Глава 21: Спалах Витримки

Коли все навколо поглинула чорна завіса, у нього залишилася лише одна думка.«Та що, в біса, ця тварюка ще не вміє?»

Абсолютна темрява оточувала з усіх боків. У ній не існувало ні світла, ні тіней, ні навіть відчуття відстані. Чорнота була настільки щільною, що здавалося, ніби сам простір тут перестав нормально існувати. Він не бачив навіть власної руки перед собою, але все одно повільно рушив уперед, відчуваючи, як темрява поглинає кожен рух, кожен подих і навіть звук його голосу.

— Що це взагалі за темнота?.. Просто завіса чи щось інше?..

Слова зникли одразу після того, як пролунали.Без відлуння і найменшого звуку.Наче сама темрява пожирала будь-який прояв існування.Це дратувало,але ще сильніше дратувало інше.

Усе сталося надто швидко. Коли чорна хвиля вирвалася з розкритої грудної клітки чудовиська, він не встиг витягнути меч, і тепер клинок залишався десь усередині тієї густої темряви. Рани по всьому тілу продовжували боліти, особливо права сторона грудей, куди кілька хвилин тому влучила звукова атака. Усередині досі відчувалося неприємне тремтіння, наче самі кістки ще пам’ятали силу того удару.

Проте гіршим було не це.Аркан Протиставлення майже не реагував.Щоразу, коли він намагався примусово активувати його, ядро різко стискалося, а тілом проходив настільки сильний біль, ніби воно могло тріснути будь-якої миті.«Щось блокує мій аркан…»

Кроки не зупинялися навіть попри це.«І в мене навіть є здогадки що саме. Але це нічого не змінює.»

Навіть зараз його думки залишалися холодними й рівними. Можливо, саме це й налякало б інше божество найбільше. Не сила, аркан чи витримка. А той факт, що, перебуваючи посеред абсолютної темряви поруч із невідомою істотою, він усе ще мислив спокійно.

Він продовжував іти вперед, аж раптом відчув дещо.Ледь помітний рух.Намір.Голодний,жорстокий,спотворений намір убити.Під маскою з’явилася слабка усмішка.

— А ось і ти.

Хоча очі нічого не бачили, цього відчуття було достатньо. Чудовисько більше не приховувало себе. Навпаки — тепер воно хотіло, щоб його присутність відчували. Хотіло, щоб жертва почала боятися.

Не чекаючи атаки, він різко рвонув уперед.

— Спочатку поверну меч.

І саме цієї миті стало зрозуміло, що це була помилка.Темрява навколо ворухнулася.З усіх боків одночасно вирвалися чорні пута. Вони нагадували густий дим, але рухалися надто швидко й мали дивну вагу. За одну мить темрява обвила руки, ноги, груди й шию, після чого з силою втиснула тіло в землю. Камінь під колінами вкрився тріщинами.

Він напружився, намагаючись вирватися, але пута лише сильніше стискалися.Вони не були матеріальними,але й нематеріальними теж.Наче сама темрява вирішила отримати форму.«Пастка.»Погляд повільно піднявся вперед.І тоді він побачив його.

За кілька метрів у темряві відкрилися два вузькі червоні розрізи. Очі чудовиська тьмяно світилися в абсолютній чорноті, а довга шия постійно сіпалася короткими, ламаними рухами. Істота завмерла, дивлячись просто на нього.

Кілька секунд ніхто не рухався.Темрява в очах маски зустрілася з тьмяним червоним світлом чудовиська.

Після цього монстр повільно випростався. Його неприродно довгі руки потягнулися до розкритої грудної клітки, всередині якої клубилася густа чорна порожнеча. За мить звідти повільно витягнувся чорний меч.

Наче істота діставала щось живе.Потім вона недбало відкинула клинок убік, і той із глухим ударом зник десь у темряві.Чудовисько наблизилося ще ближче і тоді почався шепіт.

Спочатку тихий ледь чутний майже нерозбірливий.Наче десятки голосів одночасно говорили десь далеко.

— …болить…
— …не треба…
— …темно…
— …чому…
— …допоможи…
— …вона ще жива…
— …ти обіцяв…
— …ти не встиг…
— …знову…
— …знову…
— …знову…

Голоси ставали ближчими.

Чіткішими.

Вони врізалися у свідомість, просочувалися під шкіру, змішувалися між собою й перетворювалися на нескінченний потік болю, страху та відчаю. Перед очима почали миготіти уривки чужих смертей, криків і страждань. Маска стримувала більшу частину впливу, але навіть вона вже не справлялася повністю.

— …ти вбив нас…
— …не врятував…
— …запізнився…
— …дивився…
— …і нічого не зробив…

Він різко підняв голову.

— Замовкніть.

Та голоси вже не слухали.Навпаки — тепер вони ставали одним цілим. Десятки шепотів змішалися в єдиний голос. Старий. Важкий. Нелюдський.

— Ти знову не встиг.

Усередині ядра щось різко здригнулося.Біль ударив миттєво тіло вигнулося вперед, а з горла вирвався приглушений хрип. Глибоко всередині, на поверхні ядра, повільно з’явилася тонка тріщина.Маленька,але достатня, щоб щось почало вириватися назовні.

У той самий момент тріснула його власна душа. Свідомість захиталася, а біль став настільки сильним, що навіть дихати стало важко. Це вже давно не було чимось фізичним. Здавалося, ніби сама сутність почала розриватися зсередини.

І тоді голос промовив знову.

— Відчуй нашу біль і згинь в тьмі К…

Останнє слово потонуло в темряві.Проте цього вистачило.Тріщина на ядрі раптом засвітилася темно-багровим світлом, а щось нове всередині почало стрімко розростатися. Нова енергія. Нова сила, якої він ніколи раніше не відчував.

Витримка.Не звичайне терпіння щось значно глибше,старіше,важче.Наче незліченна кількість болю, страждань і тиску раптом перестали руйнувати його… і почали ставати частиною самого існування.

Темрява навколо здригнулася.Чорні пута вкрилися тріщинами, а в порожніх очах маски повільно загорілося темно-багрове полум’я.Потім спалахнуло і тіло спочатку слабко, майже непомітно, але вже за мить воно спалахнуло сильніше, освітивши чорну завісу кривавим світлом.

Чудовисько різко сіпнулося назад.Уперше за весь бій істота відчула небезпеку.Рейк повільно підняв голову, і темно-багровий вогонь .

А наступної миті крізь усю темряву пролунав спокійний голос.

— Спалахни.