Розділ 9

Мутант виринув із тіней, і світ навколо здався похмурішим. Його важке дихання змішувалось із глухим гулом грому — ніби саме небо відчувало загрозу, яка насувається.

Це був істинний жах, втілення покрученої природи. Мутант сягав понад два метри на зріст, його шкіра була сіро-зелена, схожа на роздутий труп, а з боків проростали кістяні нарости. Обличчя було спотворене — замість очей темні западини, з яких виривалося слабке червонувате світіння. Щелепа розтягувалася набік, неначе не витримувала власної ваги, з неї капав густий сірий слиз. Одна з рук була оголена до м’язів і нігтів-клинків, друга — з грубими металевими імплантами, ймовірно саморобними. Його тіло пульсувало, ніби під шкірою щось рухалося, живе власним життям.

Кайл встиг першим зреагувати. Він рвонувся вбік, вихоплюючи рушницю й ціллячись прямо в груди істоти.

—     Прикриття! — крикнув він Мії, і та миттєво сховалася за уламком бетонної стіни.

Перший постріл влучив мутанту у груди, та той лише захитався, не зупинившись. Його тіло мало неприродно високу витривалість. Він знову загарчав, і з його рота вирвався клубок кислого пару.

—     Він не падає! — вигукнув Кайл, заряджаючи наступний патрон.

Мутант рикнув і рвонув уперед, його кігті розсікали повітря, залишаючи за собою шлейф з вологого слизу. Удар прийшовся по залишках стіни, за якою щойно була Мія. Вона встигла відкотитися вбік і з револьвера кілька разів вистрілила йому в шию.

Кров — густа, темна, майже чорна — бризнула на стіну. Мутант загарчав, затряс головою, але не спинився. Його кроки гуркотіли, мов удари молота, а з ран витікала рідина, яка диміла, краплями роз’їдаючи землю.

—     Він не зупиняється! — закричала Мія. — Це ненормально!

—     Нам треба щось сильніше... — буркнув Кайл і раптом згадав про вибухівку.

—     Ящик! — крикнув він. — Відволікай його!

Мія зважилася й вистрибнула з-за укриття, гукаючи потворі:

—     Гей! Гнилясте чудовисько! Подивись сюди!

Мутант розвернувся й рикнув, почав рухатись до неї, хапаючись обшарпаними кігтями за все, що траплялося на шляху.

Тим часом Кайл метнувся до ящика з вибухівкою. Він швидко витягнув невеликий заряд — лише малу частину від усього, що було всередині — і пульт. Він налаштував таймер на 20 секунд.

—     Мія, утікати! — закричав він.

Він кинув заряд просто під ноги мутанту. Той не зрозумів, що відбувається, і лише зробив ще один крок вперед, підіймаючи руку для удару…

10 секунд…

Мія кинулась назад, ледве втримуючи рівновагу, її обличчя — в багнюці, набрякле від страху.

5 секунд…

Кайл штовхнув її за уламок стіни, накриваючи собою.

1 секунда…

—     Тримайся!

БУМ!!!

Потужний вибух зметнув уламки і вогонь вгору. Уламки м’яса, крові й кісток змішалися з пилом. Хвиля прокотилась вулицею, змусивши дерева на віддалі хитнутися.

Настала тиша…

Кайл важко дихав, його вуха дзвеніли. Він підняв голову — мутанта не було. Лише чорна пляма там, де він стояв. І обвуглені шматки плоті, частина з яких все ще ворушилася у судомах.

—     Ти як? — прошепотів він, кашляючи від пилу.

—     Жива… — кивнула Мія. Її очі були великі, налякані, але повні рішучості. — Ми це зробили.

Кайл підвівся, витираючи кров з чола. Він відчував пекучий біль у плечі — уламок зачепив його. Мія помітила це і одразу дістала знайдені раніше бинти та знеболююче.

—     Сідай. Не рухайся. — Її голос тремтів, але руки були зібрані.

Вона швидко промила рану з пляшечки дезінфектора, Кайл скривився від болю. Потім обережно замотала плече.

—     Дякую, — прохрипів він.

—     Мене теж подряпало, але не глибоко, — сказала вона, перев’язуючи собі стегно, де був розсічений комбінезон.

Кайл сидів, важко дихаючи, відчуваючи, як з кожним вдихом біль вщухає, а шок потроху відходить. Глухий гул у вухах стишався.

Він глянув назад у ящик — велика частина вибухівки залишилася неушкодженою. Вони ще можуть стати в пригоді…

—     Ми не маємо часу відпочивати довго. — Він подивився на рештки мутанта. — Якщо такий один, то слава Богу. Але якщо таких більше…

—     Ми маємо бути готові. — Мія стиснула губи. — Я більше не хочу тікати.

Вони мовчки глянули одне на одного — виснажені, закривавлені, але живі. І ще сильніші, ніж були до того. Вони знову піднялись на ноги й рушили далі, залишаючи за спиною труп чудовиська та ще один уламок минулого, що не хотів померти.Бій був виграний, але війна лише починалась