Глава 42. Вийде з мене хороший рибалка?

— Яка приємна зустріч, пане Йотунне!

Мідноволосий чоловік підвівся з лавки й злегка вклонився, але руки не подав.

— Перепрошую за рибу, — він кинув вибачальний погляд на гірку сріблястих тіл у кошику і на товстий шар луски, що покривав усе навколо. — Уже закінчуємо, але не хочу вас забруднити.

Короткий день уже перевалив за середину, але на причалі сьогодні було шумно та весело: з настанням дощів річки знову стали повноводними, і сітки наповнилися уловом. Човни один за одним підходили до причалу, щоб розвантажитися. Осторонь вже диміли коптильні, люди щиро раділи, заготовлюючи їжу про запас.

— Вирішили відійти від справ, майстре? — Ульф присів поруч і підсунув кошик ближче, оглядаючи вміст. — Дивний вибір для нової професії, Ви начебто збиралися зайнятися господарством і розводити худобу?

— Чудова пам'ять!

— Просто звичка запам'ятовувати дрібниці, вони багато розповідають про людину. То як?

— Вирішив перед від'їздом перевірити, чи не вийде з мене хороший рибалка, — хмикнув здоровань. — Ось тільки води я боюся і плавати не вмію. Зате чистити призвичаївся. Саме сезон зараз, в річку багато корму з дощовою водою несе, ось, допомагаю хлопцям, чим можу. Я, знаєте, ще пам'ятаю, як це, коли живіт до хребта прилипає від голоду.

Чергова чиста тушка полетіла в окремий кошик, майстер ополоснув руки в мисці з водою.

— Не всім так щастить, як мені: знайти свою справу і заробляти достатньо, щоб сім'ю годувати, — велика удача, правильно?

Він граючись підкинув ніж. Лезо блиснуло на сонці, описавши повне коло, Йотунн зловив рукоять, майже не дивлячись.

— В моїй справі вправність потрібна, спостережливість, — він обтер долоні об одяг і піднявся. — Ну й не здохнути, поки досвіду наберешся, звичайно ж. Не для всякого такі заняття, самі розумієте, хтось має рибалити. Я, до речі, так і не подякував Вам за те, що дали попрощатися по-людськи з Шаддіном. За мною борг, а борги треба віддавати обов'язково, — він у задумі вивчав сонячні відблиски на поверхні річки.

— Малкон сказав, що в вас є до мене розмова.

— Саме так. Я був учора на похованні й добре роздивився тих, хто прийшов попрощатися з жерцем. Голову на відсіч не дам, але мені здається, наш таємничий замовник був там. Та ж стать, хода, зріст, рухи. Одяг інший, але решта — дуже схоже. Крутився біля ясновельможної пані, а потім пішов геть з товстуном-напівбабою. Шкода, голос розчути не вдалося. Я не став підбиратися дуже близько, щоб Ваш лорд не упізнав мене. Обережну дичину важливо не злякати передчасно.

— Ви впевнені, що не помилилися?

Йотунн нахмурився і навіть лоба почухав.

— Життям не ручаюсь, поки не почую голос, але чуття підказує: він. А я своєму чуттю довіряю.

— Ясно, — кивнув Ульф. — Не відмовитеся від цих слів при свідках?

— Ні, не відмовлюся. Слово майстра дорогого коштує. Ось тільки чи повірять мені, вчорашньому злочинцеві та вбивці? Скажуть, що купили мене тим папером. Я ж присягаюся, що не брешу. І цьому покидьку горло перегризу за своїх хлопців.

— Боюся, Вам доведеться почекати своєї черги, — криво посміхнувся Ульф. — У мене з паном Анваром теж є що обговорити.

— Поперед Вас не полізу. Але якщо Ви його відпустите, то з Дармсуда живим йому не вибратися.

— Майстре Йотунне, — Ульф вмостився зручніше й задумляво сперся ліктем на напівпорожню діжку, анітрохи не переймаючись, що луска налипла на рукави та поділ джелаби. — Він маг, можливо, дуже сильний, вам його не подолати. Поки Ваше слово — єдиний доказ, який у мене є, тож бережіть власне життя.

— О, повірте, бути обережним мені доводиться і без лордів з жерцями. Не маленький, — хмикнув здоровань. — Але щось у ваших словах таки є. Не знаю, чи стосуються ці новини Ваших справ, але на міському дні стало неспокійно. Усі покидьки, які досі ховалися по щілинах та норах, заворушилися і висунули носи без видимої причини. Схоже, відчули велику здобич. Тож дивіться уважно під ноги і не залишайте спину неприкритою.

— Дякую за попередження. Матиму на увазі.

Ульф вийняв із кошика сріблясте тільце і, підчепивши на сидінні навпроти залишений ніж, почав шкребти луску. Йотунн хмикнув, спостерігаючи, з якою спритністю виходить у регента це нехитре заняття, потім присів поруч і теж повернувся до діла:

— З огляду на все, Ви нікуди не поспішайте.

— Трохи допомоги вам не завадить. Совість гризе: я ж Вас відриваю від важливої справи. До того ж є ще одна справа, в якій Ваша допомога, швидше за все, виявиться безцінною.

— Вмієте зацікавити, — примружився співрозмовник.

— Скажіть, ви ж знаєте таємні виходи з Дармсуда? Якісь лазівки?

— Е як, — простягнув Йотунн. — Досвідчену людину відразу видно. Ось тільки це, перепрошую, не та інформація, якою слід ділитися з представниками закону. Навіщо вона Вам?

— Треба декого вивезти з міста. Таємно, тихо, одним словом так, щоб слідів не залишилося. І щоб навіть я не знав, як саме.

Йотунн виразно припідняв брови, явно чекаючи якихось уточнень чи пояснень настільки дивним умовам, втім регент вдаватися у подробиці не став: 

— Кілька людей. Плата на Ваш розсуд.

— Нащо вам я? Я вбивця, а не злодій або контрабандист. Я маю знайомства, так, але впевнений, мої можливості обмежені більше, ніж ваші, пане. Не повірю, що Ви самі не впораєтеся з такою дрібничкою, — недовірливо похитав головою Йотунн.

— Чуття підказує, що з цим можуть виникнути труднощі, — ухилився від прямої відповіді Ульф. — То як, візьметеся?

— У вас? Труднощі? Все настільки погано? — майстер жбурнув чергову рибу у кошик й потягнувся за наступною. — Зазвичай я не лізу не у свої професійні справи, це суперечить і здоровому глузду, і звичаям, але останній рік усе йде не так, як має. Руку на відсіч дам, що у вас будуть додаткові умови.

— Лише одна: дайте слово, що не заподієте шкоди людям, які потраплять під Ваш захист.

— Клятва злочинця багато чого варта?