Глава 33: Неминучий конфлікт

Напруга, що повисла над верхівкою дерева, ставала дедалі важчою. Навіть варвари, які не розуміли жодного слова людської мови, більше не намагалися втрутитися. Вони лише уважно спостерігали за розмовою, міцніше стискаючи свою зброю. Вожак не відводив очей від незнайомця, ніби намагався зрозуміти, хто саме стоїть перед ним. Сейра також мовчала. Після почутого в її голові з’явилося ще більше запитань, ніж відповідей. Лише Каель більше не збирався стримуватися.

Просторове кільце на його пальці коротко спалахнуло, і вже наступної миті в правій руці юнака з’явився довгий цзянь. Лезо тихо задзвеніло, відбиваючи м’яке світло фіолетових кристалів. Не вагаючись ані секунди, він направив вістря просто на чоловіка в чорній масці. Його погляд залишався твердим, а голос уже не приховував обурення.

«Через твої дії загинули сильні воїни, ти проник на нашу територію, викрав плід у племені Рахар — він на мить перевів погляд на варвара, що безсило лежав неподалік, після чого знову подивився на незнайомця. — «…і поклав одного з їхніх воїнів. Після всього цього ти стоїш перед нами так, ніби нічого не сталося, і збираєшся просто піти. Невже ти справді вважаєш, що це нормально?»

Над деревом запала тиша.

Темно-багрові вогні за чорною маскою кілька секунд спокійно дивилися на Каеля. У цьому погляді не було ні роздратування, ні бажання сперечатися. Здавалося, він просто дочекався, поки юнак закінчить.

«На територію клану Кривавого Небосхилу я потрапив не з власної волі.» — голос Рейка залишався таким самим рівним і холодним. — «Битву почав не я. Вона була самообороною.»

Він зробив коротку паузу.

«Плід був потрібен мені, щоб відновитися. Незадовго до цього я мало не загинув у бою з місцевив монстром. Ми билися в одній із гір неподалік великого озера.»

Його погляд повільно змістився до варвара, який усе ще лежав без свідомості.

«Він живий.»

Лише два слова.

Без жодних емоцій.

«Полум’я не вбило його. Воно лише забрало його сили. Через деякий час він прокинеться.»

Після цього темно-багрові вогні знову зупинилися на Каелі.«Я не шукав цієї битви. Не шукав зустрічі з цим кланом. Не шукав цієї святині.»

На кілька секунд запала тиша.«Я лише зробив те, що було необхідно, щоб вижити.»

Сейра уважно дивилася на чоловіка в чорному, не відводячи погляду від його маски.ʼВін не виправдовується…ʼЦя думка виникла сама собою.Він не просив зрозуміти його.Не намагався перекласти провину на когось іншого.

Він лише спокійно називав причини своїх дій, ніби вони були настільки очевидними, що не потребували жодних пояснень.Саме це чомусь тривожило її найбільше.

Каель ще сильніше стиснув руків’я свого цзяня. Відповідь незнайомця не лише не заспокоїла його — вона викликала ще більше роздратування. Перед ним стояла людина, яка спокійним голосом говорила про смерть богів, сузір’їв і представника клану Знищення, ніби це були звичайні наслідки чергової битви. Для Каеля таке ставлення було неприйнятним. Він виріс у клані Чорного Крила, де кожне життя воїна мало ціну, а сила накладала відповідальність. Саме тому слова про «необхідність вижити» звучали для нього не як пояснення, а як спроба виправдати те, що виправдати неможливо. Зробивши ще один крок уперед, він не опускав меча й холодно промовив: «Ти говориш про виживання так, ніби воно здатне виправдати будь-який вчинок. Можливо, ти справді не прагнув тієї битви. Можливо, тебе змусили битися. Але це не поверне до життя тих, хто загинув. Не відновить простір, який був зруйнований. І не змінить того, що сталося.»

Темно-багрові вогні спокійно дивилися на нього. Незнайомець мовчав кілька секунд, після чого так само рівно відповів: «Я цього й не заперечував.» Лише чотири слова. Без найменшої спроби сперечатися. Без образи. Без виправдань. Він ніби просто погоджувався з очевидним фактом. Потім, не змінюючи інтонації, додав: «Вони хотіли мене вбити. Я вижив.» Після короткої паузи його голос знову пролунав над верхівкою дерева. «Якби ми помінялися місцями… зараз на землі лежав би я.»

