Глава 36.1

***

Ульфу вистачило одного погляду, щоб зрозуміти: найважливіше вже було сказано. Побачивши гостя, Анвар стиснув губи і примружився, як дикий кіт перед стрибком. Але вже наступної миті обличчя аристократа розгладилось, а роздратування поступилося місцем легкій безтурботності та невинній посмішці. Арселія ж зашарілася, але ледь помітне полегшення в її очах, без сумніву, не залишилося поза увагою обох чоловіків.

— Вибачте за раптовий візит, — північанин наче ненароком став зовсім близько до імператриці. — Радий бачити Вас при доброму здоров'ї, лорде Анваре. Приємно знати, що Ви швидко оговталися від ран.

— О так. Мистецтву магів вогню мені залишається тільки позаздрити, — вимушено посміхнувся Анвар. — Бен Хайрі згадував, що зазвичай їх не залучають до цілительства, але Вашій волі підкоряються навіть жерці. Зворушений цією турботою, пане регенте, моя вдячність не має меж.

— Ви захистили ясновельможну пані, дотримавши свого обов'язку вірного підданого, — Ульф злегка вклонився Арселії, — я дотримав свого, не більше.

На обличчі аристократа відбилося роздратування, на мить регенту навіть здалося, що зараз Анвар вибухне якоюсь колючою зухвалістю, але він стримався. Чудове самовладання! Хоча й шкода, Ульф би радо вказав нахабі його справжнє місце.

— Шкода тільки, що доводити вірність трону довелося саме так, — все ж повнюстю втриматися від двозначних натяків Анвару не вдалося. — Неприємно усвідомлювати, як близько небезпека підкралася до ясновельможної пані. Якби не випадковість, все могло б закінчитися трагедією. Але тішу себе надією, що Вам вдасться навести лад, перш ніж станеться непоправне. Можливо, навіть варто розглянути варіант з пошуком когось більш... досвідченого в справах охорони. На жаль, Золоті Землі та Дармсуд не вибачають помилок.

— Дуже слушне зауваження. Поміркую на дозвіллі, — сухо кивнув Ульф. — Однак зараз нам час, — він обернувся до імператриці. — Моя пані, маю вибачитися за те, що втрутився у ваші справи, але Вас чекають у палаці. Якщо дозволите, я проведу вас особисто.

Чекають у палаці? Та наче, ні. На сьогодні в неї не було заплановано жодних справ. Втім... Арселія з полегшенням прийняла раптову нагоду ввічливо закінчити цю розмову:

— Зовсім забула про час. Звісно. Я обіцяла Аділю прогулянку. Лорде Анваре, дякую за приємну бесіду і бажаю якнайшвидшого одужання. Але зараз мушу вас залишити.

Вона вийшла з кімнати в супроводі служниць та охорони, Анвар провів її довгим поглядом й ледь зубами не скрипнув від розчарування.

— На все добре, мілорде, — Ульф теж вклонився й рушив до дверей.

— Не думайте, що це вам допоможе. Вам її не отримати. Нізащо. Ніколи.

Ульф застиг й обернувся. Анвар дивився на регента примруженими очима, губи аристократа кривилися в неприємній пародії на усмішку. Північанин підкреслено спокійно знизав плечима:

— Дозвольте дати Вам пораду: покиньте Дармсуд якомога швидше. Тут Вас чекає лише розчарування.

— Це не Вам вирішувати.

— Не мені, Ви маєте рацію. Тільки ось результату це не змінює, а результат буде незадовільним, і Вам це добре відомо.

— Чи не забули Ви про те, ким є, лорде регенте? — на обличчі Анвара не залишилося навіть краплі дружелюбності, навпаки, він нахмурився і втягнув голову в плечі, ніби перед бійкою. — Вам довірили владу над імперією і захист спадкоємця. Але главу ради можна в разі чого й змінити на когось більш стриманого. Того, хто знає і поважає наші звичаї. Чи варто ризикувати усім, чого ви досягли? До Ваших ніг кинуть будь-яких красунь, чи то з гаремів, чи то з найекзотичніших куточків країни. Але ж ні, Ви зазіхаєте на найчистішу і найпрекраснішу з жінок Дармсуду, геть забувши про наслідки. Невже Ви готові заплямувати добре ім'я ясновельможної пані заради швидкоплинного захоплення?

— А Ви? Хіба Ви не маєте наміру домогтися того ж, що і я?

— О ні, — губ Анвара торкнулася пихата посмішка. — Я не намагаюся отримати водночас і владу, і прихильність Арселії. Більше того, я готовий позбутися всього, що маю, заради її щастя. Не думаю, що Ви здатні відмовитися від титулу заради почуттів.

— Як же зручно хизуватися безкорисливістю, коли й відмовлятися немає від чого, правда? Але я все одно Вам не вірю, — Ульф підійшов до Анвара на відстані витягнутої руки. — Місяця не минуло відтоді, як ви познайомилися. Звідки б узятися такій палкій пристрасті й несамовитій відданості?

— Пані прекрасна, навіть години поруч із нею вистачило б, щоб забути всіх інших жінок. Та й що Ви взагалі знаєте про кохання? Вірність лорду, обов‘язок, честь — ось із чого складається Ваше життя. Ви, жителі півночі, не знаєте пристрасті, Вами керує розрахунок. Гідний поваги розрахунок, не сперечатимусь, але холодний, як і ваші снігові гори. Арселія заслуговує на більше, ніж бути коханкою чоловіка, що за досить недовге життя міняв жінок десятки разів. Якщо не зупинитесь зараз, то будьте впевнені, злі язики знеславлять Вас, лорде регенте, за безмірне владолюбство, а її — за розпусту.

В очах аристократа вирувала справжня буря, а голос сочився отрутою й насмішкою. Анвар дивився на Ульфа з викликом, гордо й твердо, і важко було зрозуміти, що рухає чужинцем: ревнощі чи ненависть.

— І хто ж підкаже пліткарям, що саме їм слід говорити? Чи не Ви, лорде Анваре? — вкрадливо поцікавився Ульф. Він підійшов зовсім близько і, поклавши руку на плече аристократа, щосили стиснув пальці. Анвар скривився і трохи відсторонився, чим заслужив криву, сповнену презирства посмішку. Ульф помовчав трохи, потім холодно вимовив:

— Про мене можете балакати, що завгодно. Але якщо посмієте нашкодити Арселії словом чи думкою — я Вас у порошок зітру. Сподіваюся, це зрозуміло? — він зробив виразну паузу. — Їдьте звідси, лорде Анваре, як тільки одужаєте.

Регент коротко кивнув і попрямував до виходу, коли в спину вдарило уїдливе:

— Навіть якщо я поїду, навіть якщо поїдуть усі неодружені чоловіки міста, це не виправить ситуацію. Ви не зможете дати їй ні шлюбу, ні щастя! Ви її заньбите, і чудово знаєте про це. І навіть якщо вона з відчаю, пристрасті чи самотності вибере Вас, то це стане початком кінця для вас обох.