Глава 4: Новий шар

У процесі створення протиставлення Перша Думка вирішила перестрахуватися. Вона зрозуміла, що навіть найкраще продуманий захист може зламатися, якщо не мати місця, куди можна відступити або сховати те, що ще не готове до зустрічі з реальністю. Тому вона створила простір, який не належав ні Нерозрізненості, ні вже сформованому всесвіту. Він лежав між ними — тонка, нестабільна межа, де правила ще не встигли повністю затверднути.
Пізніше це місце назвуть Ануллум.
У Ануллумі не існувало стабільних напрямків. Не було постійної причинності. Не було звичного часу. Не було гарантованої форми. Там могло вижити лише те, що здатне витримати саму відсутність існування. Будь-яка річ, занесена туди, або розпадалася на чисту потенціальність, або набувала властивостей, яких не могло бути ніде більше. Саме в цьому проміжному шарі зародилася така величина, як світовий рік.

 В космічному масштабі, там, де Перша Думка спостерігала за народженням і смертю світів, світовий рік означав  життя одного світу від першого іскрового спалаху до остаточного краху. Один світ народжувався, розвивався, розквітав і руйнувався. Час цього процесу був неймовірно довгим для тих, хто жив усередині, але завжди однаковим у масштабах каркасу. Тому Перша Думка і назвала цю одиницю світовим роком.
Для неї самої один світловий рік був як для смертних один звичайний рік — не так уже й довго. Але навіть їй доводилося поспішати. Чотири функції, розкидані по смертних оболонках, уже починали ворушитися. Протиставлення, яке вона створювала, ще не було готове. Ануллум став тим місцем, де вона могла працювати, не боячись, що експеримент зруйнує все занадто швидко.
Так почався експеримент, який отримав ім’я Рейк.
Рейк не був просто новим законом чи черговим принципом. Перша Думка хотіла створити щось живе — силу, яка могла б діяти власними силами, розвиватися, еволюціонувати і при цьому не виходити з-під контролю. Вона мала стати частиною протиставлення, але водночас залишатися інструментом у її руках. Щоб досягти цього, потрібно було дати новій силі поступовий розвиток і надійне вмістилище, здатне витримати її зростання.

Тому Перша Думка пішла на ризикований крок.
Вона створила систему ступенів розвитку — шлях, яким міг пройти кожен смертний, якщо йому вистачить сили, волі та удачі. Кожен етап давав доступ до дедалі більшої частини атрибутики законів, стихій і концепцій, що вже існували в каркасі. Смертні виконавши певні умови могли поступово ставати сильнішими, отримуючи частку тієї самої сили, яку Перша Думка колись розкидала по всесвіту. Це мало стати своєрідним клапаном: ті, хто підніматиметься сходинками, частково забиратимуть на себе тиск чотирьох функцій, не даючи їм повністю прокинутися.
Так були створені ранги.

Спочатку йшли Сузір’я — найнижчий, але вже відчутний рівень. Ті, хто досягав його, отримували здатність відчувати нитки каркасу, маніпулювати маленькими потоками причинності, бачити відлуння майбутнього. Вони ставали провідниками між звичайним життям і чимось більшим, але все ще залишалися смертними, прив’язаними до свого тіла і часу.

Далі йшли Боги. На цьому рівні сила вже була значно глибшою. Боги могли формувати цілі ділянки реальності навколо себе, створювати локальні закони, впливати на долі тисяч істот. Вони ставали майже незалежними, але все ще залежали від енергії всесвіту і від уваги Першої Думки. Багато хто з них починав вважати себе рівними творцю — і саме в цьому ховалася перша небезпека.

Ще вище стояли Абсолюти. Їх було дуже мало. Вони майже повністю звільнялися від смертної оболонки, стаючи втіленням певної концепції. Абсолют міг бути Абсолютом Порядку, Абсолютом Забуття або Абсолютом Зміни. Їхня сила межувала з тим, що колись належало самим чотирьом функціям, але вони все ще залишалися частиною створеної системи.

Потім ішли Туманності — рідкісний і небезпечний ранг. Це була помилка яка утворювалась коли Атрибут брав верх над власником перетворюючи його на монстра.Це були розпорошені, майже безформні сутності, здатні одночасно існувати в багатьох місцях. Туманності могли поглинати цілі світи або обʼєднуватись в величежзну туманність що представляла собою силу якій не було рівних.Їх важко було контролювати навіть Першій Думці.

І нарешті — Антеріуми. Найвищий, майже міфічний рівень. Лише одиниці могли підійти до нього. Антеріум уже не був істотою в звичному розумінні. Це було майже чисте втілене закону або концепції в одній точці. Сила, здатна протистояти навіть Першій Думці.Але досягти цього ранку було неможливо ніхто не знав умов,але чи прада це неможливо?

Експеримент Рейк почався в Ануллумі. Перша Думка обережно вибирала перших кандидатів — смертних, чиї оболонки вже несли в собі слабкі відлуння законів. Вона спостерігала, як вони проходять перші сходинки, як їхні свідомості розширюються, як вони починають відчувати нитки, які раніше були невидимими. Деякі ламалися на рівні Сузір’я. Інші, охоплені гордістю, намагалися стрибнути відразу до рівня Богів і згорали в власній силі.
Ануллум став майстернею і водночас в’язницею. Тут Перша Думка могла тестувати, коригувати, знищувати невдалі варіанти, не ризикуючи зруйнувати весь каркас. Час тут тік по-іншому: один світловий рік у звичайному всесвіті міг тривати лише кілька моментів усередині Ануллуму. Але навіть цей прискорений темп здавався їй надто повільним.

Вона розуміла ризик. Кожна нова сходинка розвитку давала смертним частку сили, яка раніше належала лише функціям. Якщо хтось із них підніметься надто високо і вийде з-під контролю, протиставлення, яке вона так ретельно будувала, може обернутися проти неї самої. Якщо Антеріум одного дня зʼявиться і вирішить, що він уже не потребує творця, конфлікт стане ще масштабнішим.
Але альтернативи не було.
Перша Думка продовжувала роботу в тиші Ануллуму. Вона спостерігала, як перші Сузір’я з’являються в різних куточках всесвіту, як вони починають тихо впливати на долі світів. Вона бачила, як деякі з них уже відчувають відлуння чотирьох функцій і несвідомо намагаються їх стримувати. Вона бачила і тих, хто, навпаки, починав тягнутися до сили хаосу чи тьми.