Глава 13.1

***

Ульф Ньорд чекав ясновельможну пані та Аділя в просторому залі приймального павільйону. Сьогоднішній день був особливим: перший офіційний вихід сім'ї Фарріт та регента імперії з моменту поховання Сабіра.

Поруч стояли Лікіт і кілька гвардійців, трохи далі в тіні колонади тихо перемовлялися лорд Зафір і лорд Вафі. Обидва невдоволено поглядали на регента, адже одягнений він був як справжній житель півночі й навіть не намагався відповідати місцевим традиціям. Імперці надавали перевагу світлим або червоним відтінкам, Ульф же вибрав гербові кольори Недоре. Чорні штани й сорочка, вишиті сріблом, темно-синій плащ до землі. На боці висів прямий меч у дорогих піхвах замість звичного на півдні скімітара.

Почувши за спиною мелодійний дзвін, Ульф обернувся, щоб привітати Арселію та її численну свиту, та так і завмер, втративши дар мови.

Ясновельможна пані була неперевершеною. Червона сукня спадала м'якими складками до самої підлоги. Талію імператриці обіймав широкий пояс, із нього на всі боки звисали довгі плетені шнурки, прикрашені срібними монетами та різнокольоровими китицями. Дивні підвіски розгойдувалися в такт крокам, тихо побрязкуючи.

Просторі рукава вбрання доходили тільки до ліктя, залишаючи відкритими тонкі руки, але від плечей ззаду падали широкі складки тканини, що більше нагадували опущені крила. На обох зап'ястях Арселії тьмяно блищали срібні ланцюжки з крихітними дзвіночками і рясніли браслети, сплетені зі смужок вифарбуваної шкіри.

Чорне волосся імператриці крупними локонами розсипалося по спині й плечах, а голову вінчала згорнута тугими джгутами хустка, переплетена тонкими ланцюжками і розшита простими металевими прикрасами у вигляді пальмового листя.

Поруч із Арселією гордо крокував Аділь. Його наряд був більш традиційним, і хлопчик навіть не намагався приховати свій інтерес до вбрання матері.

— Дивіться, як красиво! — вигукнула дитина, побачивши Ульфа. — Так вбираються на свято в пустелі. Мама просто прекрасна, правда?

— Аділь! — тут же смикнула сина Арселія. — Ти навіть не привітався з лордом регентом. Не забувай про ввічливість!

Ульф моргнув, опановуючи себе, і з повагою схилився перед Аділем. Хлопчик старанно випрямив спину і поважно кивнув у відповідь, але на його дитячому личку застиг хитрий вираз.

— Доброго ранку, мій імператоре. Ясновельможна пані, — Ульф повернувся до Арселії і схилився ще нижче. — Прийміть мої щирі вітання!

— Дякую, — Арселія трохи зніяковіла. — Вибачте нам цю невеличку затримку.

Вони завмерли, дивлячись один на одного, не в силах вимовити хоч слово. Повисло незручне мовчання. Аділь же на місці підстрибував від нетерпіння. Він зловив долоню матері і потягнув Арселію до виходу, пританцьовуючи і весь час крутячись у різні боки:

— Та ходімо вже, бо все пропустимо! Я хочу подивитися на свято, послухати музику і побачити, як виконують ахід.

— Що таке ахід?

— Особливий танець, — пояснила Арселія. — Давня традиція дня Махріган, майже забута вже.

— Ви нічого не пропустите, мій імператоре, — заспокоїв дитину Ульф. — До свята все готово, але розпочати його повинні саме Ви.

— Я? А як? Я не вмію, — Аділь завмер і запитально дивився на маму, чекаючи підтримки та пояснень.

— Ми лише вийдемо до людей, рідний. Привітаємо їх. Це й буде початком веселощів.

— Ага, — хлопчик кивнув по-кумедному серйозно і повернувся до Ульфа. — А Ви підете з нами? Мені трохи страшно.

— Звісно, — Ульф опустився перед Аділем на одне коліно й уважно поглянув на хлопчика: дитина як дитина, трохи збентежена, в міру цікава, дивиться серйозно. — Я буду стояти у Вас за спиною, Вам нема чого боятися.

— Ні, — хлопчик несподівано насупився. — Не там. Поруч зі мною та мамою.

Ульф м'яко посміхнувся і злегка похитав головою.

— На жаль, це неможливо. Згідно з вимогою церемоніалу, я повинен бути за два кроки позаду. Такі правила.

— Два кроки?

— Ні більше, ні менше.

— Гаразд. Але тільки не йдіть.

— За жодних обставин.

А потім розмовляти стало ніколи. Арселія із сином приймали вітання від членів малої ради, потім настала черга публічного виходу й урочистих промов. Ульф дивився на те, як ідеально рівно тримає спину Арселія, як гордо піднята її голова, якою плавною і неквапливою стала її хода. Слухав її промови — неголосні, але впевнені й мелодійні — і подумки захоплювався. Нести себе з такою гідністю, але абсолютно без зверхності та прохолоди, зміг би далеко не кожен.

А ще Ульф Ньорд уважно спостерігав за людьми, які прийшли на площу. П'ятдесят сходів перед брамою до палацу — перепона, яку вже дуже давно не могла подолати жодна проста людина — сьогодні перетворилися на п'ятдесят звичайних кроків. Імператриця і спадкоємець спустилися вниз, залишивши за спиною високі стіни та позолочені дахи. І люди приклонилися перед ними.

Аділь намагався триматися незворушно, але така кількість незнайомців налякала його. Дитяча долонька вчепилася в руку матері так, що аж кісточки пальців побіліли. І хоча голову він тримав високо піднятою, Ульф відчував хвилювання Аділя, безпомилково вловлюючи його в надмірній скутості рухів, обережних кроках, незвичному мовчанні. Чужинцю стало дуже шкода імператора, абсолютної дитини, яка вимушена була грати в дорослі ігри.