Глава 28: Cекрет варварів

Рейк не зупинявся.

Його постать стрімко ковзала між деревами,по протоптаній дорозі. Кожен подих обпікав легені, а виснажене тіло дедалі важче підкорялося власній волі.Попереду вже виднівся вихід.

Позаду ж густий туман повільно починав змикатися, неначе величезна завіса, що ось-ось мала остаточно відділити ліс від зовнішнього світу.Залишалося зовсім трохи.Ще раз прискорившись, і витискаючи з тіла останні залишки сил він вискочив з з лісу залишивши туман позаду.

За спиною пролунав глухий шум.Біла завіса повністю зімкнулася, знову сховавши ліс так, ніби проходу там ніколи й не існувало.Він важко видихнув, але навіть не озирнувся.Часу не було.

Дорога, якою він щойно вирвався з лісу, продовжувалася далі, петляючи широкою долиною. На відміну від густого лісу, тут не було високих дерев, що закривали небо. Перед ним простягалася велика відкрита місцевість, вкрита густою травою, що коливалася під вечірнім вітром. Проте рівною її назвати було неможливо. Земля то плавно здіймалася в невисокі пагорби, то знову спадала в широкі западини, між якими здіймалися поодинокі валуни й старі дерева з покрученими стовбурами. Дорога проходила просто між ними, гублячись десь далеко попереду.

Сонце вже майже сховалося за горизонтом. Його останні промені фарбували небо в теплі золотаво-червоні кольори, а довгі тіні повільно розповзалися травою. Повітря помітно похолоднішало, а легкий вітер приносив із собою запах свіжої землі й дикорослих квітів. До настання повної темряви залишалося небагато часу.

Рейк швидко окинув місцевість поглядом. Попереду дорога ще кілька разів ховалася за пагорбами, тому роздивитися, що знаходиться далі, було неможливо. Лише далеко вдалині над одним із підйомів виднілися темні силуети високих дерев, за якими місцевість знову опускалася вниз.

Не витрачаючи часу, знову зірвався з місця. Втома дедалі сильніше давалася взнаки, але зараз вона не мала жодного значення. Варвари ще могли не знати, що він проник через туманний ліс, однак це триватиме недовго. Щойно вони зрозуміють, що їх просто відволікли, почнуть прочісувати околиці, а зустрічатися з ними вдруге бажання не було.

ʼПотрібно якнайшвидше знайти місце, де можна перепочити.ʼ

Дорога повільно підіймалася вгору, петляючи між невисокими пагорбами. Подекуди доводилося перестрибувати через каміння або густі зарості, що майже повністю закривали стежку. Вечірнє світло швидко згасало, а разом із ним долина дедалі більше занурювалася в напівтемряву.

Подолавши черговий підйом, мимоволі сповільнив крок.

Попереду, у широкій долині, розкинулося величезне поселення. Його оточував високий частокіл із товстих загострених колод. Стіна тягнулася далеко праворуч і ліворуч, повторюючи вигини місцевості, ніби охоплюючи всю долину єдиним кільцем. Лише в самому центрі виднілися масивні дерев’яні ворота, що зараз стояли навстіж відчиненими.

Навіть звідси було чути глухий гул, який долинав ізсередини. Десятки голосних риків, тупіт важких кроків, удари по дереву й короткі сигнали рогів зливалися в суцільний шум, через що складалося враження, ніби все поселення одночасно прийшло в рух.

За частоколом височіли десятки великих дерев’яних будівель, сторожові вежі, широкі майданчики й високі жердини, прикрашені кістками та шкурами звірів. Але найбільше увагу привертало не саме поселення.

Далеко позаду нього здіймалася велетенська гора.

Її темний силует підносився високо в небо, настільки високо, що вершина вже губилася серед густих вечірніх хмар. Навіть із такої відстані вона пригнічувала своїми розмірами, ніби нависаючи над усією долиною. Саме там, десь біля її схилів, уже зникали останні промені сонця, повільно занурюючи околиці в сутінки.

ʼОтже… троє вершників вже прибули.ʼПогляд на мить зупинився на відчинених воротах.ʼСхоже, вони вже встигли всіх повідомити.ʼСаме шум усередині поселення найкраще це підтверджував.

Ще кілька секунд він мовчки спостерігав за поселенням, ніби запам’ятовуючи кожну деталь.

Потім безшумно відступив від краю пагорба й знову перейшов на біг.

