Глава 47.1

***

Віз котився вперед, плавно погойдуючись на вибоїнах. Йотунн зайняв місце візника, поруч із ним примостився Малкон. Чоловіки тихо перемовлялися, час від часу кидаючи насторожені погляди на всі боки. Але на тракті було порожньо, навіть дрібні нічні тваринки не поспішали показуватися на відкритому місці. Віз вже встиг добряче віддалитися від Дармсуда, і дорога тяглася вздовж річкових розливів, від яких відчутно тягнуло вогкістю. Малкон горбився, Йотунн час від часу дув на замерзлі пальці: навіть у плащах, підшитих хутром, їм було вкрай незатишно.

Решта мандрівників із відносною зручністю розмістилися під ганчірковим навісом. Аділь, стомлений тривалим пішим переходом, мирно спав, поклавши голову на коліна матері. А ось Арселії так і не вдалося відпочити.

Ще у сутінках, коли маленький піший загін нарешті зупинився на пагорбах на південь від міських стін, щось змусило Арселію озирнутися.

— Тримайтеся, пані, — Малкон тінню ковзнув до неї. — Вже недалеко, скоро нас підбере візник, і ви зможете перепочити.

— Не можу. Тривожно, — вона квапливо ковзала поглядом по силуетах освітлених будинків, що чітко виднілися на тлі темного неба.

— Щось трапилося?

— Не знаю.

У цей момент темряву розірвав спалах світла там, де стояв імператорський палац.

— Ого! — до них наблизився Йотунн. — Це ж маєток імператорів? — Арселія тільки мовчки кивнула. Найманець почісав коротеньку борідку й задумливо хитнув головою: — Все цікавіше й цікавіше. Вчасно ми на прогулянку зібралися, еге ж? — він підморгнув похмурій Гайді, але та жарт не оцінила, невідривно спостерігаючи за тим, як клуби дима повільно повзуть вгору. Йотунн зніяковіло кхекнув й додав: — В тому сенсі, що скоріш за все регент і інших попередив, що може бути так... Мабуть...Сподіваюся. Тьху ти, безодня. Але добре, що ви цілі й неушкоджені.

— Мамо, що це? — рука Аділя була незвично холодною. — Мені страшно.

— Іди до мене, — Арселія підняла хлопчика на руки, пригорнула до себе й поцілувала в щічку. — Немає чого боятися, я з тобою.

— Але мені не подобається, як розгортаються події, — зауважив Йотунн так, щоб почув його тільки Малкон. — Схоже, почалося раніше, ніж ми думали. Треба поспішати.

— Пані? — колишній гвардієць повернувся до імператриці. — Я можу понести дитину, так буде швидше.

— Напевно, так... Аділь, ти не проти?

— Ні, мамо.

Однак щойно Малкон допоміг хлопцю влаштуватися зручніше, Арселія раптом застогнала і різко зігнулася, наче її вдарили. Навколо неї спалахнуло і вмить зникло зелене марево.

— Що відбувається? — Йотунн перевів здивований погляд на імператрицю.

— Там почався бій, — глухо промовила вона. — Магія рветься назовні. Я не знаю, чи зможу стримати її.

Вона подивилася в очі сина й тихо зойкнула: іскри чотирьох стихій палали яскравіше, ніж будь-коли раніше. Хлопчик підняв руки і з подивом дивився на те, як на долоньках танцюють кольорові завитки. Це тривало зовсім недовго, а потім світіння повністю зникло.

— Геть від міста! Що ближче до Дармсуда ми будемо, то це небезпечніше і для нас, і для всіх інших, — Йотунн першим знайшов у собі сили поворухнутися. — Рушаємо.

І крихітний загін поквапився по дорозі на південь. Минуло хіба що пів години, коли їх нарешті підібрав заздалегіть підготовлений віз. Втомлені дорогою люди швидко заснули. Кілька разів Арселія теж намагалася стулити повіки, але сон не приходив. Зрештою, кинувши це безглузде заняття, вона вирішила зробити хоч щось корисне і зосередилася на потоках сили.

І тому першою помітила небезпеку, що наближається.

Не очима, а чуттям, вона вловила, як стихії підіймаються довгою тягучою хвилею, неконтрольовано набираючи міць.

— Зупиніться негайно!

Навколо Аділя на мить спалахнуло різнобарвне сяйво, але хлопчик навіть не поворухнувся уві сні.

— Пані, що відбувається? — повернувся до неї Малкон.

— Наближається викид сили. Ще не зараз, але дуже скоро. Шалений.

— Ви зможете його зупинити?

— Зроблю, що зможу, але допоможіть вибратися.

Другий спалах виявився ще яскравішим. Тепер у ньому чітко проглядалися тонкі нитки силових каналів, що огортали майбутнього імператора щільним коконом.

Малкон зупинив коней, зіскочив на землю, вийняв дитину з воза.

— Що далі?

— Мені потрібно торкатися землі, — Арселія квапливо роззулася, навіть не відчувши холоду. — Дайте мені сина.

Юний імператор пробурмотів щось уві сні. Навколо Арселії почало згущуватися зелене марево.

— Пані? Наскільки це небезпечно? — Йотунн теж зліз на землю, з-за його широкого плеча визирнула перелякана Гайда.

— Усі назад! Мерщій! — наказала Арселія. — Не підходьте, що б не відбувалося!

Зусиллям волі вона змусила себе забути про людей навколо, зосередивши увагу лише на магії. Аділь так і не прокинувся, але, може, це й на краще. Вона відійшла на середину чийогось поля, опустила дитину на просочену вологою землю, взяла за руку, щоб легше було перейняти на себе потік його сили.

Стало страшно. Одна справа спостерігати, як керує чужими потоками Іліяс, повноцінний маг, який володіє всіма чотирма стихіями. І зовсім інша — намагатися контролювати чужу магію, володіючи тільки однією.

Втім, часу на роздуми не залишилося. Ій довелося вибрати із сотні напрямних спершу найбільш щільні та яскраві та зав'язати їх на свій основний канал. По спині прокотилася вогнянна судома. Добре, отже вогонь почув і прийняв її заклик. Повітря відчувалося як холодний дотик до шкіри, вода перетворилася на шелест річки, що заглушав інші звуки. Земля ж хлинула крізь Арселію радісно і довірливо, вітаючи її як рівну.

За першим десятком зв'язків потягнувся другий, третій, четвертий. А сяйво навколо хлопчика наростало дедалі більше, розганяючи нічні тіні. Запульсувало. Наповнилося тремтінням. І раптово спалахнуло з такою люттю, що очі перестали бачити хоч щось, крім розсипів численних вогнів.