Глава 30: Поєдинок

Просторові ворота повільно згасли.

Останні фіолетові хвилі ще кілька секунд коливали повітря, після чого остаточно розчинилися, залишивши позаду лише легке мерехтіння ефіру.

Першою назовні ступила Сейра.Теплий вітер одразу підхопив кілька пасом її довгого темного волосся, змусивши їх м’яко колихнутися за спиною. Вона спокійно оглянулася навколо, ніби переконуючись, що перенесення пройшло без жодних ускладнень.

За нею з воріт вийшов Каель.

Ледь ступивши на землю, він із цікавістю роззирнувся навсібіч.Перед ними простягалася широка рівнина, вкрита високою зеленою травою, яка хвилями коливалася під поривами вітру. Десь удалині здіймалися темно-сірі гори, а трохи лівіше виднівся густий ліс, що тягнувся майже до самого горизонту. Над усім цим височіло чисте блакитне небо, яким повільно пливли кілька величезних істот, схожих на китів із прозорими плавцями. Вони майже безшумно ковзали серед хмар, настільки високо, що здавалися частиною самого неба.

«Кожного разу забуваю, наскільки тут красиво.»Його голос прозвучав майже захоплено.

Сейра лише коротко глянула вгору.«Ми тут не для прогулянки.»Каель лише тихо засміявся.«Знаю, знаю.»

Позаду них один за одним із просторових воріт вийшли ще троє.Усі були одягнені в однакові темно-сині обладунки з чорними наплічниками, поверх яких спадали довгі плащі із гербом Чорного Крила. Їхні обличчя залишалися спокійними, а рухи — стриманими, як і належало особистій охороні глави клану.

Найстарший із них зробив крок уперед і коротко вклонився.«Леді Сейро, пане Каелю. Від цього моменту ми відповідатимемо за вашу безпеку.»

Каель ледь помітно скривився.«Знову ці офіційності… Ми ж домовлялися дорогою, що без цього.»

На суворому обличчі чоловіка з’явилася майже непомітна усмішка.«Перепрошую. Звичка.»

«Оце вже краще.»Каель усміхнувся у відповідь і перевів погляд уперед.Десь за кілька кілометрів від них здіймався густий стовп диму.

Саме там знаходилося найбільше місто варварів.Саме туди вони й прямували.На кілька секунд запала тиша.Потім Каель глибоко вдихнув свіже повітря й широко посміхнувся.

«Ну що… почнемо наше перше справжнє завдання?»

Сейра навіть не повернула голови.Лише спокійно рушила вперед.«Не відставай.»Каель тихо засміявся й швидко наздогнав її.

Троє охоронців мовчки переглянулися.«Вони зовсім не схожі на дітей.»

«Саме тому глава й дозволив їм пройти посвяту.»Після цих слів усі троє одночасно рушили слідом.Попереду на них чекало випробування, яке мало визначити, чи справді вони готові зробити свій перший крок у доросле життя.

…Дорога не зайняла багато часу.Що ближче вони підходили, то частіше серед дерев почали з’являтися широкі витоптані стежки, а невдовзі над верхівками лісу показалися високі дерев’яні палі.

Каель мимоволі сповільнив крок.

Попереду здіймався масивний частокіл із темних колод, що щільно прилягали одна до одної. Над ним майоріли десятки смолоскипів, а обабіч широких воріт стояли високі сторожові вежі.

«То ось де вони живуть…»

У його голосі звучала щира цікавість.Він завжди уявляв варварів зовсім інакше.Дикунами.Істотами, що бездумно блукають лісами.Та поселення перед ним виглядало доволі організованим.Навіть занадто.

Біля самих воріт уже стояло кілька постатей.

Коли вони підійшли ближче, Каель нарешті зміг як слід їх роздивитися.

Високі.

Майже на голову вищі за звичайну людину.

Їхні тіла вкривала сірувато-попеляста шкіра, а потужні м’язи більше нагадували висічений із каменю рельєф. З-під важких надбрівних дуг уважно дивилися жовтуваті очі із вертикальними зіницями. Нижню щелепу прикрашали короткі ікла, що трохи виступали назовні, а густе темне волосся було зібране в довгі коси, переплетені кістками невідомих звірів. На їхніх плечах лежали грубо оброблені шкури, а в руках вони стискали масивні кам’яні сокири й списи, що здавалися надто важкими навіть для досвідченого воїна.

Каель кілька секунд мовчав.Потім ледь нахилився до Сейри.«…Я вперше бачу варварів так близько.»Він ще раз уважно подивився на одного з них.«Чесно кажучи… я очікував чогось зовсім іншого.»

