Глава 11: Перші кроки

День зміняв ніч, ніч змінювалася днем.
На одинокій планеті, посеред галявини густого лісу, лежала темна фігура. Чорний плащ, який ще нещодавно був пошматований у жорстокому бою, вже відновлювався — нитки тканини повільно з’єднувалися, пір’я відростало. Рани, смертельні для будь-кого іншого, затягувалися на очах, а витрачені сили поповнювалися під час вимушеного відпочинку.
У голові Рейка крутилося безліч питань.
Чому Перша Думка відправила його так швидко, нічого не пояснивши? Куди подівся вибух, з яким він з’явився? Хто влаштував йому засідку — і чи взагалі її влаштовували? І головне — чому каркас, у який він потрапив, так відрізнявся від того, що він знав?
Все було іншим. Планети, галактики, сам простір — ніби розірвався в момент його появи. Під час бою він не переставав думати про те, що сталося зі знайомим йому каркасом. Надто багато питань. Надто мало відповідей.
Але лежати далі не мало сенсу.
Рейк повільно, перейшов у сидяче положення і оглянувся. Навколо стояв густий ліс — високі дерева з темно-зеленим листям, стовбури яких були вкриті товстим шаром моху і ліан. Повітря було вологим, насичене запахом землі, смоли і чогось солодкувато-гіркого. Крізь крона пробивалося м’яке денне світло, створюючи на землі плями сонячних зайчиків. Десь у глибині лісу чулося тихе шелестіння листя і далекі звуки незнайомих істот.
Збоку він помітив свій меч, встромлений у землю. Чорне лезо створювало ілюзію викривлення простору — настільки глибокою була його темрява.
Рейк підвівся на ноги. Він підійшов до меча, витяг його з ґрунту і почав уважно розглядати.
— Значить, ти здатен поглинати залишки енергії противника під час бою і навіть після його смерті.
Він провів пальцями по лезу. Воно було холодним, але всередині відчувалася енергія, яку клинок уже встиг поглинути. Її залишилось небагато, але вона все ще пульсувала.
Взявшись за рукоять обома руками, Рейк зробив швидкий ріжучий удар. Меч просвистів у повітрі, створивши невелику хвилю від удару, яка зрізала кілька гілок неподалік.
— Непогано. Якщо вдасться дати тобі поглинути більше — ти станеш значно сильнішим.
Він опустив меч і встромив його назад у землю.
Потім оцінив свій вигляд. Провів рукою по тілу в тих місцях, де рани були найсерйознішими. Потім — по найбільш пошкоджених ділянках одягу.
— Хоч це тіло і одяг створені з сили і образу, який я сформував у Ядрі, я все одно задоволений, що воно здатне регенеруватись. Це позбавить багатьох проблем у майбутньому.
Залишалося останнє.
Рейк підняв руку до обличчя і провів пальцями по масці. Холод металу відчувався навіть крізь тонкі шкіряні рукавиці.
— Цей артефакт достатньо сильний, якщо зміг мене сковати.
Він опустив пальці нижче, туди, де мав бути рот.
— Пора перевірити мою теорію.
Сконцентрувавшись на Ядрі, він направив енергію всередину маски. Як тільки енергія заповнила артефакт, холод металу зник. Рейк притиснув пальці сильніше і відчув м’якість власних губ.
— Так… врешті-решт.
Він провів пальцями вище, але на рівні очей холод металу повернувся.
— Шкода. Хоча… принаймні я бачу світ так само, як і без неї. Це корисно.
Він спробував ще раз направити енергію, щоб перевірити, чи можна зняти верхню частину маски, але нічого не вийшло. Маска залишилася на місці, закриваючи верх обличчя і залишаючи відкритим тільки рот і підборіддя.
— Розчаровує. Але хоча б зможу спробувати їжу, яку не їв до цього. Навіть якщо від неї я отримаю лише смак.
Рейк опустив руку, припинив циркуляцію енергії, і маска повернулася в нормальний стан.
Він витяг меч з землі і рушив уперед, у глиб лісу.
«Пора дослідити цю планету. Можливо, тут є щось, що допоможе мені».
Він ішов спокійно, впевнено, навіть не підозрюючи, що за ним уже почали стежити місцеві жителі — хижі істоти, які не проти були перекусити новим, незнайомим м’ясом.