Глава 12: Битва гігантів

Прогулянка по незнайомому лісу викликала в Рейка дивне, майже чуже відчуття. Він провів більшу частину свого існування в Ануллумі — місці, де не було нічого, крім хаосу, штормів і постійного розпаду. А тут під ногами був м’який ґрунт, над головою — зелене листя, а в повітрі відчувався запах землі, смоли і чогось живого.

Він ішов не поспішаючи, але й не зупиняючись. Кожен крок був точним. Кожна гілка, яку він відводив рукою, оцінювалася як потенційна загроза або прикриття. Він не насолоджувався красою. Він вивчав.
Коли ліс почав рідшати, Рейк вийшов на відкриту місцевість і зупинився.
Перед ним розкинулося величезне водоймище. Назвати його озером було важко — розміри були надто масштабними. Вода простягалася до горизонту, немов справжній океан, обмежений лише далекими берегами і гірськими хребтами. Поверхня була спокійною, майже дзеркальною, але в глибині відчувалася прихована сила.Рейк стояв на краю і дивився на воду.

«Ця планета придатна для життя. То де всі жителі?»
Щойно ця думка сформувалася в його голові, як неподалік почулися звуки руйнування. Спочатку тріск гілок, потім гучний гуркіт падаючих дерев. Шум швидко наростав, перетворюючись на пронизливий, агресивний писк.

Рейк не рухався. Він лише повернув голову в бік звуку.
Останні високі дерева впали, і на відкриту ділянку вивалилися два велетенські створіння.
Перше було гігантською змією. Її тіло сягало щонайменше ста п’ятдесяти метрів у довжину, а товщина в найширшому місці перевищувала чотири метри. Луска була темно-зеленою з металевим відблиском, на спині виростали гострі кістяні пластини. Голова — масивна, з чотирма парами очей і пащею, повною кривих іклів завдовжки з руку дорослої людини. З пащі постійно капала отруйна слина, яка шипіла, торкаючись землі.

Друге створіння було сколопендрою. Ще більша за змію, довжиною понад двісті метрів. Її сегментоване тіло було вкрите твердим панциром кольору мокрого каменю, а кожен сегмент мав пару масивних отруйних ніг-клинків. Голова з довгими вусиками і жвалами, здатними перекусити дерево навпіл, була піднята високо.

Обидва монстри вже зчепилися в смертельній сутичці.
Змія обвивала сколопендру кільцями, намагаючись задушити і прокусити панцир. Сколопендра в свою чергу вгризалася в бік змії, її отруйні ноги-клинки глибоко входили в м’ясо суперника. Обидві істоти звивалися в жахливому клубку, ламаючи дерева, розкидаючи ґрунт і залишаючи за собою кривавий слід. Повітря наповнилося шипінням, писком і звуком рваної плоті.
Рейк стояв нерухомо за кількасот метрів і спостерігав.

Бій був хаотичним і жорстоким. Змія спробувала підняти сколопендру в повітря, щоб розбити об землю, але та вчепилася ногами в її тіло і почала рвати м’ясо шматками. Сколопендра намагалася відірвати голову змії, але та крутнулася і вдарила хвостом, відкинувши суперника вбік. Обидва створіння були поранені, але продовжували битися з нелюдською люттю.

Коли монстри в запалі бою наблизилися надто близько до берега водоймища, вода раптом вибухнула.
З глибини вирнулися велетенські щупальця — товсті, вкриті присосками і гострими шипами. Кожне з них було завтовшки з стовбур старого дерева. Вони стрімко обвили обидвох істот, стискаючи їх з неймовірною силою. Змія засичала і спробувала вирватися, але щупальця тільки сильніше стиснулися, впиваючись шипами в тіло. Сколопендра відгризла собі частину сегментів, намагаючись звільнитися, але інші щупальця вже охопили її голову і почали тягнути під воду.

У цей момент з неба спустилася величезна птаха. Її розмах крил перевищував п’ятдесят метрів, а кігті були довжиною з людину. Птах різко спикирував, вхопився кігтями в ослаблену змію і, важко махаючи крилами, вирвав її і полетів геть від води. Сколопендру ж повністю затягнули під воду. Тільки відірвана частина її тіла ще деякий час билася на поверхні, перш ніж щупальця і її забрали в глибину.
Рейк стояв і дивився, як поверхня водоймища знову стає спокійною, ніби нічого не сталося.
Він не відчував ні страху, ні подиву. Лише холодну констатацію.
«Ось як тут ведуться справи».

Він повернувся і продовжив рух уперед, углиб невідомої планети. Меч спокійно лежав у нього на плечі. Рани вже майже затягнулися. Сили поверталися.А десь у глибині лісу за ним уже почали стежити нові очі — менші, обережніші, але не менш голодні.Рейк не звертав на них уваги.Він просто йшов далі.