Глава 3.1

***

— Юний пане, я можу допомогти Вам чимось?

Із задуми Лікіта вивів чийсь м'який голос. Обернувшись, він ледь не зіткнувся ніс до носа з невисоким товстуном, який мав досить добродушний вигляд.

— Добридень, шановний. Мені потрібно знайти головного євнуха, — Лікіт не знав, як прийнято вітатися зі служителями гарему, тож обмежився легким поклоном, як рівний рівному. Вочевидь, це було правильно.

— Моє ім'я Віддах, юний пане. Я проведу Вас. З незвички в цих лабіринтах можна заблукати, — він люб'язно вклонився і вказав рукою в той бік, куди пішла дівчина. — Я бачив, Ви супроводжували юну пані Сурію? Чудової краси створіння, справжня перлина в скарбниці палацу. Боюся тільки, дурна, як пташеня, і впертіша за віслючку.

Лікіт трохи скривився від цих слів. Так, дівчина не викликала в нього симпатії, але обговорювати когось за спиною хлопець не звик.

— Лорд регент відправив мене сюди з дорученням. Думаю, решта мене не обходить.

— О, зрозуміло, як буде завгодно, юний пане, — розплився в усмішці супровідник. — Не стану втомлювати Вас своїми міркуваннями. Просто я, як і будь-який служитель гарему, дбаю про те, щоб дівчата строго дотримувалися традицій і виконували свої обов'язки. Непокора — жахлива риса, її треба викорінювати. Що слухняніша юна діва, то привабливішою є для господарів.

Юнак здригнувся, але він не додумався відразу що  заперечити. Євнух тим часом продовжив:

— Мені дуже цікаво, у Ваших краях такі ж порядки? Я ж бачу, що Ви народжені не в імперії. У нас не буває сіро-зелених очей і світлого волосся, навіть на самій півночі така зовнішність — рідкість. Ви з іншого племені, швидше за все — з Великого Степу. Але приїхали в місто разом із військами Ульфа Ньорда, отже, Вас повинна пов'язувати якась цікава історія.

Лікіт замовк. Розповідати, як йому довелося познайомитися з людиною, яка тоді ще носила звання першого воїна Недоре, а не регента імперії, зовсім не хотілося. Занадто тяжкими були ці спогади, та й події, що відбулися згодом, досі відгукувалися болем втрати десь у глибині душі. А тому юнак вважав за краще відповісти на найлегше з питань, а не згадувати минуле:

— Я й справді народився в степу. У нас інші традиції. Жінки можуть вибирати долю самі, іноді навіть б'ються нарівні з чоловіками, як пані Йорунн, нині — герцогиня Недоре.

— Так, я чув про це, — євнух кивнув, і обличчя його осяяла підлабузницька посмішка. — Дивні і незрозумілі традиції, втім, не мені їх засуджувати. Кажуть, що герцогиня має досить дружні відносини з лордом регентом? Настільки, що багато хто вбачає в цій дружбі навіть щось більше.

Лікіт раптово зупинився і розвернувся до супровідника. Всередині пекучою хвилею піднялося обурення.

— Мені здається, Ви забуваєтесь! — грубо сказав він, відчуваючи, як обличчя спалахнуло від гніву. — Хто Вам дав право шепотітися про людей за чужими спинами?

— Ах, юний пане! — євнух сплеснув руками, всім виглядом показуючи, як йому ніяково. — Це все моя вроджена цікавість і занадто балакучий язик. Прошу вибачення, у жодному разі не хотів зачепити Ваші почуття. Думаю, лише різниця виховання між жителями степу і пустелі, звідки я родом, стала причиною цього непорозуміння. Благаю, не гнівайтеся!

Він мав настільки жалюгідний вигляд і був такий пригнічений тим, що засмутив гостя, що Лікіт якось відразу охолов і навіть відчув себе винним. Адже й правда, це може бути просте непорозуміння.

— Далеко нам ще? — запитав він, щоб приховати своє збентеження.

— Уже прийшли, пане.

Вони зробили ще буквально кілька кроків, і супровідник неголосно постукав у двері, рясно прикрашені різьбленням і позолотою. Дочекавшись дозволу увійти, євнух відчинив одну зі стулок і люб'язно притримав її, пропускаючи Лікіта всередину.

— На жаль, мені слід повернутися до своїх обов'язків, — він схилився перебільшено низько. — Був радий знайомству!

Лікіт провів поглядом гладку фігуру євнуха, і лише коли чоловік зник за поворотом, увійшов до кабінету.