Глава 13. Напередодні свята

Ранок напередодні дня Махріган почався із метушні та веселого сміху. На свято збиралися всі мешканці гарему, зокрема служниці та євнухи. Рідкісна розвага, небачена честь, якої раніше були удостоєні лише обрані, а тому заповітного дня чекали з нетерпінням.

Сурія, якій останніми днями було несолодко через постійні погляди скоса й тихі перешіптування за спиною, трохи оживилася. Гарний настрій їй не зіпсувала навіть Зінат, яка привселюдно заявила: «Тобі там точно робити нічого. Свято родючості й урожаю не для такої пустоголової, як ти, від якої чоловік відмахується, як від надокучливої ​​мухи». Проте, невдовзі кожен занурився в підготовку, а про все сказане забули.

Загальне хвилювання передалося і до покоїв імператриці. Арселія вже непогано справлялася зі стримуванням Стихії, навіть критично налаштований Іліяс визнав її успіхи, назвавши їх дивовижними і такими, які важко було пояснити. Ясновельможна пані зітхнула з полегшенням: їй, яка звикла контролювати не тільки свої вчинки та слова, але й навіть погляди і думки, очевидно, не варто побоюватися магії. І все ж щось змушувало її бігати по кімнаті, як звіра, замкненого в клітці.

Це святкування відрізнялося від щорічної виснажливої церемонії прийняття дарів, як північна зима від південного літа. Арселія нервувала, готуючись до прогулянки містом, адже їй уперше потрібно було постати перед очима натовпу в якості символу миру. У результаті служниці вибилися із сил, допомагаючи пані зібратися на торжество.

Традиційне парадне вбрання, розшите золотом і прикрашене дорогоцінним камінням, Арселія відкинула відразу ж.

— Відверта розкіш є вкрай неприйнятною, — відрізала вона.

— Але пані, — спробувала умовити її Гайда, — на Вас будуть дивитися тисячі очей! Ви повинні бути  неперевершеною.

— Офіційний траур закінчився лише кілька днів тому, — імператриця напружилася. — Я ще не готова повернутися до колишнього життя.

Гайда легенько плеснула в долоні й повернулася до молодших помічниць.

— Ану вийдіть звідси.

Коли за дівчатами зачинилися двері, вона повернулася до Арселії.

— Що Вас непокоїть? Тільки не кажіть, що журитесь за чоловіком. Я не сліпа, бачила, як важко Вам було ці роки. І знаєте, все склалося лише на краще.

— Я не кохала Сабіра, ти маєш рацію, — Арселія похитала головою. — Але поважала. Як і він мене: по-своєму, холодно, зважено. І все ж... Знаєш, мені шкода його. Ясновельможному випали нелегкі випробування, а кінець життя виявився трагічним. Можливо, я розумію всю глибину цього лиха як ніхто інший. Я була рабинею, якій не належала власна доля. Його ж кліткою став вінець і титул, а потім — воля демона. Нам обом не лишили вибору.

— Це не Ваша провина, — Гайда присіла поруч. — Ви дали чоловікові те, що змогли, більше не зробив би ніхто.

— І все одно серце в мене не на місці. Я не кажу про це вголос, але від себе ж не сховаєшся? — вона посміхнулася запитально.

— Пані, відпустіть минуле, якщо виправляти щось запізно. Надмірна скорбота непокоїть душі, які вже не з нами, заважає їм знайти спокій. Місяць і десять днів — ось термін для скорботи. Подовжити його можна, якби Ви були при надії, але Ваші жіночі дні наставали вже двічі з моменту смерті ясновельможного чоловіка. Тож навіщо давати привід для пліток?

Арселія розгублено переминала в руках сяючу розкіш.

— Ти ще забула додати, що зайва скорбота за Сабіром більше розлютить народ, ніж викличе повагу, — вона рішуче згорнула сукню. — Але це занадто. Давай глянемо, що ще можна одягнути.

Удвох жінки перебрали майже весь гардероб. Імператриця відкидала один варіант за іншим доти, доки змучена Гайда не впала на диван.

— Не розумію, чого Ви бажаєте, ясновельможна пані! — вимовила вона, оглядаючи втомленим поглядом купу одягу. — Поясніть нарешті!

— Я не хочу бути розцяцькованою лялькою, — Арселія сумнівно оглянула себе в дзеркалі. — Це свято подяки землі, а не імператорському дому. Нехай усі побачать, що і я, і Аділь є просто людьми. Адже я родом із пустелі, Гайдо. І добре пам'ятаю її золоті піски, бідні трави та прозорі блакитні озера в оазисах. Зірки там горять вогнями, а плодам і зерну жителі радіють більше, ніж алмазам та рубінам. І день Махріган на моїй батьківщині священніший за інші свята. Я хочу вшанувати щедрість землі, яка дарує врожай.

— Стривайте! Я, здається, знаю, що Вам потрібно!

Гайда вибігла з кімнати пані, але незабаром повернулася, несучи щось загорнуте в полотно. Сіра матерія ковзнула на підлогу і служниця розгорнула сукню з простої червоної тканини, розшиту по подолу, коміру та рукавах складним візерунком із чорних, жовтих, зелених і червоних ниток. До наряду додавався такий же пояс, прикрашений по всій довжині китицями, що звисали.

— Ось, пані! Я замовила для Вас в одного майстра, хотіла зробити подарунок до початку року, але, можливо, Ви приймете його зараз?

— Звідки в тебе цей скарб? — Арселія провела кінчиками пальців по вишивці. — У Дармсуді схожого не дістати. Такі носили в мене на батьківщині, тут навіть візерунки подібні!

— Замовила в одного торговця. Він часто буває на півдні й привозить звідти таку рідкісну красу, — служниця мала задоволений, але збентежений вигляд. — Я знаю Вас не перший день, вирішила, що трохи спогадів про дім принесуть Вам радість.