Глава 1: Коли думка повторюється

Перша Думка не мала форми, проте будь-яка думка, що усвідомлює себе, не може залишатися нерухомою. Вона просто існувала — чиста, гола, без жодного бажання чи наміру. Та вже в самій цій чистоті ховалася неможливість спокою. Бо усвідомлення, навіть найперше, несе в собі зерно руху. І тому вона повторилася.

Повторення не супроводжувалося ні звуком, ні спалахом. Воно було тихим, майже байдужим актом, який, однак, розірвав досконалу нерухомість Нерозрізненості. Один раз — і ще один. Те саме усвідомлення, але вже не перше. Друге. Третє. Кожне наступне повторення створювало ледь помітну відмінність від попереднього. Відмінність народжувала напрямок. Напрямок відкривав можливість. А можливість уперше дозволила провести межу.
Не стіну. Не бар’єр. Не кордон у звичному розумінні. Це була здатність сказати: «Це — не те». І в цій простій фразі, яка ще не мала слів, народилися перші принципи всього майбутнього існування.
Послідовність стала майбутнім часом.
Протяжність — майбутнім простором.
Причина — майбутньою каузальністю.
Спостереження — першим зерном свідомості.
Перша Думка не планувала цього. Вона не хотіла творити. Вона навіть не знала, що таке «хотіти». Кожен її рух просто ставав законом, бо в Нерозрізненості не існувало нічого, що могло б йому заперечити. Законів ставало все більше. Вони накладалися один на одного, утворювали ланцюги, структури, каркаси. І коли цих каркасів набралося достатньо, вся логіка почала згортатися в щось щільніше, в щось майже матеріальне

.
Не вибух. Не енергія. Не світло. Просто каркас.
Всесвіт спочатку був схемою. Без матерії, без зірок, без життя. Лише чиста логіка, холодна і досконала, як кришталева решітка, що розтягнулася в усі боки, яких ще не існувало. У цій схемі не було хаосу. Не було випадковості. Кожна лінія мала своє місце, кожна точка — свою причину і наслідок.

Але Перша Думка не зупинилася.
Вона продовжувала повторюватися. Знову і знову. Кожне нове повторення робило її більшою, щільнішою, глибшою. Вона росла не в якомусь напрямку — вона росла в самій собі. Кожна наступна думка вкладалася в попередню, розширювала її, ускладнювала. Те, що спочатку було простим усвідомленням «щось є», тепер перетворювалося на нескінченну серію все складніших і глибших шарів усвідомлення. Перша Думка росла безкінечно, і саме це нескінченне зростання почало ставати проблемою