Сейра навіть не повернула голови.«Не дивись на них зверхньо.»

«Та я й не дивлюся.» — тихо відповів він. — «Просто… вони виглядають набагато дивніше, ніж мені розповідали.»Саме в цю мить один із варварів зробив крок убік.

Позаду нього повільно з’явилася значно більша постать.Вожак.

Його широкі плечі майже повністю закривали ворота, а старі шрами, що вкривали груди й руки, одразу давали зрозуміти — перед ними стояв воїн, який пережив незліченну кількість битв. Важкий погляд повільно ковзнув по кожному з прибулих, після чого на мить затримався на Сейрі.

Він нічого не сказав.

Лише коротко вдарив себе кулаком у груди.Інші варвари одночасно повторили цей жест.Повітря між двома групами ніби стало важчим.Попереду починався не просто обряд.Починався поєдинок.

Вожак повільно підняв праву руку й торкнувся стиснутим кулаком грудей. Інша рука опустилася долонею вниз, після чого він зробив короткий рух уперед, ніби відкриваючи шлях.

Сейра мовчки повторила той самий жест.

Каель на мить затримався, але майже одразу зробив так само. Побачивши це, вожак повільно кивнув. Варвари обабіч воріт одночасно відступили на крок, звільняючи широкий прохід.

Без жодного слова вони увійшли до поселення.

Одразу за частоколом відкривався зовсім інший світ. Уздовж широких земляних вулиць стояли великі будинки, складені з товстих колод, каменю та кісток величезних істот. Дахи вкривали темні шкури, а між будівлями здіймалися високі дерев’яні стовпи, прикрашені черепами невідомих звірів і довгими різьбленими тотемами. Біля численних вогнищ варвари обробляли шкури, лагодили зброю, заточували наконечники списів із дивного блискучого металу, а трохи далі кілька молодих воїнів боролися між собою під уважними поглядами старших.

Час від часу між будівлями проходили велетенські шестилапі тигри. Одні спокійно несли вершників, інші тягнули важкі дерев’яні платформи, навантажені колодами та камінням. Десь удалині було чути рик інших істот, а над усім поселенням безперервно лунав грубий гортанний гомін, що складався лише з гарчання, коротких вигуків і різких жестів.

Каель уважно дивився навколо.Його погляд щоразу затримувався на нових мешканцях.

«Вони справді різні…»

Попереду пройшла група худорлявих чотириоких варварів із короткими роговими виростами. Майже відразу їм назустріч вийшли значно кремезніші істоти з темнішою шкірою й широкими плечима. Біля одного з будинків працювали ще нижчі на зріст варвари, зате їхні довгі руки майже торкалися землі, коли вони переносили масивні кам’яні брили.

«Я думав, це одне плем’я…»

Сейра спокійно відповіла, не сповільнюючи кроку:«Це й є один народ. Просто він складається з багатьох племен. Кожне має власні обов’язки й особливості.»

Каель ще раз окинув поселення поглядом і ледь усміхнувся.«Тепер зрозуміло, чому вони змогли вижити тут так довго.»

Невдовзі широкі вулиці почали сходитися до центру поселення.

Саме там височіла арена.

Вона не була схожа на ті, що будували драконіди. Замість кам’яних стін її оточували масивні палі із цільних стовбурів дерев, між якими були вбиті величезні кістки невідомих чудовиськ. Усередині простягався широкий круглий майданчик із щільно втоптаної чорної землі, вкритої старими рубцями від зброї. Навколо арени амфітеатром здіймалися широкі дерев’яні трибуни, вирізані просто зі стовбурів гігантських дерев. Над найвищими рядами майоріли десятки тотемів і прапорів різних племен, а в самому центрі, навпроти входу, знаходився величезний трон, складений із кісток і темного дерева. Позаду нього здіймався різьблений символ, що, вочевидь, був знаком усього союзу племен.

До їхнього приходу трибуни вже майже заповнилися.

Сотні варварів мовчки або тихо гарчали між собою, займаючи місця. Представники різних племен сиділи впереміш, але навіть здалеку було видно, наскільки вони відрізнялися один від одного. Біля входу вже чекали десятки молодих воїнів, які сьогодні мали боротися за право наблизитися до священного дерева.

Каель зупинився лише на мить, повільно оглянувши арену.«Схоже… ми прийшли саме вчасно.»

У ту ж секунду над усім майданчиком пролунав гучний рик.

Гомін миттєво стих.Поєдинок ось-ось мав розпочатися.