Глава 12.1

***

Літня задуха нарешті минула, і регент із полегшенням вдихав прохолодне ранкове повітря. Кляті Золоті Землі! Він вдивлявся у вершини, на яких лежав такий недосяжний і манливий сніг. Глядів до болю в очах у сліпучу чистоту, вдихав колючий запах морозу й свіжості. Коли останнього разу Ульф торкався долонями цього білого покриву, ступав по крихкій сяючій гладі? Здавалося, все це було в якомусь іншому життя і з кимось іншим.

Однак справи не чекали і, кинувши останній погляд на гори вдалині, Ульф Ньорд попрямував туди, де перебувати йому геть не хотілося.

У підземеллі палацу, де колись розміщувалася таємна служба імперії, панував затхлий спокій. Ані спека, ані холод не потрапляли сюди, відрізнити день від ночі не вдалося б навіть найуважнішому спостерігачеві. Тут пахло пилом і — зовсім небагато — цвіллю. Страхом. Відчаєм. Смертю.

Лампа в руці регента кидала на сірі однотонні стіни й низьку стелю яскраві жовті відблиски, виривала з темряви дверні прорізи, повороти і розгалуження коридорів. Зараз камери були порожні, всюди панувала тиша, не порушував її жоден стогін, хрип чи важке дихання.

Ульф Ньорд не був наївний. Ще жодна держава не обходилося без таких ось підвалів, закритих кімнат, стін, які байдуже поглинули чимало криків, що бачили смерть частіше, ніж люди бачать зміну пір року. І все ж перебувати тут було важко. Одна справа — стратити злочинця, чию вину доведено. Зовсім інша — вибивати зізнання, часто хибні, але такі зручні, силою.

Ульфу, який пройшов довгий шлях від рядового воїна, дезертира і засудженого, до регента імперії, не з чуток було відомо, як, часом, даються свідчення. Як мало благородного і красивого криється за яскравими прапорами, як легко прикривати красномовними словами людську жорстокість.

Однак чужинця в підземелля привела не проста цікавість. Нечисленна охорона, залишена на чергових постах, проводжала регента ледачими поглядами: охороняти не було кого, гуляти цими коридорами ніхто при здоровому глузді не став би, а дошукуватися причин, через які глава імперії спустився вниз, рядовим воїнам було не цікаво.

Пам'ять послужливо підказала напрям, а уважний погляд вихопив потрібні деталі навіть у напівтемряві. До вузьких дерев'яних дверцят Ульф Ньорд дістався досить швидко, мимоволі зауваживши, що опис у так вдало знайденому документі виявився напрочуд точним. Легке натискання на ручку — двері скрипнули протяжним сухим звуком, але піддалися. З темряви в обличчя Ульфу дихнула земляна вогкість і волога, терпкий запах прілого листя та ледь вловимий — свіжого повітря.

— Так-так, — регент задумливо провів пальцями по стіні тунелю, намацуючи там порожню нішу. — Цікаво, багато хто знає про те, наскільки легко вийти з цього підземелля?

Ульф відступив назад, щільно зачинив двері, підставив до неї порожній дерев'яний ящик, а потім вийшов із комори. Регент не збирався перевіряти, куди веде цей хід. Схему підземель було продумано напрочуд акуратно, кожен вихід із лабіринту був пронумерований і підписаний: вузька балка, рибальський причал, таверна «Іржава підкова», провулок теслярів... Люди таємної служби імператора могли користуватися десятками лазівок, щоб непомітно покинути палац або увійти в нього. Зручна й украй небезпечна особливість, враховуючи, що відшукати тих, кому відомо про проходи, було практично неможливо.

«Якщо є виходи з підвалів, то зайві двері можуть бути й у інших місцях», — ця думка вколола неясною тривогою, засіла у свідомості й залишилася там, чекаючи більш слушного часу. А поки регент твердо вирішив перевірити, чи немає ще цікавих записів у документах загиблого глави таємної служби.