Глава 29.1

***

— Обережніше! Плавно, повільно, дозвольте силі текти, не затискаючи її.

Замість відповіді Арселія напружено нахмурилася, моргнула — і звичайно ж зіпсувала плетіння.

Удесяте поспіль.

Іліяс ледве встиг підхопити обірвану нитку, втихомирюючи звільнену стихію. У його пальцях зелене світіння застигло, покірно зібралося в щільну грудку й згасло. Верховний жрець перевів запитальний погляд на імператрицю, але Арселія з нещасним виглядом впустила голову на руки і, не піднімаючи очей, простогнала:

— Я безнадійна! Не витрачайте на мене час.

— Дурниці, — відрізав жрець. — Ви здаєтеся, як слід не розпочавши.

— Ви ж бачили, я нездара. В мене не виходить.

— Бо Ви не стараєтесь. Думки далеко. Метушитесь без причини. Роздратовані. Самі на себе не схожі. Що таке сьогодні коїться, що ви наче в двох місцях одночасно?

Вона підняла на жерця величезні очі й тихо промовила:

— Ви ж самі знаєте.

Іліяс глянув на сонце, що ліниво повзло по небу.

— Знаю. І це стається не вперше і, на жаль, не востаннє. До того ж, зараз полудень, страта вже відбулася, нічого змінити не можна. Не картайте себе. Злочинці отримали по заслугах, а закон є закон, вони знали, на що йшли.

— Та пробачиться їм усе принесене у світ зло. Та виявиться їхня остання путь короткою. Хай буде їх нова доля милосердною, — тихо прошепотіла Арселія.

Іліяс рішуче встав і зібрав зі стола книжки.

— Мабуть, на сьогодні достатньо занять: Ви не у формі, — він дав знак одному з молодших жерців, той наблизився, з поклоном узяв із рук Іліяса фоліанти. — Віднеси на місце і можеш бути вільний, тільки передай, щоб нам подали обід.

У школі жерців Арселії ще бувати не доводилося. Перші заняття проходили в жіночій половині палацу, потім стало не до уроків, а після недавньої малої ради Іліяс без вагомої причини не відвідував імператорської резиденції. Проте ясновельможна пані із задоволенням прийняла його запрошення, мабуть, звичні стіни тиснули й на неї. Школі пощастило вціліти під час руйнування храму: її не зачепило ані вибухом, ані лавиною обвалу. Останній осколок величезного і величного комплексу тепер слугував і житлом, і тренувальним майданчиком для тих, хто тільки-но освоював магію.

— Як поживає Ваша сім'я? — поцікавилася імператриця, аби відволіктися від похмурих думок. — Я чула, пані Лейла покинула місто.

— На мій глибокий жаль з одного боку і не менш глибоке полегшення з іншого. Довелося витратити не менше половини дня, щоб умовити її. Мушу визнати, іноді гарячу вдачу Лейли складно витримати.

— Про сміливість і зухвалість найгарнішої поетеси імперії складають легенди, — усміхнулася Арселія. — Знаєте, я б хотіла познайомитися з нею ближче, коли все трохи заспокоїться.

— Вона не погодиться порушувати правила пристойності. Вона вважає себе саме тією, ким вона є: кайянат. Таким, як вона, не завжди раді.

— Думаю, відкинути моє запрошення до палацу їй забракне духу. А між тим, близька дружба з представником правлячої родини могла б зміцнити її статус.

— Ваша милість, як завжди, не знає меж, — Іліяс притиснув руку до серця. — І я щиро зворушений Вашою турботою.

— Гадаю, в імперії забагато обмежень. З радістю допоможу Вам. Наш світ дивно несправедливий, але іноді змінити його легше, ніж здається. Варто лише зважитись.

Верховний жрець дочекався, поки слуга закінчить накривати на стіл.

— Можеш іти, — юнак, коротко вклонившись, зник за дверима. — Чи є новини від наших спільних друзів? — неголосно поцікавився Іліяс, щойно в кімнаті не залишилося нікого стороннього.

— Так, увечері повернулися розвідники: Ваші припущення підтвердилися, хтось навмисно спустошує джерела.

Іліяс здригнувся, його пальці мимоволі стиснулися в кулаки. На мить в очах розсипалася ціла купа різнокольорових іскор — таким схвильованим Арселія його ще не бачила.

— Ясновельможна пані, — обережно почав він. — Я хочу, щоб Ви передали регенту, що це надзвичайно кепські новини. Точніше, це смертельно небезпечно. Передайте, що нам треба поговорити без зайвих свідків. Є в мене одне припущення, яке я хотів би...

Він не договорив, обірвавши себе на пів слові, бо по землі прокотилася добре відчутна вібрація. Меблі в кімнаті дрібно затремтіли, жалібно задзвеніло вітражне скло. Іліяс спішно піднявся, підійшов до вікна і відчинив стулки: в обличчя вдарив свіжий вітер, до неба, нестямно волаючи і квапливо лопочучи крилами, здійнялася зграя зляканих птахів.

Арселія дуже чітко відчула, як по тілу прокотилася вогненна хвиля, пальці рук оніміли, на долонях спалахнули і відразу згасли зелені вонні — десь стався потужний магічний сплеск.

Мить нічого не відбувалося, а потім до будинку долинув тривожний звук дзвону, а над містом поповзли клуби важкого чорного диму.

— Ну ось і почалося, — похмуро помітив Іліяс. — Вам варто повернутися в палац. Негайно. Я передам охороні, щоб Вас провели. Мені терміново потрібно йти.

— Може, мені краще супроводжувати Вас? — запитала імператриця.

— І мови бути не може!

— По-перше, я все-таки маг і можу допомогти. А по-друге, не впевнена, що на самоті в чотирьох стінах мені буде безпечніше.

— Якщо на Вас хоча б подряпина з'явиться, мені знесе голову спершу регент, а потім по черзі — всі члени малої ради. Про Вашу віддану служницю і лікаря я вже мовчу. До речі, не можу сказати, що вони будуть такі вже й не праві.

— Дурниці, я доросла жінка й можу сама про себе подбати.

— А Аділь? Юному імператорові може знадобитися Ваша підтримка.

Арселія проковтнула заперечення, кинула тривожний погляд на сірі клуби над дахами і нарешті здалася:

— Гаразд.

Однак варто було їм вийти на вулицю, як на Дармсуд обрушився другий удар, а слідом — ще три. У небо піднялися стовпи диму, в повітрі відчутно пахло гаром. Арселія тихенько застогнала і зігнулася, обхопивши себе обома руками. Іліяс міцно підхопив її під лікоть, не давши впасти на землю.

— Це боляче, ​​знаю, але не несе жодної загрози. Просто дихайте, зараз усе заспокоїться.