Глава 24 : Перепочинок

— А ось і мій білет у поселення.

Декілька секунд після сказаного він просто стояв нерухомо, дивлячись на тушу чудовиська. Потім повільно підвівся з коліна. Тіло одразу нагадало про себе. Біль тупими хвилями пройшовся ребрами, віддав у спину й руки. Світ перед очима на мить похитнувся, але цього разу падати він не збирався.

Він мовчки підійшов до туші. Навіть мертвою істота виглядала огидно. Довге тіло, вкрите темною лускою, потужні лапи й розтрощена голова, з якої досі стирчав його меч. Здавалося, ніби сама ця планета намагалася створити щось якомога потворніше.

«Ну й потвора.»

Поклавши руку на руків’я, він одним рухом висмикнув клинок із черепа. Меч вийшов легко. Занадто легко. Плоть навколо рани почорніла й висохла, а кров майже зникла. Навіть після смерті чудовиська клинок продовжував робити те, для чого був створений.

Поглинати.

Погляд ковзнув до власного одягу. Чорна тканина була розірвана в декількох місцях, а засохла кров вкривала рукави, груди й частину штанів. Деякі рани вже почали затягуватися, інші все ще залишалися відкритими. Втім, зовнішні пошкодження хвилювали його найменше. Кожен глибокий вдих відгукувався болем у ребрах, м’язи досі пам’ятали навантаження від вогню, а стан ядра залишався далеким від нормального.

«Очікувано. »

Він ще раз подивився на тушу.

«Доведеться попрацювати. »

Не витрачаючи більше часу, він встромив меч назад у тіло чудовиська. Обійшов тушу, схопив її за хвіст і потягнув. Спочатку монстр навіть не зрушився з місця. Потім важке тіло повільно ковзнуло вперед, залишаючи за собою широку борозну в землі. Сонце тим часом остаточно сховалося за горизонтом, а ліс почав занурюватися в темряву.

До місця битви між сколопендрою та змією він дістався вже тоді, коли останні залишки денного світла майже згасли. Сліди тієї сутички досі вкривали ліс. Повалені дерева. Розбитий ґрунт. Уламки темного хітину. Місцями засохла кров. Все виглядало так, ніби тут пройшовся невеликий ураган. Він лише ковзнув по цьому поглядом і пішов далі.

Через деякий час дерева почали рідшати, і попереду з’явилося знайоме озеро. Темна вода залишалася нерухомою. У цьому світі не існувало місяця. Лише зорі. Тисячі далеких вогників висіли над головою, заливаючи землю слабким блідим сяйвом. Над водою кружляли дивні світні комахи. Одні залишали за собою зеленуваті сліди, інші світилися м’яким синім світлом. Їхні відблиски ковзали по поверхні озера, змішуючись із зоряним сяйвом. Десь у заростях стрекотіли нічні комахи. Вдалині долинали крики невідомих істот. Вітер приносив запах вологої землі, трави й води.

На мить він сповільнив крок.

Колись подібні картини були для нього звичними. Він бачив незліченну кількість світів. Спостерігав за їхнім народженням і загибеллю. Але зараз усе було інакше. Тоді він лише дивився. Тепер був частиною цієї історії.

Втім, довго затримуватися він не став попереду чекало значно важливіше.Він зупинився на межі лісу. Попереду простягалася знайома біла завіса. Саме тут він уже одного разу спробував пройти. Саме тут отримав нагадування про те, що деякі речі не можна вирішити силою.

Цього разу він діятиме інакше.

Розвернувшись, він відійшов углиб лісу приблизно на двадцять метрів від галявини. Тут дерева ставали густішими, а тіні глибшими. Туша з важким звуком впала на землю, а його погляд одразу опустився до сліду, який вона залишила за собою. Борозна тягнулася майже до самої галявини. Земля була розорана, трава прим’ята.

—Приховати це вже неможливо.Отже завтра доведеться діяти швидко.

Він сів біля туші, спершись спиною на ще тепле тіло чудовиська. Навколо панувала тиша. Лише стрекотіння комах та шелест листя порушували нічний спокій. Втома поступово давала про себе знати. Не та, що приходить після важкого дня. Значно глибша. Та, що накопичується після битв, поранень і постійного використання сил, які давно перевищили межі звичайного тіла.

Він почав перебирати можливі варіанти.Їх було небагато і жоден не виглядав особливо привабливим.Саме тоді пам’ять підкинула дещо несподіване.

Ще в Ануллумі, коли він не мав тіла й був лише свідомістю, йому доводилося проводити цілі роки, спостерігаючи за смертними. Серед них траплялися дивні особистості. Вони могли годинами сидіти без руху в химерних позах, не займаючись нічим корисним. Тоді це здавалося безглуздим. Особливо коли поруч існували воїни, маги й мисливці, які ставали сильнішими через битви.

І все ж результат був.Вони відновлювалися швидше,ставали сильнішими І змінювалися.Тоді він не бачив у цьому сенсу.Тепер це була одна з небагатьох можливостей.

Випроставши спину, схрестив ноги й заплющив очі. Навколо продовжував шуміти нічний ліс. Вітер ворушив крони дерев. Десь далеко кричали невідомі істоти.

А він уперше спробував відчути навколишній світ не як мисливець чи боєць.

А як частину самого себе.