Глава 31.2

***

Арселія провела Сурію співчутливим поглядом і повернулася до Ульфа:

— Що далі? Накажете взяти Джаліла і Зінат під варту?

— Ні.

— Але чому? — подиву Арселії не було меж.

— Без сумніву, один із них і є наш отруйник. Але занадто багато залишається незрозумілим: чому отруту підлили не вам з Аділем, а Віддаху? У старшого євнуха був необмежений доступ до ваших покоїв, їжі, питва, одягу довгі місяці. Чому не намагалися вбити вас раніше? Хто віддає їм накази? Це повинен бути хтось поза палацом. Яке відношення до замаху має магія? Та й навіщо це Джалілові або тому, хто смикає його за ниточки? До речі, про ниточки... Сьогодні ми розмовляли з лордом Зафіром, і його слова змусили мене засумніватися в правильності деяких висновків.

— І що ж сказав вельмишановний лорд?

— Що цінує гру за правилами. Зараз я майже впевнений, що за спиною Джаліла стоїть хтось із малої ради, а може, і всі разом. Але той, хто затіяв цю гру, діє інакше: грубіше, непередбачуваніше, хитріше. І ймовірність, що старший євнух служить двом панам, теж не можна виключати.

— І як вирішити цю загадку? — імператриця знітилася від усвідомлення, наскільки близько до краю вони всі підійшли.

— Цього разу права на помилку немає. Необхідно, щоб пан старший євнух показав себе у справі. Нехай шукає зустрічі зі своїм покровителем, нехай сам приведе нас до змовників. Але для цього він повинен почуватися в безпеці, повинен бути впевнений: я йду хибним слідом. А отже, потрібно, щоб Сурія дограла свою роль до кінця.

— Вона не зможе переконливо брехати. Повертати дівчину зараз у гарем — все одно, що кинути на поживу голодним псам. Одного лише погляду на її заплакане обличчя достатньо, щоб здогадатися про суть нашої розмови, — Арселія від хвилювання стиснула руки. — Ризик надто великий.

— О стихії, звісно, ні. Залишу Сурію біля себе на день чи два. Зрештою, чи не цього Джаліл домагався? Сльози — не страшно, особливо, якщо поповзуть плітки про сварку з Лікітом. Упевнений, що Ваша служниця, Гайда, допоможе з цим. У пана євнуха теж дуже мало часу, він повинен діяти. Все вирішиться якщо не сьогодні ввечері, то протягом найближчих двох-трьох днів.

— За нашими законами, Ви повинні відправити Сурію назад після першої ж ночі. Її огляне лікар, і обман розкриється.

— Мені не вперше доводиться порушувати ваші традиції.

Імператриця стиснула губи. Думка про те, що Сурія залишиться так близько до регента, проведе біля нього ніч, а й можливо, дві чи більше, виявилася неприємною. І хоча зізнаватися в цьому зовсім не хотілося, зовсім не політика була тому причиною.

— А що, коли вона залишиться в моїх покоях як одна з особистих служниць? — несподівано запропонувала Арселія. — Це дасть Вам більше, ніж один день. За належної акуратності, зрозуміло.

— І мови бути не може! — обурився Ульф. — Я не допущу до Вашого оточення людину з таким минулим.

— Чому ж? Вина дівчинки й справді невелика. Крім того, я розумію всю безвихідь її становища як ніхто інший, оскільки сама одного разу стала іграшкою в руках чоловіків.

— Арі, це небезпечно. Я забороняю.

— Забороняєш мені допомагати? — на її обличчі з'явилася усмішка. — Боюся, цієї влади в тебе немає. До того ж, ми й так увесь час ризикуємо. Ти, я, навіть Аділь. Але одна справа — сидіти й чекати, поки ворог завдасть удару, і зовсім інша — намагатися його випередити. Сурія не заподіє мені шкоди.

— Звідки така впевненість?

— Бачу. І відчуваю. Їй просто потрібна допомога, підтримка і захист, яких у неї ніколи не було. А ми отримаємо найважливіше — час.

Ульф покосився на принишклу біля вікна наложницю, потім перевів погляд на імператрицю:

— Ти впевнена, що хочеш цього?

— Цілком.

— Добре, — здався він. — Кілька днів. І при першій нагоді я відправлю її якомога далі.

— Як накажете, лорде регенте, — вона жартівливо схилила голову. — Ну що ж, тоді слід повернутися до справ: якщо хочете зіграти переконливо, то кілька чуток усе ж поширити доведеться.