, ступаючи вперед.

Хребтолом загородив прохід до глибшої частини комплексу. За ним — важкий люк із символом ELITE Corporation і червоним кодовим гравіюванням PE1620SA-X. Саме туди вів їх шлях. Саме там, згідно з останніми словами Біленького, — основне тіло SCR-HΛRT.

—     Якщо ми його не зупинимо — він підніме все, що лишилося від цього світу… — прошепотіла Мія, підіймаючись на ноги, попри біль у ребрах.

Марко, закривавлений, встав поруч. Його очі різного кольору палали рішучістю.

—     Б’ємося разом. До кінця.

Кайл мовчки кивнув. Його мутована рука почала змінюватися знову, тепер набуваючи клинкоподібної форми з темно-синім світінням — як відлуння чужого серця в його тілі.

Хребтолом рикнув і кинувся вперед.

Вибухи, блиск лез, світло біополя, спалахи пострілів — усе змішалось в одному пекельному вирі.

Мутант метав уламки бетону, пробивав стіни, кидався з нечуваною силою. Але кожен із трьох воїнів уже був не просто людиною. Вони були змінені. І єдине, що стояло між SCR-HΛRT і кінцем — це вони.

Хребтолом ревів, хапаючи Марко залізними кігтями, та не встиг вдарити — Кайл рвонув уперед, його мутована рука спалахнула енергією і пронизала істоту збоку. Потвора завила, але не впала. Її плоть відновлювалася, наче згустки тіней змикались знову.

—     Він саморегенерується! — вигукнула Мія, кидаючи вибухівку просто під ноги монстру.

БАХ!

Половина тунелю обвалилась. Хребтолома відкинуло до стіни, його масивне тіло затисло між уламками. Але він ще дихав.

—     Зараз! Відкривай люк! — крикнув Марко.

Кайл кинувся до терміналу. Браслет BR-Unit засвітився, ідентифікуючи код PE1620SA-X.