Спуск виявився значно пологішим, ніж здавалося здалеку. Дорога кілька разів петляла між невеликими пагорбами, оминала великі валуни й поодинокі дерева, після чого поступово вивела його на широку рівнину перед самим поселенням. Чим ближче він підбігав, тим краще усвідомлював справжні розміри укріплень. Те, що здалеку виглядало звичайним частоколом, тепер здіймалося над землею величезною дерев’яною стіною. Загострені колоди були вкопані так щільно, що між ними майже не залишалося проміжків, а сама стіна тягнулася далеко в обидва боки, гублячись за нерівностями місцевості.

Сповільнившись, сховався в густій траві неподалік від укріплень і ще раз уважно оглянув усе навколо.

Погляд ковзнув до відчинених воріт. Постійний рух усередині, варта біля входу, десятки варварів, що безперервно заходили й виходили… проникнути туди непоміченим зараз було майже неможливо.Продовжуючи спостерігати, повільно перевів погляд уздовж стіни. Вона тягнулася далеко в обидва боки, а через певні проміжки над нею здіймалися сторожові вежі.ʼЧерез ворота не пройти.ʼ

Це було занадто ризиковано. ʼПотрібно знайти інший шлях.ʼ

Не вагаючись, розвернувся й безшумно рушив праворуч, тримаючись на безпечній відстані від укріплень. Густа трава майже повністю приховувала його постать, а вечірні сутінки лише допомагали залишатися непоміченим. Чим далі він віддалявся від головних воріт, тим тихішим ставав шум, що долинав із поселення. Схоже, майже вся увага варварів зараз була зосереджена саме біля центрального входу.

Рухаючись уздовж частоколу, уважно оглядав кожну його ділянку. Колоди були товстими й міцно вбитими в землю, без жодних щілин, крізь які можна було б протиснутися. Через однакові проміжки височіли сторожові вежі, а подекуди по верхньому краю стіни проходили озброєні варвари, неквапливо оглядаючи околиці.

ʼЗалізти зверху теж не вийде…ʼ

Навіть якби вдалося дістатися вершини частоколу, його одразу помітили б із найближчої вежі.

Продовживши рух, він подолав ще кілька сотень метрів. Частокіл і далі повторював вигини місцевості, місцями піднімаючись на невеликі пагорби, а потім знову спускаючись у низини. Поселення виявилося значно більшим, ніж здалося на перший погляд.

Раптом крок сповільнився.

Попереду рельєф різко змінювався. Частина стіни проходила майже впритул до кам’янистого схилу, де землю вкривали великі валуни й густі зарості. Саме тут сторожових веж було помітно менше, а варта майже не з’являлася.

Погляд уважно ковзнув угору по загострених колодах.

ʼМожливо…ʼ

Це була перша ділянка, яка хоча б давала шанс проникнути всередину.

Саме в цю мить повітря розірвав протяжний рик.Потім ще один.Звук долинав із боку пагорба, з якого він лише кілька хвилин тому спостерігав за поселенням. Повернувши голову, вдалося помітити, як на його вершину один за одним вибігали силуети варварів. Їх ставало дедалі більше. Вони швидко оглядали долину, розмахували руками, показуючи в різні боки, після чого нові рики розносилися околицями.

ʼЗрозуміли…ʼ

Схоже, обман із трупом більше не працював. Варвари вже встигли повернутися до місця сутички й тепер почали прочісувати всю місцевість.

Чекати більше не було сенсу.

Відштовхнувшись від землі, він різко рвонув уперед. Кілька швидких кроків — і тіло вже злетіло в повітря. Рукою вхопившись за верхній край загострених колод, одним плавним рухом підтягнувся й без найменшого шуму перекинувся через частокіл.

М’яко приземлившись по інший бік стіни, одразу присів.

Перед ним простягалася вузька смуга вільного простору між частоколом і першими будівлями. Тут майже нікого не було. Лише кілька дерев’яних споруд, складені одна на одну колоди та високі стоси сіна, що відкидали довгі тіні в світлі смолоскипів.

Не гаючи жодної миті, знову зірвався з місця.

Кілька кроків — і, відштовхнувшись від дерев’яної огорожі, вистрибнув угору. Рукою вхопилися за край даху найближчої будівлі. Одним рухом підтягнувшись, безшумно перекотився на темні дерев’яні дошки.

