Глава 25. Спокійне життя

— Мій пане! Вибачте, що турбую, але є новини!

Ульф насилу відірвав голову від подушки і кинув сонний погляд у вікно. Темно, хоч в око стріляй.

— Котра зараз година?

— Сьомий дзвін відбив недавно, — перебільшено бадьоро відзвітував гвардієць, мабуть, справи були геть кепські. — На жаль, потрібна Ваша присутність.

— Кому потрібна? — похмуро уточнив регент і додав швидше собі, ніж іншим слухачам: — Не мені вже, напевно.

Гвардієць, правильно оцінивши настрій командира, пояснив максимально коротко:

— Ми знайшли того, хто намалював план. На жаль, він мертвий.

— Безодня і все її демони! — від цієї новини залишки сну як вітром здуло. — Що значить мертвий? Зарізаний, задушений, миші з'їли, у вікно вежі вистрибнув?

— Не знаю, пане, — розгубився хлопець. — На перший погляд, смерть цілком природна.

— І дуже вчасно, звісно. Дивовижний збіг! — злість вражаючим чином надала сил. — Чекай за дверима, зараз одягнуся. І запроси Шейбу бен Хайрі, він мені знадобиться.

— Ну, що скажете?

Ульф уважно стежив за лікарем, терпляче чекаючи вердикту. Виявляється, кімнату Віддаха обшукали і справді знайшли в ній безліч різних господарських записів. Порівняли почерки, збіг був настільки очевидним, що євнуха відразу ж кинулися шукати — і, ясна річ, не знайшли. Начебто ще недавно він був у всіх на очах, а потім, як крізь землю провалився.

Тіло ж виявили зовсім випадково: кухарка спустилася в комори і буквально спіткнулася об якогось небіжчика, який лежав посеред кімнати. Звісно, здійняла ґвалт, тут же примчали гвардійці, переконалися, що Віддаху вже нічим не допоможеш, вигнали всіх сторонніх і відправили гінця нагору. Тепер бен Хайрі незворушно оглядав тіло, вишукуючи лише одному йому видимі підказки.

— Скажу лише одне: спокійне життя в усій своїй красі. Можете підійти ближче.

— Думаєте, таке вже й спокійне? — Ульф криво посміхнувся і ступив до тіла. — Ну, тобто зараз уже так, йому непокоїтись немає про що, але ось життям я б це не назвав навіть приблизно.

— Бачу, Ваше почуття гумору повернулося? — бен Хайрі сидів на колінах на підлозі, але в регента чомусь промайнула думка, що на нього дивляться зверхньо. — Це обнадіює, відпочинок пішов Вам на користь. Звичайно, не можу сказати, що поділяю Ваш настрій, але певна частка іронії в ситуації, що склалася, є. Спокійне життя — це назва вкрай рідкісної та цікавої отрути.

— Поділитесь подробицями?

— Чому б ні? Вона складається з двох компонентів: отрута пустельної змії шиіше та сік рослини алхагі. Зазвичай після укусу в людини немає шансів вижити: починається паніка, серце калатає, мов навіжене, дихання переривається, липкий піт по всьому тілу, болісні судоми. Повітря бракує, розуміння згасає, і врешті або легені відмовляють, або серце.

— Сумно. Але поки що не бачу зв'язку з настільки поетичною назвою.

— Уся справа в соку алхагі, — терпляче продовжив лікар. — Він сповільнює дію основного компонента, вплив отрути стає слабким, майже непомітним. Доти, поки жертва не відчує сильного страху або хвилювання. Достатньо один раз змусити нещасного втратити контроль над власними почуттями, щоб серце забилося швидше, ніж зазвичай — і отрута починає діяти. Звідси й назва: поки людина спокійна, вона жива.

— І як довго може тривати це спокійне життя?

— Кілька днів. Рано чи пізно отрута або покине тіло жертви, або виконає своє завдання.

— А чому Ви впевнені, що це саме отруєння, а не, скажімо, напад задухи?

— Якщо відкинути мій величезний досвід життя при дворі та банальну логіку? — тон бен Хайрі буквально був пронизаний сарказмом. — Дайте подумати. Можливо сліди отруєння Вас переконають? Дивіться: ці яскраво-сині плями на губах, відтінок білків очей і кілька менш явних ознак підтверджують мої висновки.

— Він міг отруїтися сам?

— Усе можливо, звичайно, але я не думаю, — лікар похитав головою. — Скоріше, додали в їжу або напій, в отрути слабкий гіркуватий присмак, немає запаху, кольору. Але якщо потрапить на шкіру, то залишить характерні сині сліди, які тримаються два-три дні. Можете спробувати пошукати винного, хоча...

— За умови належної акуратності виконавця знайти хоч якісь докази просто неможливо, — закінчив регент. Він відвернувся, потер очі, зітхнув важко. — Неприємне відчуття: весь час відставати на крок. Єдиний свідок мертвий, у гаремі ховається досить досвідчений отруйник, а я знову змушений діяти наосліп.

Бен Хайрі похитав головою, не погоджуючись, але й не сперечаючись.

— Отже, погоню варто припинити, — продовжив Ульф, обертаючись. — Мені треба подумати, як вчинити далі. Іноді рішення виявляється простим, хоч і неочевидним.

***

У нічної тиші є особливе покликання: вона дозволяє проявити чесність перед самим собою. Іноді це дуже складне завдання, часом — зовсім нездійсненне. Але якщо вдень легко сховатися під прикриттям обов'язків, розмов, усіляких справ, то вночі, залишившись наодинці з власними думками, брехати набагато складніше.

І це чудово.

Був уже пізній вечір, коли Гайда, залишивши перед імператрицею тацю зі свіжозвареним гішаром, вирушила до Аділя. Служниця дуже хвилювалася через хлопчика і тому попросила дозволу спати в його кімнаті. Арселія не стала заперечувати: так було і безпечніше, і простіше.

Густий насичений аромат бадьорливого напою, що поширився кімнатою, допомагав зосередитися і навівав спокій. За вікном погойдувалися гілки дерев, по склу накрапав дрібний дощик, і від цього напівтемрява і тиша кімнати здавалися ще затишнішими.

Арселія вийняла темну пляшечку, задумливо покрутила в руках, розглядаючи через зелене скло відблиски вогню в розтопленому каміні. І посміхнувшись від чогось таємного, сховала дар бен Хайрі подалі.

Крізь прочинені двері долинали тихі голоси і звуки кроків, але незабаром усе стихло. Арселія почекала ще трохи, потім вислизнула в коридор. Махнула рукою варті біля дверей, щоб ті не турбувалися, і зникла в приймальні регента. Ніхто не зробив спроби затримати її і, штовхнувши двері, вона увійшла в спальню.