Глава 33. Таємна нарада

Вузькі провулки і брудні подвірʼя швидко залишилися позаду, змінюючись брукованими мостовими, ошатними лавками, милими будиночками з вікнами, сповитими зеленими лозами плюща. Осінь вже вступила у свої права, але холодні дощі ще не затягли світ сірою вицвілою полудою.

Проте, двоє чоловіків не стали затримуватися і досить швидко покинули вулицю, пірнувши в прочинену хвіртку на чиєсь подвір'я. Подолавши невисокий паркан, зайшли в дальню частину двору, звідти піднялися по хазяйських прибудовах на самісінькі дахи, а вже потім, пригинаючись і намагаючись не шуміти, дісталися до будинку Вафі бен Зір'яба.

Густі сутінки, що вже зібралися над містом, допомогли їм залишитися непоміченими, а відблиски ліхтарів зробили вечірні тіні ще густішими.

— Сюди, тільки станьте так, щоб Вас не відразу роздивилися, — тихим шепотом покликав Малкон, зручніше влаштовуючись серед димарів і декоративних башточок. — Діти все ж, розбазікають, кому не треба.

Він притиснувся до виступу, тихенько переливчасто свиснув і обережно глянув униз. Під стінами будинків грала зграйка дітлахів, які були одягнені хто багатше, хто бідніше: діти слуг і рабів, двоє безхатьків лихого вигляду. Один із них, майже підліток, залишивши гучну метушню, неквапливо рушив за ріг, потім шмигнув у тінь і вже через кілька хвилин опинився поруч із чоловіками на даху.

— Двоє, мій пане, — задоволено відзвітував Малкону хлопчик. Прийшли порізно, перед дев'ятим ударом дзвону. Зустрів їх господар особисто. Ми відразу за Вами послали, а самі сторожуємо. Провести вирішили, якщо раптом щось. Але одного я й так пригадав: знатний старий, сивий і поважний, сьогодні на площі був із синами, живе у кварталі благородних, нам туди ходу немає. Віконниці відразу зачинили, не видно геть нічого. Он те віконечко, — дитячий палець вказав на кутову кімнату другого поверху. — Ми зараз пошумимо трішечки, либонь панове поцікавляться, що тут сталося, а Ви, мабуть, і самі побачите, хто там зібрався.

— Дякую, Залілн, — Малкон потріпав хлопця по волоссю. — А зараз хутко вниз і забирай своїх друзів звідси. Уклін батькові від мене передай. За мною боржок.

— Жодних боргів, — серйозно похитав головою хлопець. — Ми Вам життям зобов'язані.

І тихо розчинився в тіні між труб.

— Іноді я починаю тебе боятися, — зауважив Ульф. — За твоєю спиною, виявляється, є невидима армія. Упевнений, що не хочеш повернутися до справ?

— Я не хочу, щоб поверталася Мейрам. Але, здається, це болото не відпускає своїх жертв.

— Ось уже точно. Як Саад? Я не встиг розпитати Іліяса про ритуал.

— Малюк нічого не помітив, — Малкон знизав плечима. — Веселиться, дуже товариський. Але мені ніяково. Це неправильно: ми начебто відібрали у власної дитини частину її суті.

— Магія — ще не все, — знизав плечима Ульф.

— Для того, хто нею не володіє. Але що коли народження цієї дитини не було простою випадковістю? Що більше я думаю про рішення Сабіра, то більше усвідомлюю, що він мав рацію. Саад із самого початку був гарантією не стільки розсудливості Мейрам, скільки збереження родової магії Фарріт. А якщо ми помилилися?

У цей момент на вулиці внизу пролунав удар, оглушливий дзвін битого скла і гучний вереск. На землю посипалися осколки, дітвора кинулася врозтіч, а з вікон довколишніх будинків вигулькнули здивовані обличчя.

— Дивись, — Ульф потягнув Малкона під прикриття труб. Віконниці на другому поверсі прочинилися. — Ось і наші гості: Зафір вар Іяд та Джаліл валі Шаб. Все-таки Навір і Махфуз залишилися чистими, а старший євнух — маріонетка знаті, а не того, хто вчинив замах на Аділя та Арселію. І жоден із них не підходить під опис Йотунна. От лайно! — він скуйовдив волосся, спостерігаючи за жвавою і, мабуть, не найприємнішою розмовою в кімнаті.

— А той молодий аристократ? Лорд Анвар.

— Підходить майже ідеально. Якби не одне «але»: в нього немає мотиву, він вкрай слабкий маг. Навіть шлюб з Арселією не дасть йому прав на трон. Швидше вже вінець запропонують верховному жерцеві, як найсильнішому.

— Знаєте, що б запитала Мейрам? — Малкон покосився на регента через плече. — Чи міг Анвар заблокувати власні сили.

Ульф не відповів, намагаючись згадати всі факти, що стосувалися цього обряду. Іліяс розповідав, що ритуал вимагає суттєвого вкладення магії і точності у виконанні. Та й загалом він досить неоднозначний, не кажучи вже про те, що про його існування знають одиниці. Найменша помилка — і енергетичні потоки вб'ють обох учасників. Зробити це самому? Неймовірне припущення.

— Не знаю, — нарешті відповів він. — Треба поговорити з Іліясом. І, у будь-якому випадку, мені потрібно щось більше, ніж здогадки. Докази. Свідки, очевидці. Як думаєш, Йотунн зможе впізнати свого таємничого співрозмовника?

— Можливо, — кивнув Малкон. — Я попрошу його допомогти.

— Дякую.

— Схоже, що лорд Зафір гнівається, — зазначив Малкон.

У будинку і справді розгорілася неабияка суперечка. Четверо співрозмовників настільки захопилися, що навіть не зачинили вікно, і тепер двоє спостерігачів на даху могли без перешкод милуватися перебігом сварки.