Глава 16: Вхід в поселення

Рейк рухався паралельно загону, перестрибуючи з дерева на дерево з майже безшумною точністю. Він уважно вивчав їхній порядок.Загін був більшим ніж він спочатку побачив і сформований на диво дисципліновано для варварів. Попереду їхали троє вершників на шестилапих тиграх. За ними їхав командир — той самий вожак з короною з колючої лози — у супроводі ще двох охоронців. За ними йшло п’ятеро простих солдатів. Хоча їхня броня і одяг були грубими, мечі виглядали якісними. Рейк нарешті зрозумів з чого була зброя.Це була шкіра тієї велетенської змії, яку він бачив біля озера в перший день.«Як вони змогли її вбити? — Хоча… можливо, знайшли вже мертву.»

По боках колони їхало ще по двоє вершників. У центрі, утворюючи щільне коло, йшло п’ятнадцять воїнів. Всередині цього кола важко ступав масивний носоріг, до спини якого був прикріплений великий дерев’яний віз, навантажений тілами загиблих варварів. Колону замикали ще троє вершників.
Рейк перестрибнув на інше дерево і продовжив рух, тримаючись на безпечній відстані.«Для варварського племені вони надто організовані. Хто їх такому навчив?»Йому доводилося прискорюватися, щоб йти з ними паралельно. Він не хотів втрачати їх з виду. Ці варвари були його найкращим шансом дізнатися більше про цю планету.«Вони не повинні вмерти. Принаймні — не зараз.»Проблема була лише одна.Тоді  коли варвари підійшли занадто близько, Рейк змушений був швидко зникнути в лісі і забув забрати свій меч. Тепер він ішов майже беззбройним.

«Закінчу тут справи — знайду когось, хто зробить мені піхви. Не можна так більше позоритися.»
На диво, їхній шлях був відносно спокійним. Ні великих хижаків, ні агресивних рослин. Лише густий ліс і стара, протоптана дорога, яку, судячи з усього, вони самі й проклали раніше.На середині дня колона вийшла з лісу на невелике відкрите поле.Рейку довелося залишитися позаду, сховавшись серед дерев. Він чекав, поки варвари повністю перейдуть поле, щоб не бути поміченим. Особливо обережним він був щодо вожака — той уже кілька разів зупиняв колону і посилав вершників оглянути місцевість у радіусі двадцяти метрів.Стоячи на товстій гілці і спершись об стовбур, Рейк спостерігав, як колона рухається далі.Але тут вони знову зупинилися.

З іншого боку поля до них наближалася ще одна група — трохи менша, але в ній було вже два носороги з возами. Через дві хвилини прибула третя група — ця складалася тільки з вершників.
«Значить, були ще одні»Коли три колони об’єдналися, вони рушили далі. Рейк продовжив стежити за ними ззаду.Те, куди вони прямували, його насторожило. У тому напрямку знаходився той самий ліс, вкритий густим білим туманом.

«Мені це не подобається. Навіщо їм туди?»Через годину колона прибула до входу в туманний ліс.
Рейк ховався в кронах дерев трохи позаду. Колона зупинилася. Вожак зліз зі свого тигра і підійшов до краю туману. Він витягнув з сумки на поясі якийсь невеликий предмет. Рейк не зміг розгледіти, що саме, але це явно був ключ.

Вожак почав бурмотіти щось собі під ніс. Його татуювання раптом почали слабо світитися синюватим світлом. Він підняв руку вгору, і в ту ж мить туман, що щільно закривав ліс, почав розступатися, утворюючи вузький прохід.Рейк стояв і уважно спостерігав за цим явищем.
Коли майже вся колона пройшла кілька метрів углиб лісу, вожак опустив руку, швидко скочив на тигра і проскочив услід. Туман одразу почав змикатися за ними.

Рейк вийшов із укриття і підійшов ближче до краю туманного лісу.
— Щоб потрапити всередину, потрібен ключ, — тихо промовив він.
Він на мить замислився.
— Я міг би піти за ними… але без меча це буде небезпечно.
Рейк розвернувся і рушив назад, у бік руїн селища.
Він рухався швидко. Коли настала ніч, він уже був біля зруйнованого будиночка. Розвів вогонь, сів біля нього і почав чекати ранку.

Зранку він збирався трохи пошуміти в цьому лісі.