Глава 21. Вирішувати треба зараз

Те, що сталося одного разу, може ніколи більше не повторитись. Але те, що сталося двічі, неодмінно повториться й утретє. У цьому Джаліл Валі Шаб був переконаний більше, ніж у тому, що сонце зійде вранці на сході.

Той, хто зрадив двічі, не зупиниться, а повірити слову брехуна — це те саме, що самому покласти голову на плаху.

Старший євнух відчайдушно картав себе за те, що виявив слабкість і дозволив почуттям узяти гору над розумом, мабуть, злий жарт зіграли з ним безсонна ніч і тривога після допиту. Замість того щоб зачаїтися, перевірити свої здогадки тихо й непомітно, він кинувся у вир, видав себе з головою, вклав у руки Віддаха найнебезпечнішу зброю — знання.

Після знакової розмови в домі Зафіра вар Іяда старший євнух витратив чимало часу на те, щоб зібрати якнайбільше інформації про головного свого супротивника Ульфа Ньорда. Його цікавили і чутки, і правда, і навіть давні документи, отримані за нечувану суму від архіваріуса імператорської бібліотеки.

О так, тепер Джаліл Валі Шаб розумів, яким оманливим було його перше враження про чужака. Як він сказав тоді? Занадто людяний? А водночас на його рахунку життя і свобода понад тридцяти небезпечних злочинців: ґвалтівників, дезертирів, зрадників, неугодних владі аристократів. Деяких із них роками не міг зловити жоден мисливець за головами на службі імперії, а Ульф Ньорд, молодий та зелений, який тільки нещодавно переступив поріг між юністю і молодістю, впорався.

Це принесло йому популярність у вузьких колах тих, хто знав про таємні справи імперії, похмуру і жахаючу славу безжального мисливця, слідопита та розвідника. А ще прощення його власній спробі самовільно покинути службу. І прізвисько: Вовченя. Виходець із Зелених островів і справді був схожий на щойно прирученого звіра: небагатослівний, різкий, відлюдькуватий, немов озлоблений на увесь світ. З величезною рваною раною в душі, що так і не повернувся на попелище свого дому, втратив сім'ю та батьківщину.

І лише через багато років, після того, як доля закинула Ульфа Ньорда в Недоре і він прийняв заступництво Хальварда Ейлерта Ейнара, образливе прізвисько перетворилося на титул, а вискалена ікласта морда — на герб на прапорі. Одиноке Вовченя стало Чорним Вовком, першим воїном герцогства, правою рукою найсильнішого мага Темряви, тим, хто роками очолював війська північних жителів. Тепер його кольорами стали чорний та синій, а не золото і червоно-коричневий, які носять усі, пов'язані клятвою покірності роду Фарріт.

Його вірність Хальварду обросла легендами, а позаочі Ульфа стали називати Чорним Псом, який віддано лиже руку своєму господареві. Чужак тільки плечима знизував і відповідав, що краще бути псом на службі в достойної людини, ніж людиною на службі у пса.

Старший євнух ні краплі не сумнівався, що незабаром регент викриє зрадника. Як не сумнівався в тому, що на першому ж допиті Віддах розповість усе, тягнучи в могилу і його, Джаліла валі Шаба, і поважного лорда Зафіра вар Іяда, і Стихії лише відають скільки ще людей, так чи інакше причетних до планів старої та нової знаті.

А тому Віддах повинен був замовкнути раз і назавжди до того, як потрапить у поле зору регента. Добре було б, аби з нахабним зрадником трапився нещасний випадок десь у місті, адже буває, що самотній перехожий потрапляє під копита швидкого вершника або п'яним тоне в каламутній річці, шубовснувши з мосту. Тоді й у таємниці усе лишилося б, і тінь підозри не впала б на Джаліла.

Але шансів на те, щоб покинути гарем найближчими днями, не залишалося, а діяти потрібно було швидко. День-два — і все буде втрачено. Чотки рівномірно постукували в такт думкам. Ідеальним рішенням було б самогубство Віддаха, але той не підпустить до себе нікого, хто несе хоча б найменшу загрозу. Та й це неминуче змусить Ульфа Ньорда стати ще уважнішим.

Джаліл хмурився, зважуючи й оцінюючи різні варіанти, перебираючи їх і так, і сяк. На жаль, не було з ким порадитися, навіть короткий лист не передаси ані лорду Зафіру, ані Вафі бен Зір'ябу.

Раптово старший євнух випростався і навіть чотки відклав. Звичайно ж! Відповідь була очевидною, лежала на поверхні із самісінького початку! Так, це величезний ризик, але все ж менший, ніж марне очікування в чотирьох стінах. Джаліл квапливо порпався в ящику стола, прибираючи непотрібні листи й записи, а потім витягнув із таємного відділення невеличку скриньку і відімкнув її ключем, що висів на тонкому ланцюжку на шиї. На червоному оксамиті лежала пляшечка з рідиною — прозорою, як дощова вода.

Старший євнух акуратно сховав пляшечку в складках одягу, намагаючись не торкатися голими руками закритого пробкою горлечка, а потім, прибравши все зайве і розклавши по місцях документи, підійшов до дверей.

— Передайте Зінат, щоб принесла мені сніданок! — наказав він слузі, який чергував у коридорі. — І нехай поквапиться, сонце вже високо!

***

Поспати Сурії вдалося лише кілька годин, та й то з неглибокої дрімоти її постійно виривали незвичні звуки: голоси, важкі кроки воїнів, обривки якихось команд, приглушені схлипи подруг. Настанню ранку Сурія зраділа так, наче бачила сонце вперше в житті.

Гарем спав, відпочиваючи після шаленої ночі. Дівчина тихенько спустилася в кухню і нашвидкуруч перекусила тим, що залишилося після вечері. Пощастило, що кухарка завжди готова була побалувати гостей, які завітали до неї, свіжоспеченим хлібом із маслом або навіть чимось більш поживним.

Кожного разу, спускаючись у це царство розігрітих печей, котлів, пательнь та каструль, Сурія чомусь згадувала про рідну домівку. Це було дивно, адже її сім'я жила майже впроголодь, а тут завжди панував запах солодкої випічки, меду, гострих спецій, смаженого м'яса.

Напевно, вся справа була в Гуюм, яка заправляла місцевим господарством. Чарівна товстунка середніх років переміщалася по кухні зі спритністю білки і встигала одночасно готувати сніданки, обіди, вечері, солодкі частування та гіркі настоянки для мешканців жіночої половини палацу. Вдача у неї був непроста, прислугу вона тримала в шорах і за гострим слівцем у кишеню не лізла, але до дівчат із гарему завжди була добра, а самій Сурії чимось нагадувала маму.