Глава 20. Я Вам не ворог

Іліяса хитало від утоми й огиди. Він навіть не став опирався тому, що чужак силоміць поволік його коридорами. До тями верховного жерця повернув звук дверей, що зачинялися. Він розгублено оглянув досить затишне приміщення: чи то вартова, чи то кімната для відпочинку охорони.

Регент майже силою посадив свого мимовільного супутника на лавку біля стіни, підійшов до полиці в кутку, взяв із неї пляшку, відкоркував, понюхав вміст, задоволено хмикнув, налив повну склянку і тикнув її в руки Іліясу.

— До дна. І не заперечувати.

Кислувате і не найсмачніше у світі вино змусило жерця скривитися й закашлятися. Ульф від душі ляснув його по спині, а потім влаштувався прямо на столі навпроти.

— Якщо Вам є що сказати, то я слухаю.

Іліяс ледь віддихався і підняв на регента здивований погляд.

— Сказати? Про що?

— Про що хочете. Але так, щоб я повірив.

— Це огидно, — Іліяс знесилено заплющив очі й опустив голову на складені руки: у вухах дзвеніло чи то від хвилювання, чи то від дешевого вина, але почувався жрець кепсько. — Якого біса Ви змусили мене на це дивитися?

— Щоб Ви зрозуміли: мої ввічливість і терпіння — не безмежні.

— Знаю я це, знаю! — розлютився Іліяс. — І хотів би забути — та не можу! Я щосили намагаюся роздивитися у Вас людину! І, бачать Стихії, іноді мені це не вдається!

Ульф мовчав. Просто мовчав і дивився.

— Мені нема про що розповісти, — продовжив Іліяс трохи тихіше. — Я не приховую від Вас нічого. Навіть якщо ми повернемося в ту кімнату і я займу місце цього нещасного, жодної користі не буде. Мені до божевілля страшно зараз. Допитів я не витримаю, але і влаштовувати тут бійню з магією не стану, — він похитав головою, — я дуже втомився від смертей, що бродять навколо. Якщо хочете кликати варту, аби й мене запхати до камери, то я не буду чинити опору.

— Аби було потрібно — давно б покликав, — незворушно озвався Ульф. — Але мені здається, що цього вони й домагаються.

— Хто «вони»? — ошелешено запитав Іліяс.

— Ще не знаю. Але вони вперто намагаються кинути на Вас тінь підозри.

Ульф склав пальці рук у замок і почав перераховувати факти з відверто знудженим виглядом:

— Для старої і нової знаті Аділь цінніший за золото. Хлопчик, з якого легко виховати «кишенькового» правителя, якщо прибрати Арселію та мене. Чудова можливість мирно захопити трон, зберігаючи видимість законної влади десятиліттями. Смерть дитини вигідна тільки тому, хто міг би зайняти її місце. Вінець імператора — величезна заслуга і чимала відповідальність, мало його отримати — треба зуміти втримати. Лорд Зафір, наприклад, чудово це розуміє, тому хоче бачити на троні хлопчика з роду Фарріт, а не ризикувати добробутом власних синів. Особливо з огляду на нещодавні події. Імператор зобов'язаний зберігати рівновагу між світами і, як з'ясувалося, це може коштувати йому життя. Імператор має бути уособленням сили хоча б теоретично.

— Ви ведете до того, що народ і армія не визнає слабкого?

— Особливо — слабкого мага. Новий імператор повинен буде довести своє право на вінець повелителя Стихій. А це нелегка справа. Ризикована. Той, хто на це здатен, мусить бути вельми амбіційною людиною. Чи... винятковано обдарованою.

Іліяс кивнув якось безнадійно й втупився у свої руки.

— А тепер згадуйте, з чого все почалося. Спершу магія Арселії виривається з-під контролю, і Ви отримуєте можливість перебувати на території жіночої половини палацу на правах наставника та бажаного гостя. У Вас є час знайти нових союзників серед охорони, слуг та євнухів. Ви також є членом малої ради, Вас люблять і поважають серед народу. І Ви не приховуєте того, що Ваші Стихії стають сильнішими з кожним днем.

Заперечувати було марно, залишалося тільки слухати.

— А потім стається замах. Злочинця спіймано, та от халепа: виконавець німий, причому голос його зруйновано магією, а не природою.

— Якщо поглянути на речі під цим кутом, то змушений визнати, що я й справді можу бути винен. Принаймні виправдовуватися мені нема як, — зітхнув верховний жрець. — Але я все ще не в кайданах, отже, Ви промовчали про щось важливе?

— Правильно. Наприклад, я читав звіти таємної служби і чудово знаю, що Ваша сім'я довго була в заручниках в імператора. Незважаючи на це, Ви ризикнули власним життям, щоб зупинити божевілля, що насувалося. Ви почали шукати союзу з герцогом Недоре, а потім підтримали мої претензії на титул регента та глави ради. Сьогодні Ви могли б убити виконавця ненароком, розплутуючи плетіння, але не стали робити цього. Зрештою, я зараз беззахисний, але Ви в мій бік навіть іскри не кинули, більше того, готові здатися без опору.

— То Ви навмисно провокували мене?!

— Так. Чому б не урізноманітнити нудні розмови справою? — Ульф відверто розважався. — Визнаю, в певний момент я допускав Вашу причетність до подій. Доказів у мене не було, а в ролі примани отримати їх найпростіше. І швидше.

— Я вже говорив, що Ви божевільний? Чи в Недоре заведено встромляти голову в зашморг, щоб перевірити, чи міцна мотузка? — Іліяс від обурення навіть трохи підвівся. — Ви не припускали, що я здогадаюся? Я міг припустити, що це хитрість — і стриматися. Міг знати напевно, що у Вас немає доказів. Злякатися за сім'ю, врешті решт. Можливо, я і тепер продовжую відчайдушну гру в надії на Ваше милосердя або випадкове везіння?

Ульф хмикнув:

— І тому намагаєтесь очорнити себе особисто? Якось занадто складно й кумедно.

— Не сказав би, — відрізав Іліяс. — Немає нічого смішного. Тут є просто вода? Від цієї кислої гидоти шлунок звело.

— Ви до цього не пили вино? — Ульф припідняв одну брову.

— Рідко. На півдні це не заведено. Занадто важкий напій для спеки. Звичайно, найманці, торговці та мандрівники своїм звичкам не зраджують, але я народився в Золотих землях і багато ваших традиції не сприймаю.

— Схоже, місцева охорона складалася з найманців. У будь-якому випадку, навряд чи вода тут свіжа, а пити затхлу я б Вам не радив.