Глава 2. Імператриця

Ніч огорнула місто оксамитовим серпанком, принісши із собою довгождану прохолоду. Життя, що, здавалося, зупинилося в час обідньої спеки, знову задзвеніло й наповнило вулиці Дармсуда людськими голосами, шумом та рухом. Порив вітру доніс до покоїв імператриці відлуння далекого барабанного бою та співу флейт — десь у торгових кварталах починалося свято. Швидше за все, музикою сповіщали про появу на світ довгоочікуваної дитини, а можливо — про створення нової сім'ї.

— Лорд регент просить дозволу переговорити з Вами.

Імператриця Арселія відірвалася від читання книжки і з подивом поглянула у вікно — за тонкими завісами темніло небо, всіяне зорями.

— У такий час? Ну що ж, запроси.

Ульф Ньорд увійшов рішуче, як і завжди. Вклонився, якомога шанобливіше.

— Вибачте за такий пізній візит. Знаю, що час уже такий, що не до розмов, проте змушений прохати Вашої поради.

— Буду рада стати Вам у пригоді, до того ж я звикла лягати пізно. Щось трапилося?

— Думаю, що мені потрібні деякі роз'яснення традицій Золотого двору. Схоже, я знаю про них дуже мало.

— Зважаючи на час візиту, Ваш спокій був порушений однією з дівчат гарему? — м'яко посміхнулася вона. — Сідайте.

— Ви правильно вгадали. Чи стежили?

— Я не стежила за Вами, — вона хитнула головою. — Навряд чи в мене вийшло б зробити це вдало, а робити щось свідомо недобре — погані манери. Однак події, що відбуваються в жіночій половині палацу, так чи інакше стають мені відомі: жінки рідко тримають у таємниці те, чим по-справжньому пишаються. Можливість увійти до Ваших покоїв — чималий привілей.

— Про це я говорив: надто велика різниця між північчю та півднем. Там, де я жив раніше, вважалося огидно відправляти дитину в ліжко незнайомого чоловіка, — у його голосі дзвеніли нотки роздратування. — Їй п'ятнадцять, і вона впевнена: якщо я прожену її, то її чекає покарання. Невже й це правда?

— На жаль. Такий сумний звичай для всіх жінок гарему. Ми не більше, ніж розвага на один вечір. Ми не можемо вибирати чи вирішувати самі, а лише покірно приймаємо волю чоловіків. І, на жаль, дівчина має рацію, її чекають не лише глузування, а й дещо гірше. Якщо не від Вас, то від старшого євнуха. На перший раз її зачинять на день без їжі та води. А якщо не вгодить у чомусь знову — відшмагають і продадуть на ринку.

Ульф не витримав і, підвівшись, пройшовся кімнатою, намагаючись вгамувати шквал емоцій, що вирував зараз всередині.

— Це бридко, — нарешті сказав він.

— Згодна. Але такі наші правила.

— