Глава 38. Похорон

Арселія відчула, як світ захитався і поплив, різко втрачаючи обриси.

— Що Ви сказали? — тихо повторила вона.

— На жаль, пані, це правда. Верховний жрець Іліяс знайдений мертвим. Вочевидь, ще одне отруєння. Мені дуже шкода, але вдіяти нічого не встигли, було надто пізно.

Арселія обернулася, піймавши погляд Лейли, і мало не відскочила, наче не на людину дивилася, а у абсолютну порожнечу, безодню, яка не має дна, людську оболонку, позбавлену ​​душі та вогню. Імператриця хотіла щось сказати, але не підібрала слів. З її очей покотилися сльози, губи затремтіли, і Арселія без сил опустилася на подушки, ховаючи обличчя в долонях.

— Я хочу побачити тіло, — голос Лейли здався неживим, скрипучим і глухим, наче їй у горло потрапив пісок.

— Не знаю, чи пустять Вас у кімнату, пані, але спробувати можна, — відповів гвардієць.

— Стривайте, я з вами, — Арселія витерла щоки і поквапилася до виходу.

Подальші події змішалися для неї в сіру каламутну круговерть чужих голосів та облич. У кутку тихенько плакала служниця, яка виявила тіло, всюди метушилася охорона. Пояснення бен Хайрі насилу пробивалися крізь потік власних думок Арселії. У кімнату до жерця з усіх жінок допустили лише Лейлу. Вийшовши звідти, вона притулилася до стіни і завмерла безмовною статуєю.

А Арселія так і не змогла усвідомити, що Іліяса більше немає.

Коли в кімнаті з'явився Ульф у супроводі Зафіра вар Іяда, вона не помітила, повернулася лише, відчувши руку регента на псвоєму лечі.

— Ясновельможно пані, прошу Вас, ідіть до себе.

Лейла ж здригнулася і різко підняла голову, на мить завмерла, а потім кинулася вперед. Лють і горе спотворили риси її обличчя, зробивши майже невпізнаваною.

— Це Ви! Ви в усьому винні! — крикнула вона, щосили штовхнувши Ульфа в груди. — Іліяс знав, відчував, що цим і скінчиться! Розумів, що Ви не захистите його, або навіть пожертвуєте ним, як розмінною монетою, якщо так буде вигідніше для імперії. Ненавиджу Вас!

Вона замахнулася, щоб дати Ульфу ляпаса, але вдарити не встигла: він перехопив її руку, утримуючи Лейлу на безпечній відстані. У кімнаті запала важка тиша, Зафір вар Іяд похмуро скомандував охороні:

— Викиніть геть цю навіжену. Їй не місце у палаці.

— Ніхто й пальцем її не зачепить, — голос регента залишався холодним і спокійним. — Пане бен Хайрі, прошу Вас, подбайте про Лейлу бінт Махфуз. Горе затьмарило її розум, однак, без сумніву, час поверне їй твердість духу.

Він розтиснув пальці, відпускаючи руку кайянат. Зафір фиркнув, але не заперечив, Лейлу, яка гірко схлипувала, повели геть.

— Я подбаю про неї, — пообіцяла Арселія.

Лорд Зафір провів жінок важким поглядом і підійшов до Ульфа:

— Вкотре переконуюся, що серце дружини й матері не здатне до прийняття складних, але таких необхідних рішень, — зауважив він, відводячи регента до розчиненого вікна. — Жінки слабкі, емоційні, їхня доля — дім і діти, ось де ніжність та чуйність розкриваються як та квітка, рясно зрошена дощем.

— Позбавте мене від безглуздих зауважень, — скривився Ульф.

— Як накажете, мілорде. Я тільки хотів зазначити, — голос Зафіра став тихим і сумним, — що високо ціную Вашу рішучість. Бачу, як непросто було Вам прийняти те, про що ми говорили нещодавно. Але радий, що Ви почули голос розуму. Можливо, сьогодні ви врятували імперію.

— І втратив друга, — ледь чутно відповів Ульф.

— Будьмо відверті: у Вас не може бути друзів. Тільки суперники і союзники, та й то тимчасові.

— Залиште мене у спокої, дуже прошу, — Ульф важко сперся на підвіконня і послабив комір, намагаючись не дивитися на вкрите тканиною тіло жерця, яке виносили з кімнати. — Інакше ваше здоров'я може сильно зіпсуватися.

Зафір проковтнув цю погрозу, батьківським жестом поклав руку на плече регента, але Ульф скинув її.

— Іду. І все ж, Ви заслужили мою повагу, Північний Вовку.

***

З моменту похорону імператора не минуло й трьох місяців, а траурна процесія знову повзла вулицями міста.

Звістка про смерть Іліяса розлетілася по Дармсуду зі швидкістю пожежі в посушливе літо. Попрощатися з верховним жерцем прийшли сотні людей. Цього разу під ноги коней, запряжених у віз, критий білим шовком, кидали квіти й монети, а скорботне мовчання не порушив жоден злісний крик, жодне прокляття, кинуте в спину.

Арселія йшла, занурена у власні думки, Ульф скидався на уламок неживого чорного каменю, Лейла й зовсім нагадувала лише тінь себе колишньої. Позаду них тягнулася довга низка людей, в якій змішалися члени малої ради, жерці усіх рівнів та знатні містяни. Лорд Анвар теж долучився до процесії. Він старанно тримався за спинами старших за положенням панів, втім досить близько до голови колони. Рівно там, звідки можна було спостерігати не привертаючи зайвої уваги. 

Наприкінці церемонії Арселія підійшла до Лейли, взяла її за руку та, повністю ігноруючи шепотіння за спиною, голосно промовила:

— Щойно закінчиться термін жалоби, буду щаслива бачити Вас при дворі. Ваші дочки ще занадто юні, але я хотіла б опікуватися їхньою освітою та забезпечити їм гідне майбутнє.

— Дякую, ясновельможно пані, милість Ваша не знає меж, — відгукнулася Лейла.

І хоча серед усіх присутніх найбільше втрату переживала саме кайянат, правила змушували відвідувачів спершу промовити слова жалю й підтримки саме імператриці. Врешті решт Лейла вибачилася, позадкувала й непомітно загубилася серед десятків людей у скорботних білих вбраннях. Це був вдалий момент, і лорд Анвар наблизився до Арселії:

— Ясновельможно пані, прийміть мої щирі співчуття. Вочевидь, Ваш наставник у магії був видатною людиною. Це величезна втрата для країни.

— Непоправна.

— Хотілося б мені, щоб тінь смутку ніколи не торкнулася Вас, — він зітхнув.

— Дякую, але, на жаль, це не в наших силах.

Арселія озирнулася, намагаючись відшукати Ульфа, однак регент стояв далеко, до того ж спиною, і розмовляв із лордом Навіром.

— Ясновельможно пані, — продовжив Анвар. — Мені боляче спостерігати за тим, що відбувається. Благаю, подумайте над моєю пропозицією ще раз, дозвольте захистити Вас. Смерть і так підкралася занадто близько. Скільки ще разів вона пройде повз? Благаю, їдьте звідси. Залиште тягар влади тим, хто хоче його нести.