Глава 30.1

***

Пораненого Іліяса доставили до палацу і розмістили в гостьових покоях імператорського крила. Деякий час у кімнаті відбувалася суцільна метушня, яку порушував короткими наказами бен Хайрі, проте незабаром стало зрозумілим, що життю потерпілого нічого не загрожує.

Регента же з'їдала тривога. Думати про те, звідки взялися вогняні плетіння, не хотілося. Занадто мерзенними були припущення, а висновки напрошувалися надто легко. Розвіяти сумніви слід було якомога швидше, тому Ульф вирішив дочекатися остаточного вердикту бен Хайрі перш, ніж іти до себе.

— Що з Іліясом?

— Радий повідомити, що стан верховного жерця не викликає побоювань.

Якщо щось і могло похитнути холоднокровність лікаря, то явно не дев'ять вибухів всередині міських стін, і десятки постраждалих, серед яких знайшлося кілька представників старої й нової знаті. Щоб бен Хайрі змінив дещо знуджений тон на хоча б зацікавлений, повинно було статися щось справді суттєве.

— Короткочасна втрата свідомості від удару, отруєння димом, кілька сильних ударів, невеликий опік правої кисті, численні подряпини. Для звичайної людини — дуже погано, для мага, чий внутрішній Вогонь виявився не зачеплений, цілком терпимо. Через один-два дні можна спробувати вставати, до остаточного відновлення мине днів сім-десять. Стан лорда Анвара зараз набагато гірший, я б просив когось із жерців втрутитися. Наскільки я знаю, у молодої людини добре виражені два напрямки: Вода й Повітря, і, як Ви самі розумієте, зціленню не сприяє жодна з них. Служителі Стихій можуть взяти його під свою опіку й тимчасово перенаправити потоки? В іншому випадку поважний пан залишиться спотвореним на все життя.

— Зрозуміло, — кивнув регент. — Можете звернутися до будь-якого жерця, посилаючись на мій наказ. До речі, де лорд Анвар зараз?

— У будинку свого покровителя, Вафі бен Зір'яба.

— Добре. Що з іншими?

— Кілька загиблих, з десяток тяжкопоранених, зараз вони під наглядом. Загалом людям пощастило, якщо не брати до уваги, звичайно, переляк і майно, що згоріло.

— Я можу поговорити з Іліясом?

— Пізніше, зараз він спить. Я дав йому знеболювальний настій разом зі снодійним, дія триватиме до ранку. Вибачте, але це вимушений захід в інтересах пацієнта: для нього найефективнішим лікуванням є спокій.

— Погано, — Ульф повернувся до варти. — Дайте мені знати, якщо верховний жрець отямиться раніше. Нікого не допускати до нього без мого прямого наказу. І... йому теж не варто залишати кімнату.

Охорона кивнула, бен Хайрі зітхнув.

— Як імператриця?

— Усе гаразд. Чекає зустрічі з Вами, як, проте, і одна миленька особа в приймальні. Можу я поцікавитися, чи має юна Сурія відношення до подій?

— На жаль. Хоча про деталі я поки й сам не знаю.

— Що Ви замислили? Обережніше. Не перегніть палицю. Вона ще дитина, — лікар осудливо похитав головою. — Чому б просто не відправити її подалі звідси на деякий час? Ваш зброєносець дихати забуває, коли бачить пані Сурію, мені здається, що вона справді для нього дорога.

— Перше юнацьке захоплення, хоча ні місце, ні час зовсім не доречні.

— Ніколи немає ідеального часу, щоб закохатися. Пошкодували б обох.

— Не можу нічого обіцяти. Але постараюся.

***

— Ясновельможна пані, я від лорда регента, якщо дозволите, — на порозі кімнати завмер Лікіт. — Він просить Вас зайти в його кабінет.

— Добре, — Арселія одразу піднялася. — Він уже там?

— Буде з хвилини на хвилину.

Кого імператриця не очікувала побачити в приймальні, то це юну наложницю в яскравій сукні, доречну тут не більше, ніж дитяча іграшка на ристалищі.

Чи не вперше в житті в душі Арселії ворухнулося щось таке, що було схоже на одвічні жіночі ревнощі. Дівчина була напрочуд вродлива: плавні, але не занадто округлі форми, осина талія, горда постава, розкішне сяюче волосся, чиста шкіра. І цілковита невинність у погляді, та, що безслідно тане після першої пристрасної ночі, проведеної в чиїхось обіймах, поступаючись місцем загадковій ноті спокуси. Прекрасна, немов ледь розквітла квітка, свіжа, зворушливо ніжна.

Тож не дивно, що Ульф не відіслав її назад у перший же вечір. Важко знайти чоловіка, який би встояв перед можливістю бачити щире захоплення в очах юної красуні.

Імператриця мимоволі згадала себе в такому ж віці. Не так давно це було, але ніби цілий світ залишився за плечима. Той, у якому ще не знаєш ціни життя: ні власного, ні близьких, у якому дивишся на когось із захопленням, не затьмареним розрахунком та обов'язками. І який же швидкоплинний цей чудовий період!

— Тебе ж Сурія звати? — сказала вона вголос, спостерігаючи, як витончено схиляється наложниця. — Імовірно, ти родом із Золотих земель або більш північних регіонів? Не бачу в тобі впливу пустельної крові. Духи щедро благословили тебе, обдарувавши красою.

— Милість Ваша не знає меж, ясновельможна пані. Боюсь лише, що краса може стати прокляттям, а не благословенням.

Арселія здивовано підняла брови.

— Чому ж?

— Ніхто не бачить сірого солов'я в листі, не захоплюється красою його оперення, не прагне зловити і закрити в золотій клітці, лише вихваляють його пісні, — тихо відповіла Сурія, підвівши на мить голову.

— Несподівана відповідь, — нотка інтересу промайнула в голосі імператриці. — Але солов'ї теж потрапляють у клітки.

— Не так часто, як яскраві строкаті папужки, яких легко спіймати й ще легше замінити, коли набрідне їхнє щебетання. 

— Цікаво... — Арселія обійшла юну наложницю по колу, уважно роздивляючись те, що не помітила одразу: напружені плечі, насуплені брови, вперто закушені губи, легку недбалість в підборі сукні й прикрас. Якщо Сурія й опинилася тут за наказом регента, то впевненості у собі дівчинці це не додало. — Отже, золота клітка тобі не подобається?

— З усією повагою, впевнена, ви ще пам'ятаєте, як це — не мати свободи вибору, і не будете засуджувати мене за невдячність та зухвалість.