Сейра мовчала. Вона уважно дивилася на незнайомця, намагаючись знайти в його словах бодай натяк на брехню чи зарозумілість. Але не знаходила. Він не вихвалявся перемогою. Не пишався тим, що зміг вижити. Так само він не намагався викликати співчуття. Усе, що він говорив, звучало як простий опис того, що вже сталося. Саме це й змушувало її сумніватися у власних висновках.

ʼЯкби клан Знищення справді вирішив когось убити… вони б не залишили йому вибору.ʼ

Ця думка виникла несподівано. Вона чудово знала репутацію цього клану. Їхні переслідування майже ніколи не завершувалися мирною розмовою. І все ж прийняти слова незнайомця означало визнати, що вся та страшна битва могла бути лише наслідком чиєїсь спроби вижити. Вона не хотіла в це вірити… але й повністю відкинути таку можливість більше не могла.

Саме в цей момент тишу розірвав глухий рик. Увесь погляд присутніх миттєво змістився до вожака варварів. Досі він не втручався в їхню розмову, але тепер повільно вийшов уперед. Не дивлячись ні на Каеля, ні на Сейру, він підняв масивну руку й мовчки вказав убік центрального заглиблення дерева, де ще зовсім недавно знаходився головний плід. Його очі залишалися прикутими до незнайомця.

Сейра одразу зрозуміла.

ʼЙому байдуже до всього, про що ми зараз говорили…ʼ

Для варварів не існувало ні клану Кривавого Небосхилу, ні клану Знищення, ні загиблих богів. Для них існувало лише одне.

Їхня святиня.

І людина, яка її забрала.

Темно-багрові вогні за маскою повільно ковзнули по варварах, які продовжували стискати зброю. Незважаючи на те, що вони не розуміли жодного слова людської мови, їхні наміри були очевидними. Вони не збиралися відступати. Для них існувало лише два варіанти — повернути святиню або загинути, намагаючись це зробити. Кілька секунд Рейк мовчки дивився на них, після чого спокійно промовив: «Схоже, ви не бажаєте розмовляти.» Його голос, як і раніше, залишався абсолютно рівним. Він повільно перевів погляд на вожака й так само спокійно закінчив: «Тоді… у мене не залишається вибору.»

«Зачекай…» — Сейра інстинктивно зробила пів кроку вперед, ніби ще сподівалася зупинити те, що мало статися. Проте вона не встигла договорити. Гучний рик вожака розірвав тишу, і тієї ж миті десятки варварів одночасно зірвалися з місця. Важкі удари ніг прокотилися по масивній гілці, а десятки списів, сокир і кам’яних мечів одночасно спрямувалися до постаті в чорному. Майже одночасно Каель різким рухом опинився перед Сейрою, виставивши вперед свій цзянь. Троє охоронців також без жодних вагань вихопили зброю, миттєво займаючи бойові позиції.

Рейк навіть не подивився на тих, хто наближався. Він лише повільно поклав другу руку на руків’я свого чорного меча, після чого одним плавним рухом опустив клинок вістрям униз. Лезо без найменшого опору ввійшло в деревину. Наступної миті верхівку дерева пронизав глухий звук, ніби сама святиня здригнулася.

І тоді з-під меча спалахнуло темно-багрове полум’я.

Спочатку це був лише невеликий язик вогню, але вже за одну мить він із неймовірною швидкістю розрісся, закручуючись навколо встромленого клинка. Полум’я здійнялося вгору, перетворившись на велетенський вихор, який за лічені миті накрив усю верхівку дерева. Воно не палило деревину, не торкалося фіолетового листя й не залишало після себе жодного сліду. Здавалося, цей вогонь існував за власними законами, байдужими до всього звичного.

Сейра інстинктивно заплющила очі, прикриваючись рукою. Вона вже була готова відчути нестерпний жар, але… його не було.

Повітря залишалося прохолодним.

Не відчувалося навіть запаху диму.

Полум’я кружляло навколо них лише кілька секунд, після чого так само раптово почало згасати. Темно-багрові язики один за одним розсипалися на дрібні іскри, які безслідно танули в повітрі. Коли останні відблиски зникли, Сейра повільно опустила руку й широко розплющила очі.

Перед нею відкрилася картина, від якої її подих на мить завмер.

Усі варвари…

До останнього…

Лежали на землі.