Глава 37. Пісні Лейли

Часом Сурії хотілося себе ущипнути якомога болісніше, щоб переконатися: це не сон, це не видіння, навіяне підступними духами пустелі.

— Мда, придумали мені мороку, — задумливо протягнула Гайда, критично оглядаючи нову служницю. — Ну, підемо пошукаємо тобі якийсь куточок, якщо вже така воля пані.

Покої, в яких тепер жили Арселія та Аділь, займали значну частину імператорського крила, і вільного місця тут виявилося більш ніж достатньо. Але Сурія й дивану в коморі зраділа б. Та вона б і на підлозі погодилася спати, тільки аби не повертатися в клітку гарему до подруг, пліток та постійних сварок через дрібниці.

— ...Прокидаємося з шостим дзвоном, — сказала Гайда. — Спершу готуємо теплу воду, масла й рушники для пані, потім подаємо сніданок, якщо пані хоче, то супроводжуємо її на прогулянку. Відразу після цього в ясновельможного Аділя починаються заняття, а імператриця займається справами в кабінеті, в цей час можна прибирати кімнати та поїсти. Одяг та їжа для пані — виключно моя турбота. Тебе приставлю до шиття й прибирання, потім подивимося, що ти ще вмієш. З учителями Аділя будь привітна і шаноблива, але пам'ятай: їхньої влади тут немає. Та й узагалі, слово Арселії для нас — єдиний закон. По палацу сама не вештайся без діла. Ось, візьми, — на руки Сурії ліг згорток із постільною білизною, що пахла лавандою. — Купальня в нас своя, до речі, є вихід у сад. Одяг тобі треба підібрати скромний, не в такій же сукні прислужувати. Але не викидай, вона красива, нехай залишиться для якогось торжества. Ой, та ти взагалі мене слухаєш, дівчинко?

Сурія почервоніла від збентеження і насилу відірвала погляд від кімнати. Уперше в житті — її власної. Завдовжки лише в кілька кроків, з вузьким віконцем на одній стіні, з меблів — ліжко, невелика шафка, скриня, низький столик та жаровня для вугілля.

— Звісно, вибачте. Просто все так... — вона зашарілася, не в силах дібрати потрібного слова.

— Незвично? — підказала Гайда. — Дивно?

— Затишно й спокійно.

— А, ясно.

Гайда присіла на ліжко і жестом покликала Сурію підійти.

— Ану сідай, люба. І послухай, що я тобі скажу, — дівчина скромно примостилася на самісінькому краю. — Тебе ніхто не скривдить: ані я, ані інші слуги. Ми вже багато років при ясновельможній пані, а вже вона добре розбирається в людях і не терпить підлості та ницості. Якщо вона обдарувала когось увагою, то без серйозної провини не прожене. Пану Джалілу сюди ходу немає, і все ж, пам'ятай — це Золотий Палац, тут б'ється серце влади, отже спокою не буде ніколи. Ти справляєш враження розумної, не мені попереджати тебе про небезпеки. Але тепер ти не одна. Що б не трапилося, можеш розраховувати на нашу допомогу.

— Дякую, — дівчина кивнула дуже серйозно. — Клянуся, зроблю все, щоб Ви не розчарувалися в мені.

— От і добре, — Гайда злегка поплескала її по руці. — Тоді перевдягайся, а я дам наказ перенести сюди твої речі. Розбереш потім: що залишити, а що віддати іншим.

Тільки до вечора наступного дня, покінчивши з клопотами переїзду, а також купою нових знайомств і обов'язків, Сурія згадала про Лікіта.

Спершу вона боялася, що думати про нього буде боляче. Тим не менш, слова, кинуті юнаком у гнівному пориві, вразили в саме серце. Але перші емоції вляглися і розтанули зі сльозами, а на їх місце прийшли абсолютно несподівані думки.

Лише один день із новими людьми, які були щиро віддані своїй справі, а не зайняті плітками та змовами — і життя заграло яскравими фарбами. Якби на місці дівчини була Шуа, вона б знайшла спосіб помститися Лікіту, повернувши йому образу десятикратно. Янабі б гордо задерла носа і втопила б юнака у хвилях презирства, Юмна б ридала з тиждень і на колінах просила вибачення за обман.

Сурії не хотілося нічого з цього.

А чого хотілося, вона й сама не знала.

Уривки спогадів кружляли, натикаючись один на інший, як метушливі горобці в саду. Було трішки образливо, набагато більше — шкода себе, але все це стирав смуток від усвідомлення, що рано чи пізно так повинно було статися.

Лорд регент мав рацію із самого початку: між ними прірва, переступити яку лише з власного бажання неможливо.

І все ж десь у глибині душі ворухнулася несмілива вдячність за дорогоцінні миті щирого інтересу та симпатії, бесіди, підтримку, можливість відчувати себе рівною.

Рівною кому? Юнаку, такому ж як і вона, який лише розпочинав життєвий шлях? Регенту імперії, в чиїх руках зібралися десятки ниток людських доль? Ясновельможній пані, яка наполегливо зводить світ, зітканий з розуміння, терпіння та прощення? Чи просто людині, чиї прагнення та бажання гідні того, щоб їх поважати?

Сурія забралася під ковдру, обома руками притиснула до себе подушку і замилувалася мерехтливою лампою, зібраною зі скляних шматочків. Різнобарвні цятки світла ледь тремтіли, танцювали на стінах, розганяючи нічний морок, роблячи його затишним і теплим.

Навіть якщо Лікіт ніколи не стане тим, хто готовий пройти заради неї над прірвою, він уже став тим, хто вказав шлях назовні. І тепер, зробивши перші кроки до свободи, невже вона хоче повернутися назад?

Якась частина свідомості шепотіла: доведи, що ти мала рацію, змусь його визнати помилку, покаятися і попросити вибачення. Нехай побачить, як сильно помилився! Водночас друга частина говорила: відпусти. Перед тобою величезний простір, не бійся, йди далі, а життя розставить усе по місцях. Сурія навіть повторила про себе: «Іди тільки вперед, не озирайся, не дай образам затягнути тебе в ще одне болото».

Очі злипалися від утоми, дощ монотонно стукав у віконниці, навіваючи сни, і дівчина не стала опиратися. Як би там не було, завтрашній день вона зустріне з гордо піднятою головою і твердою вірою в те, що вона гідна права вибрати власний шлях.

***

— Звідки ти тут?

— Мовчи, — тонкий палець ліг на губи, застерігаючи і зваблюючи водночас. — У нас не так багато часу, давай не будемо гаяти його даремно.