Глава 19: Шепіт з грудей

Після побаченого Рейк повільно відступив від краю камня, намагаючись навіть зайвий раз не дивитися в бік істоти. Інстинкти буквально кричали, що сам погляд на це створіння може видати його присутність. Та глибоко всередині він уже розумів — це навряд чи допоможе. Монстр увійшов до печери майже одразу після нього. Надто швидко. Надто цілеспрямовано.

А це означало лише два варіанти.Або тварюка повернулася після полювання до свого лігва.Або вона прийшла саме за ним.

Думки почали змішуватись одна з одною. Що це взагалі таке? Чому сама його присутність викликає настільки сильне відчуття небезпеки? І головне… що саме ховалося в тій розкритій грудній клітці?

І чим довше Рейк згадував той звук, тим сильніше відчував, як щось повільно стискається всередині грудей.

Паніка.Незнайома, гидка, чужа.

Вона наростала разом із кожним вдихом. Повітря в печері стало важким, липким. Здавалося, ніби сама темрява поступово залазила йому під шкіру. Навіть серце почало битися швидше, хоча звук ударів одразу поглинався неприродною тишею цього місця.

Відчай повільно підповзав до межі.

Але саме в ту мить, коли емоції вже мали остаточно вирватися з-під контролю, всередині його ядра щось здригнулося.

Холодна енергія різко розійшлася тілом.

Вона пройшла через груди, плечі, руки, дісталася кінчиків пальців і хребта, залишаючи після себе крижану ясність. Думки миттєво очистилися. Страх зник так раптово, ніби його ніколи й не існувало.

Аркан Протиставлення.Він захищав свого носія.Рейк повільно видихнув, відчуваючи, як холодний розсуд повертається на своє місце.

— Ментальна атака… — тихо промовив він.

Щойно слова зірвалися з його губ, печерою прокотилося різке, огидне виття. Воно було настільки неприродним, що навіть каміння навколо ледь помітно затремтіло. Через секунду звук обірвався.

Тиша повернулася миттєво.Рейк повільно визирнув із-за каменя.Монстра більше не було.

Він не здригнувся. Не кинувся навтьоки. Навпаки — спокійно вийшов зі сховку і наблизився до місця, де лежав свіжий труп гігантської істоти, від якої вже залишився лише чистий білий скелет.

Його погляд ковзнув по кістках.

— Значить, тиша… — спокійно прозвучав голос з-під маски.

Він повільно озирнувся навколо.

— Створюєш зону без звуків… накладаєш ментальні галюцинації… а потім нападаєш.

Останнє слово ще не встигло остаточно розчинитися в повітрі, коли тіло Рейка різко розвернулося.Чорний меч просвистів дугою.Удар зустрівся з довгою кістяною рукою чудовиська.Але звуку не було.

Абсолютно.Ні металу. Ні удару. Ні тріску.Наче сама реальність навколо них відмовилася пропускати будь-який шум.

Сила зіткнення все одно пройшла через руки Рейка важкою вібрацією. Його ноги ковзнули по землі, залишаючи борозни в пилу, а погляд миттєво вп’явся в темряву перед ним.Монстр уже зник.Лише на мить у мороці промайнуло тьмяне червоне світло вузьких очей.

«Швидкий…»

Рейк не встиг завершити думку.Щось врізалося йому в бік.Світ перед очима здригнувся.Удар був настільки важким, що ребра хруснули ще до того, як він зрозумів, що сталося. Тіло Рейка буквально вистрілило вгору. Його спина врізалася у склепіння печери, пробиваючи товстий шар каменю, після чого він вилетів назовні разом із градом уламків.

Холодне денне повітря вдарило в обличчя.Через секунду земля зустріла його новим ударом.Він пролетів десятки метрів, проламуючи дерева власним тілом. Стовбури тріщали й валилися один за одним, а земля залишала за ним довгу глибоку борозну. Лише після цього його тіло остаточно зупинилося серед вирваного коріння й каміння.

Декілька секунд він просто лежав.Десь збоку зі скрипом завалилося останнє дерево.Рейк повільно піднявся на ноги. Біль розходився тілом тупими хвилями, пошкоджені ребра неприємно тиснули при кожному вдиху, а з-під маски капнула кров.

Тварюка вже стояла попереду.

Величезна, худа постать нерухомо височіла між поваленеми деревами. Її довгі руки майже торкалися землі, а чорна порожнеча в грудях продовжувала тихо шепотіти. Світло навколо монстра дивно викривлялося.Червоні вузькі розрізи очей дивилися прямо на Рейка.

А тоді чудовисько зникло.Земля під ногами  вибухнула.Він ледве встиг ухилитися, коли довгі кігті розірвали місце, де секунду тому була його голова. Удар пройшов крізь землю так легко, ніби це був пісок. Каміння, шматки коріння розлетілися навсібіч.

Рейк різко контратакував.Чорний меч описав швидку горизонтальну дугу, залишаючи після себе тонкий темний слід. Клинок врізався в бік істоти й уперше зміг пробити її потріскану шкіру.

З розрізу бризнула густа чорна рідина.Монстр сіпнувся.І в ту ж секунду його грудна клітка широко розкрилася.Шепіт посилився.Тисячі голосів одночасно вдарили по свідомості Рейка. Перед очима почали миготіти чужі образи. Темрява. Крики. Мертві світи. Чиїсь руки, що тягнулися з бездонної порожнечі.

На мить його рухи сповільнилися.Цього вистачило.Довга рука чудовиська врізалася йому в груди.Рейк відлетів убік, пробивши власним тілом масивний камінь. Удар вибив усе повітря з легень. Ще до того, як він встиг піднятися, монстр уже опинився поруч.

Кігті рвонули вниз.Рейк ледве встиг підставити меч.Навіть без звуку сила удару була жахливою.Його коліна втиснуло в землю. Під ногами миттєво розійшлися тріщини, а руки напружилися до межі. Монстр тиснув зверху, повільно продавлюючи клинок до його шиї.Червоне світло в темних розрізах очей здригалося.Шепіт ставав голоснішим.

Він відчув, як щось тепле стікає по руці.Кров.«Як же ти мене дістало…»Аркан усередині ядра різко здригнувся.Холодна енергія знову пройшла тілом.І наступної миті Рейк вибухнув рухом.Темна хвиля сили вирвалася разом із ударом меча, відкидаючи чудовисько назад. Земля розлетілася під ногами монстра, дерева навколо попадали від самого тиску сили, а земля здійнялася в повітря  бурею.

Рейк повільно випрямився.Його плащ коливався на холодному вітрі.Чорний меч опустився вниз.А чорнота в очах маски вже спокійно дивилася на чудовисько попереду.Бій лише починався.