Глава 9: Болісні спогади

Далі все відбулося немов у тумані.
Перша Думка не сказала жодного слова. Вона просто відкрила просторовий розлом — вузьку, але неймовірно потужну тріщину в тканині реальності — і закинула Рейка туди, немов камінь у прірву. Він не встиг навіть озирнутися, як Ануллум зник за його спиною.
Він з’явився у звичайному космосі як вибух.
Холодна, мертва тиша космічного простору розірвалася з оглушливим гуркотом. Енергія, яку він ніс у собі, навіть обмежена маскою, вирвалася назовні потужним імпульсом. Швидкість була настільки шаленою, що за мить він перевищив світлову. Простір навколо нього почав рватися. Бар’єр між каркасом і Ануллумом тріснув, і Рейк провалився в міжпростір — у ту саму прикордонну зону, де закони реальності майже не діяли. Він летів крізь неї, немов крізь розірвану тканину, а потім пробив другий бар’єр і знову опинився у звичайному космосі, вже на відстані двох мільйонів світлових років від точки входу.

Його відкинуло так далеко, що навіть у польоті він бачив, як хвиля руйнування розходиться по космосу, знищуючи все на своєму шляху: астероїди розпадалися на пил, невеликі планети тріскалися, немов скло, а цілі зоряні системи на мить спалахували і гасли.
Але він не розірвався.
Маска спрацювала саме в той момент, коли його тіло мало б зруйнуватися від надсвітлової швидкості. Вона не дозволила енергії розірвати його зсередини, а меч почав поглинати частину надлишкової сили, перетворюючи її на свою власну. Завдяки цьому Рейка різко сповільнило за останні кілька мільйонів кілометрів перед ударом.
Він влетів у далеку безіменну планету, пробивши в її корі величезний кратер. Удар був жахливим, але тіло витримало. Рейк підвівся, струшуючи з себе пил і уламки породи. Чорний плащ з пір’ям важко колихнувся. Маска щільно сиділа на обличчі.
«Це тіло… все ще таке ж сильне. Приємна новина», — подумав він.
Але що, власне, відбулося?
Не встигли ці слова повністю сформуватися в його свідомості, як він відчув на собі погляди.
Не один. Не десяток. Сотні, тисячі очей раптом з’явилися в темному космічному просторі навколо планети. Вони були різними — деякі величезні й холодні, як зірки, що спостерігають, інші маленькі й гострі, як голки. Тиск, що йшов від цих поглядів, був сильним. Для будь-кого іншого він міг би стати смертельним. Для Рейка, який провів сотні світових років у штормі Ануллуму, це був лише легкий вітерець.
Він вистрибнув з кратера і знову подивився туди, де щойно стався вибух. Але замість вогню і руйнування побачив лише темноту. Величезний шматок космічного простору зник, залишивши після себе ідеально круглу пляму абсолютної чорноти діаметром майже вісімсот тисяч світлових років. Ні зірок, ні світла, ні навіть порожнечі. Просто нічого. Його поява в цьому всесвіті вже встигла залишити шрам.

Але була й інша проблема.
Погляди стали сильнішими. Один з них, особливо важкий і древній, раптом почав ущільнюватися. Простір навколо нього зморщився, і з темряви вийшла фігура.
Це була висока, худорлява істота, загорнута в довгий, рваний плащ кольору згаслого сонця. Її тіло здавалося зробленим з переплетених тіней і старого металу. Обличчя приховувала маска з блідої кістки, на якій були вирізані десятки маленьких очей, що постійно рухалися. З-під плаща стирчали довгі, тонкі руки з пальцями, що закінчувалися гострими, як леза, кігтями. За спиною фігури колихалися напівпрозорі крила, схожі на крила комахи, але зроблені з чистої енергії. Це був один з послідовників Абсолюта Краху — вартовий, який відчув порушення і прибув, щоб перевірити, хто посмів порушити тишу в каркасі.
Без зайвих розмов послідовник напав.
Він підняв руку, і з його пальців вирвався потік сірого світла — чиста сила Краху, спрямована на те, щоб завершити все, що щойно з’явилося. Простір навколо Рейка почав стискатися, немов намагаючись розчавити його.
Рейк, все ще трохи дезорієнтований після переходу, підняв свій чорний меч. Клинок тихо загудів, поглинаючи навколишнє світло.

Бій почався. Послідовник рухався неймовірно швидко. Він з’являвся то в одному місці, то в іншому, залишаючи після себе сліди сірої енергії. Кожний його удар ніс у собі силу завершення — він намагався «закінчити» існування Рейка, стерти його з каркасу, немов помилку. Простір тріщав. Планета під ними почала розколюватися.
Рейк ухилявся і контратакував. Його меч, різав повітря з приглушеним свистом. Кожного разу, коли клинок зустрічався з сірою енергією, спалахувала темна іскра. Меч жадібно поглинав частину сили послідовника, стаючи трохи важчим і гострішим з кожним ударом.
Нападник виявився сильним супротивником. Він встигав створювати бар’єри з чистого Краху, які поглинали удари Рейка, а потім контратакував, намагаючись «завершити» його тіло. Один з таких ударів зачепив плече Рейка — плащ з пір’ям розірвався, а шкіра під ним почорніла і почала розпадатися. Біль був гострим, але знайомим.
Рейк стиснув зуби під маскою і кинувся вперед. Він перестав ухилятися. Замість цього він почав використовувати силу Протиставлення саме так, як навчився в центрі шторму — не як зброю, а як заперечення. Кожного разу, коли послідовник намагався «завершити» його, Рейк просто відмовлявся бути завершеним.

Меч вдарив. Чорне лезо пройшло крізь сірий бар’єр, немов його не існувало. Послідовник відлетів назад, його маска з кістки тріснула. Рейк не зупинявся. Він рухався все швидше. Кожен удар мечем відбирав у супротивника частину його сутності, і ставав сильнішим.
Останній удар прийшовся в центр грудей. Чорний меч увійшов глибоко. Послідовник вигнувся, його крила з енергії розпалися на шматки. З його тіла почала витікати сіра, майже димчаста субстанція — чиста сила Краху, яку меч жадібно поглинув.
Фігура розпалася на тисячі сірих клаптів і розвіялася в космосі.
Рейк стояв посеред кам’янистої поверхні, важко дихаючи. Плащ був порваний, плече боліло, але він був живий. Перемога далася нелегко, але вона була його.
Він підняв голову і подивився в темряву космосу. Тисячі очей все ще спостерігали за ним. Але тепер у їхньому погляді з’явилася обережність. Страх. І цікавість.
Рейк опустив меч.Лезо тихо дзвеніло, уже трохи сильніше, ніж раніше.
Він не знав, куди потрапив.
Він не знав, хто ці очі.
Але він точно знав одне:
Він більше не в’язень Ануллуму.
І тепер увесь всесвіт дізнався, що хтось новий з’явився в каркасі.
Хтось, хто вже встиг знищити послідовника Абсолюта