Глава 27: Розправляючи крила

Прохолодна вода повільно стікала по обличчю хлопця, забираючи із собою пил і дрібні уламки каменю, що залишилися після спарингу. Кілька митей він стояв, спершись долонями об край широкої кам’яної умивальні, після чого повільно підняв голову. Перед ним висіло велике дзеркало. Темне коротке волосся, ще мокре від води, спадало на лоб, а золоті очі, у яких ще кілька хвилин тому палав азарт бою, тепер стали спокійнішими, хоча в їх глибині все ще жевріла знайома іскра. Добре складене тіло вкривали лише тонкі подряпини — звичайні сліди тренування, які вже починали повільно зникати.

ʼЯ став сильнішим…ʼ Він ще кілька секунд мовчки вдивлявся у власне відображення, після чого кутики його губ ледь помітно піднялися. ʼ…але мені ще є куди рости. Наступного разу я переможу.ʼ

Піднявши руку, Каель торкнувся простого чорного кільця на безіменному пальці. Камінь, вмонтований в оправу, ледь помітно засвітився м’яким синім світінням, і вже наступної миті в його руках лежав акуратно складений комплект одягу. За кілька звичних рухів він перевдягнувся. Довге чорне бойове вбрання з високим коміром щільно прилягало до тіла, а його поли м’яко спадали майже до щиколоток. Уздовж коміра, рукавів і країв тканини тягнулися тонкі сріблясті візерунки, що нагадували переплетені драконячі луски. Під верхнім шаром виднівся темно-синій одяг, який гармонійно поєднувався з чорними тканинами, додаючи образу стриманої величі.

Широкий темний пояс із металевими вставками щільно охоплював талію, а від нього спадали довгі темно-сині стрічки, що м’яко коливалися під час кожного кроку. Передпліччя вкривали міцні чорні наручі з витонченим драконячим різьбленням, а високі чоботи зі щільної темної шкіри були укріплені металевими пластинами майже до самих колін. Убрання не виглядало надмірно розкішним, але дорогі матеріали, бездоганний крій і стримана елегантність без слів говорили про його походження. Одного погляду вистачало, щоб зрозуміти — перед тобою спадкоємець одного з наймогутніших домів клану Чорного Крила.

Каель востаннє кинув погляд на дзеркало й, задоволено усміхнувшись самому собі, спокійно відчинив двері роздягальні.

Щойно він вийшов у просторий кам’яний коридор, як одразу почув знайомий голос. «О, дивіться, наш герой нарешті вирішив показатися», — молодий драконід, що спирався плечем об стіну, ледь усміхнувся, спостерігаючи за ним. «Ну що, цього разу хоча б п’ять ударів протримався?»

Каель лише фиркнув. «Ні, Ліане. Лише три», — він неквапливо рушив повз товариша, навіть не дивлячись у його бік, а на обличчі знову з’явилася знайома усмішка. «Не засмучуйся. До такого результату тобі ще тренуватися й тренуватися.»

Навколо одразу пролунав тихий сміх. Ліан лише безпорадно похитав головою. «Колись ця самовпевненість тебе й погубить.»

«А поки що вона допомагає мені ставати сильнішим», — спокійно відповів Каель, не змінюючи кроку. Уже майже дійшовши до виходу, він ледь підняв руку. «Побачимося на наступному тренуванні.»

«Не запізнюйся», — долинуло йому вслід.

Той лише коротко кивнув, після чого зник за поворотом довгого кам’яного коридору.

Вийшовши з будівлі тренувального комплексу, Каель неквапливо рушив широкою кам’яною доріжкою. Позаду залишилися арена, роздягальні та кілька допоміжних корпусів, у яких щодня тренувалися молоді драконіди клану Чорного Крила. Попереду вже височіли масивні ворота, що відділяли територію комплексу від решти міста.

Ледь наблизившись до них, він одразу помітив знайому постать.

Сейра мовчки стояла біля кам’яної огорожі, спокійно дивлячись кудись удалину. Легкий ранковий вітер повільно гойдав довге темне волосся, змушуючи окремі пасма ковзати по її плечах. Кілька витончених сріблястих прикрас, майстерно вплетених у зачіску, ледь помітно поблискували під сонячним світлом.

