Розділ 1

  Суцільна, непроглядна темрява заповнювала кожен куточок свідомості. Потім — біль. Глухий, важкий, неначе саме тіло відмовлялося жити. Болів кожен суглоб, кожен м’яз, немов їх розтрощили й знову зібрали докупи. Кайл повільно приходив до тями, його пальці торкнулися сирої землі, в якій ще зберігалося тепло денного сонця. Гострий запах вологи й гнилі вдарив у ніс, змушуючи його закашлятися. Горло стискалося від сухості, як після подорожі через пустелю, ніби його вистелили наждачним папером.

Шлунок схопило судомою, кожен його рух був мовчазним криком про страшний голод. Він не міг згадати, коли востаннє їв, але тіло кричало про виснаження. Кожен рух давався важко, світ перед очима хитався, немов усе навколо було не реальним, і темрява знову почала поглинати його. Але в голові крутилося одне слово — вижити.

Навколо — руїни. Висохлі дерева тягнулися до неба скрученими гілками, схожими на покручені пальці мертвих. Розбитий асфальт, покритий тріщинами, крізь які пробивалася чахла трава. Листя давно втратило зелений колір, усе навколо було просякнуте попелом і пилом, ніби сама земля втомилася існувати. В повітрі стояв їдкий запах горілих дерев і чогось ще — солодкуватого, тривожного.

Кайл важко підвівся, відчуваючи, як тремтять ноги. Світ змінився, і він став у ньому чужинцем. Але страх відступав перед сильнішим бажанням — знайти укриття, воду, їжу. Він мусив рухатися, бо інакше темрява знову поглине його.

Попереду виднівся напівзруйнований будинок. Колись це могла бути заправка або маленька крамниця, але тепер стіни були обгорілими, дах — провалений, а вікна — чорними, як очниці черепа. Кайл повільно рушив до того місця, сподіваючись знайти хоч щось корисне.

Двері висіли на одній петлі, і, коли він їх штовхнув, вони з гучним скрипом піддалися. Усередині було темно, але крізь дірки в даху пробивалося кілька слабких променів світла. Полиця, що колись могла містити їжу, була порожньою — тільки уламки скла та розсипані паперові обгортки нагадували про минуле життя.

Зненацька щось дзенькнуло у дальньому кутку приміщення. Кайл завмер. Серце шалено забилося в грудях. Він придивився — тінь, що повільно рухалася між полицями. Це була людина , Чи щось інше?

Він відступив на крок, міцніше стискаючи ніж. Тиша більше не здавалася порожньою — вона стала загрозливою. Попереду відкрився вузький провулок, завалений уламками бетону та пророслий тонкими лозами дикої рослинності. В темряві він побачив прохід між плитами — вузький, але достатньо широкий, щоб він міг прослизнути. Не роздумуючи, Кайл кинувся туди, проскакуючи крізь щілину.

Минуло кілька нестерпних секунд, перш ніж звук віддалився. Щось величезне, важке, з довгими кінцівками та блідо-сірою шкірою, промайнуло в світлі місяця і розчинилося в руїнах. Лише коли тиша поглинула все навколо, він нарешті наважився поворухнутися.

Після кількох годин блукань Кайл знайшов ідеальне місце для укриття — стару підземну лабораторію. Вхід був завалений уламками, що свідчило про її довготривале забуття. Обережно розчищаючи прохід, він відчув, як у змученому тілі знову пробуджується сила. Але разом із нею прийшла і тривога. Чому лабораторія занедбана? Що тут сталося?

Всередині панувала мертва тиша, порушувана лише віддаленими звуками крапель. Приміщення виглядало покинутим у поспіху: розбиті столи, розкидані папери, іржаві шафи та уламки скла. На стінах темніли бурі плями — кров? Його увагу привернув пиловий план комплексу, вкритий плямами вологи. Судячи з написів, це була дослідницька станція корпорації «Новий Генезис».

Кайл йшов повільно, намагаючись не створювати зайвого шуму. Він обережно штовхнув двері першої кімнати — замкнено. У другій кімнаті все виглядало так, ніби її мешканці тікали у поспіху: перекинуті столи, розкидані речі, відкриті шафи. Він обережно підняв кілька аркушів з підлоги, та вони були занадто вологими і зотлілими, щоб можна було щось розібрати. Що ж тут сталося?

Однак остання кімната змусила його завмерти. Вона виглядала так, ніби її власник зник раптово: шафа залишилася відчиненою, а на столі стояв браслет. Старий, військовий BR-Unit — гладкий, темний, ніби злитий з одного шматка металу. Кайл простягнув руку, вагаючись. Що, як це пастка? Але цікавість перемогла. Щойно він торкнувся браслета, різкий електричний розряд змусив його скрикнути. Проте замість болю його накрила хвиля чогось іншого — ніби система запустилася, розпізнаючи його.

На браслеті засвітилися символи, що змінювалися з лякаючою швидкістю. Потім у голові пролунав механічний голос:

«Синхронізація завершена. Система «Око Генезису» активована. Доступ до базових функцій дозволено».

Кайл спробував зняти браслет, але той ніби приріс до його шкіри. Серце калатало. Що, якщо це пристрій для стеження? Або щось ще гірше?

Далі він зайшов до малої лабораторії. Тут панував хаос: розбиті пробірки вкривали підлогу, металеві шафи були порожні. Його пальці торкнулися клавіатури старого комп’ютера, екран якого світився синім світлом. Пароль. Угорі блимала серія символів, які могли бути ключем. Він витягнув телефон (дивом ще працював) і сфотографував їх, вирішивши повернутися до цього пізніше.

У великій лабораторії атмосфера була ще моторошнішею  . У центрі стояла величезна розбита колба, з якої тяглися дроти та шланги. На стінах темніли засохлі плями, а на столах лежали зотлілі документи. Він підібрав один із них — креслення людських силуетів із модифікованими кінцівками та органами. Його пальці тремтіли, коли він гортав інші папери. Це були записи експериментів.

«Суб’єкт 7: втрата контролю, агресивна реакція. Примусове знищення».

Його спину обдало холодом. Це не просто лабораторія. Це місце жаху.Раптом у глибині кімнати почувся шурхіт. Він завмер. Серце забилося швидше. Повільно відступаючи, він обережно вислизнув із приміщення.

Кайл зупинився перед масивними металевими дверима складу. Вони скрипнули, коли він штовхнув їх, і він завмер, прислухаючись. Тиша. Лише ледь чутне потріскування проводів над головою.Всередині стояли металеві контейнери, деякі були замкнені, інші відчинені та майже порожні. Перебираючи залишки, він натрапив на ящик із захисним маркуванням. Обережно зняв кришку. Всередині — енергетичні кубики. Його серце прискорилося. Це могло стати ключем до відновлення електропостачання лабораторії. Він узяв стільки, скільки зміг помістити у рюкзак, постійно озираючись. Чомусь склад здавався надто тихим.