Глава 14.1

***

Позаду почулося делікатне покашлювання, і Арселія вмить звільнила руку. Ульф відпустив, хоча в нього було величезне бажання стояти так вічність.

— Ясновельможна пані, — Вафі бен Зір'яб вдав, що не помітив нічого особливого. — Я хотів би познайомити Вас із однією людиною. Це син мого давнього друга, який прибув до столиці лише кілька днів тому. Він смиренно просив дозволу засвідчити Вам свою глибоку повагу і пошану. Зрозуміло, для нього так само буде за честь познайомитися з регентом імперії, — він чемно схилив голову перед Ульфом.

— Звичайно ж, ми вислухаємо Вашого друга, — церемонно вимовила імператриця.

Танець між тим закінчився, музика стихла, і Аділь задивився на накритий під навісом стіл із солодощами. Арселія дала знак Гайді та вартовим, щоб підійшли ближче, а потім розпорядилася:

— Проведіть ясновельможного пана у затінок, йому варто відпочити і підкріпитися.

На площі було, як і раніше, людно, неподалік про щось жваво сперечалися Зафір і Навір вар Агдай, трохи далі Іліяс розмовляв із кількома жерцями. Численні гості свята прогулювалися біля столів із частуваннями або розмовляли в тіні навісів, віддалік непорушною стіною завмерли вартові.

До імператриці долинали дзвінкі голоси та веселий сміх: слуги, палацова челядь і мешканки гарему теж не нудьгували, і хоча під пильними поглядами євнухів зайвого собі ніхто не дозволяв, атмосфера легкості та веселощів полонила всіх. Лікіт за спиною Ульфа кидав тужливі погляди в бік строкатої дівочої зграйки, але залишити свого лорда не наважувався.

Лорд Вафі швидко вихопив поглядом у натовпі високого чорнявого чоловіка і жестом запросив його наблизитися. Незнайомець одразу підійшов і схилився перед Арселією та Ульфом майже до самої землі. Він був молодий і дуже привабливий, вбрання його мало відверто скромний вигляд, хоча й було пошите з дорогої тканини, талію оперізував широкий пояс із металевими пластинами, на плечах лежав просторий плащ на кшталт тих, що носять у вітряні дні на півдні. Голова, незважаючи на досить яскраве сонце, залишилася непокритою. Єдиним, що видавало високий статус людини, був довгий кинджал у срібних із золотом піхвах, прикріплений до пояса двома тонкими ланцюжками.

— Радий представити вам Анвара бен Фуад із роду Шадід, мого друга дитинства. Його батько, на жаль, недавно покинув цей світ назавжди, залишивши Анвара єдиним спадкоємцем величезних статків і не менш величезних обов'язків, — сказав лорд Вафі.

— Ясновельможний пані, — темні очі молодого аристократа дивилися тільки на Арселію. — Для мене величезна честь бути тут і мати можливість привітати Вас і Вашого сина зі святом. Хай буде семикрилий вітер прихильний до Вас і всього народу імперії, — він схилився ще нижче.

— Дякую за добрі слова. Ми поділяємо Вашу скорботу у зв'язку зі смертю батька. Втрата батьків — великий тягар для дітей.

— Дякую. Однак змушений визнати, що наші з батьком відносини були не дуже приязні: ми мали занадто різні погляди на політику імперії. Тепер же я хочу запевнити Вас у своїй беззастережній відданості родині Фарріт, — він приклав руку до серця й опустив очі. А потім повернувся до Ульфа. — Лорде регенте, моє шанування. Я багато чув про Вас. Ваше ім'я гримить всюди: від південних пісків до пусток півночі. Бути знайомим із Вами особисто — неабияка честь.

— Як і для мене — зустрітися із сином Фуада з роду Шадід, — Ульф уклонився досить стримано. — Будьте гостем на цьому святі і розділіть із нами спільну радість. Однак Ви розпалили мою цікавість. Розкажіть, що саме про мене говорять?

Анвар трохи зніяковів, відчувши на собі зацікавлені погляди оточення. Дехто навіть підійшов трохи ближче в надії почути розповідь приїжджого аристократа.

— О, чутки рідко бувають правдиві, — ухилився від відповіді Анвар. — Не варто сприймати їх надто серйозно. І потім, у нас є приказка: дурню можна пробачити і сотню помилок, а мудрецю — жодної.

— А ще кажуть, що криве дерево не дає рівної тіні, — посміхнувся регент. — Що ж, ваша відповідь мене цілком влаштовує. Дякую.

— Сподіваюся, мої слова не образили Вас? — на обличчі його промайнула розгубленість. — Повірте, у мене і в думках не було затьмарювати свято плітками або серйозними бесідами.

— Ні-ні! Ніяких серйозних розмов, справ або переговорів, — вставив Зафір, що непомітно наблизився до них. — Я змушений принести Вам, лорде регенте, свої вибачення: я був проти вуличних розваг для натовпу, але тепер, спостерігаючи, які щасливі піддані імперії, з якою радістю сприймає все ясновельможний Аділь, не можу не визнати власної помилки.

— Я радий, що ми з Вами порозумілися, — Ульф трохи схилив голову. — Будемо вважати, що все забуто.

У нагрітому повітрі розсипалися дробові удари десятків барабанів і дзвін бубнів. Аділь відразу забув про частування і кинувся до матері.

— Що це?

— Заклик до священного танцю подяки, — пояснила Арселія. — Цієї традиції більше років, ніж імперії. Красиве і рідкісне видовище. У ньому беруть участь всі: і бідні, і багатії, чоловіки і жінки, вільні та раби. Так люди здавна висловлюють свою повагу до землі, що дає урожай і не знає ніяких відмінностей між нами.

— Гарний звичай, — промовив лорд Анвар і раптом простягнув руку імператриці. — Знаю, що це немислима зухвалість, але, можливо, Ви виявите мені таку честь і станцюєте разом з усіма?