Одразу завмер.Вечір остаточно вступав у свої права. Дахи будинків уже потонули в густих тінях, а світло смолоскипів майже не діставало сюди. Лежачи нерухомо, він повільно перевів погляд на вулиці внизу.

Попри темряву можна було легко розглянути поселення . Десятки великих багать, сотні смолоскипів і жаровень освітлювали головні вулиці, відкидаючи довгі тремтливі тіні. Цього світла було більш ніж достатньо, щоб добре роздивитися майже всю внутрішню частину укріплень.

Поселення виявилося значно більшим, ніж здалося спочатку. Широкі вулиці перетиналися між собою, ведучи до великих дерев’яних будівель, майстерень і просторих майданчиків. Масивні дахи вкривали товсті шкури невідомих звірів, а балки підтримували величезні черепи, роги та кістки істот, яких він ніколи не бачив. Уздовж доріг височіли грубо витесані стовпи, вкриті дивними різьбленими символами, а між ними майоріли прапори, пошиті зі шкір різних створінь.

Та найбільше увагу привертали самі мешканці. Поселення об’єднувало безліч різних племен. Одні варвари були майже повністю вкриті густою шерстю, інші мали темно-сіру шкіру, чотири руки або по кілька очей. Дехто носив на плечах величезні черепи хижаків, інші прикрашали свої тіла кістяними пластинами, рогами чи татуюваннями. Попри всі відмінності, зараз їх об’єднувало одне — тривога.

Глухі рики лунали майже з усіх боків. Варвари поспішали вузькими вулицями, жестами щось пояснювали один одному, переносили зброю, смолоскипи й дерев’яні конструкції. Біля головних воріт уже збиралися нові загони, а на сторожових вежах ставало дедалі більше вартових.

Погляд ковзнув до центральної площі.

Саме туди щойно увірвалася знайома постать, верхи на шестилапому тигрі. Варвар із чотирма очима й татуюваннями майже одразу зіскочив на землю, після чого почав швидко пояснювати щось вождям інших племен. Навколо нього вже зібралося кілька десятків найсильніших воїнів, а троє вершників, яких він бачив, стояли трохи позаду, підтверджуючи його слова риками та жестами.

ʼОтже… вони вже все зрозуміли.ʼ

Погляд повільно рушив далі.

Трохи осторонь від центру, там, де багать було значно менше, крізь напівтемряву проглядалася велетенська кругла площадка. Через відстань її деталі майже губилися в мороці, але навіть так було зрозуміло, що це не звичайний майданчик. Масивне кам’яне кільце, високі дерев’яні трибуни й відкритий простір усередині більше нагадували арену, здатну вмістити сотні глядачів.

Затримуватися на одному місці було небезпечно.

Міцніше перехопивши меч, безшумно перестрибнув на дах сусідньої будівлі, потім ще однієї. З кожним новим стрибком відкривався інший кут огляду, дозволяючи краще зрозуміти розташування поселення.

ʼЩо ж я тут шукаю?..ʼ

Він і сам поки що не знав відповіді.Погляд неквапливо ковзнув далі, поки не зупинився на горі, що здіймалася над усім поселенням.Тепер, коли він дивився на неї з іншого боку, стало помітно те, чого раніше не було видно.

Майже біля самого підніжжя, там, де кам’яний схил зустрічався з останніми будівлями, у скелі темнів широкий прохід. Його обрамляли грубо витесані кам’яні колони, а з обох боків нерухомо стояли двоє варварів із довгими списами.

На відміну від інших, вони не реагували на галас біля воріт. Їхні руки міцно стискали довгі списи, а погляди залишалися прикутими лише до проходу за своїми спинами.

Вони охороняли не поселення.Вони охороняли те, що знаходилося всередині..ʼ…Цікаво.ʼ

Погляд ще кілька секунд не відривався від проходу в горі. Він повільно перевів погляд униз.

Між будинками безперервно рухалися варвари. Одні поспішали до головних воріт, інші тягнули зброю, хтось розносив смолоскипи.

Саме цього він і чекав.Поки вся увага була прикута до новин із лісу, шанс залишитися непоміченим ставав набагато більшим.Ще раз окинувши околиці поглядом, безшумно почав перескакувати з даху на дах.

Його постать майже повністю зливалася з темрявою, а м’які рухи не видавали жодного звуку. Будинки стояли досить близько один до одного, тому більшу частину шляху вдавалося долати, навіть не спускаючись на землю.Лише коли попереду з’явилася широка вулиця, довелося зупинитися.