На ній було довге бойове вбрання темно-зеленого кольору, пошите з легкої, але надзвичайно міцної тканини. Сріблясті візерунки, схожі на переплетені лози та драконячу луску, простягалися вздовж рукавів і подолу, а напівпрозорі шари тканини позаду плавно коливалися разом із вітром, створюючи відчуття, ніби навколо неї безупинно рухалося саме повітря. Струнка постава, спокійний погляд і кожен, навіть найменший рух без слів видавали бездоганне виховання доньки глави клану.

Вона не озиралася.Здавалося, її зовсім не цікавило, хто саме наближається. Лише коли до неї залишилося кілька кроків, дівчина спокійно промовила: «Ти запізнився на дві хвилини», — навіть не повертаючи голови.Каель на мить завмер, після чого швидко скоротив останні кроки, театрально поклонився, притиснувши долоню до грудей, і, ледь стримуючи усмішку, промовив: «Пробачте мені, принцесо. Цей негідний слуга більше не насмілиться змушувати вас чекати.»

Сейра повільно повернула до нього голову. Кілька секунд вона мовчки дивилася на його награно серйозний вираз обличчя, після чого лише ледь похитала головою.«Твої акторські здібності так само погані, як і вміння приховувати усмішку.»Каель не витримав і тихо засміявся. «Ех… А я так старався.»

Не кажучи більше ні слова, Сейра спокійно рушила вперед. Каель лише усміхнувся й швидко наздогнав її. Деякий час вони просто йшли поруч, слухаючи, як ранковий вітер тихо шелестить листям високих дерев, що росли вздовж дороги.

Зайшовши до міста, вони одразу розчинилися серед повсякденного життя, яке вже давно прокинулося разом із сонцем. Широкі кам’яні вулиці повільно наповнювалися драконідами, що поспішали у власних справах. Одні саме відчиняли крамниці, виставляючи на прилавки зброю, обладунки, тканини та різноманітні плоди, інші розкладали духмяні трави, від яких у повітрі змішувалися свіжі й терпкі аромати.

Десь неподалік молодий коваль уже розпалював горно, і незабаром над вулицею пролунали перші дзвінкі удари молота. Біля сусідньої майстерні кілька ремісників жваво сперечалися про якість нової сталі, тоді як літній драконід, сидячи на невеликому ослоні, неспішно полірував старий меч, ніби це була звичайна частина його ранку.

На невеликій площі група дітей із веселим сміхом бігала одне за одним, керуючи маленьким дракончиком, зробленим з кольорового паперу. Він стрімко кружляв між деревами, то різко злітав угору, то майже торкався землі, слухняно реагуючи на рухи маленьких долонь. Кожен вдалий маневр супроводжувався щирим дитячим сміхом, який лунав далеко за межі площі.

Над усім цим здіймалися величні кам’яні будівлі з темними дахами та вигнутими карнизами. Сріблясті орнаменти прикрашали фасади, а над багатьма будинками майоріли прапори із символом Чорного Крила. Попри ранню годину, місто вже жило власним ритмом — спокійним, упорядкованим і напрочуд затишним.

Та варто було Сейрі й Каелю пройти центральною вулицею, як навколо почали змінюватися не будівлі, а самі люди. Помітивши доньку глави клану та спадкоємця одного з герцогських домів, перехожі чемно схиляли голови, поступаючись дорогою. Хтось робив це ледь помітно, не відриваючись від роботи, інші ж зупинялися й чекали, поки двоє молодих драконідів пройдуть повз.

Каель мовчки спостерігав за цим ще кілька хвилин, після чого краєм ока глянув на Сейру.«Ти вже звикла до цього?»Дівчина відповіла не одразу. Вона мовчки зробила ще кілька кроків, ніби справді замислилася над його словами.«Ні», — тихо промовила Сейра. «Думаю… я ніколи не звикну.»

Каель здивовано перевів на неї погляд.«Кожен їхній уклін нагадує мені не про повагу», — вона дивилася вперед, навіть не сповільнюючи кроку. «Він нагадує про відповідальність. Чим вище ми піднімемося… тим більше людей стоятиме за нашими спинами.»

На кілька секунд між ними запала тиша.Потім Каель лише безпорадно усміхнувся.«Ти завжди знаходиш спосіб зробити навіть звичайну прогулянку серйозною.»Ледь помітна усмішка промайнула на обличчі Сейри.«Хтось із нас має це робити.»Вони продовжили йти вперед, а попереду, над дахами численних будівель, уже починали здійматися високі чорні стіни головної резиденції клану Чорного Крила.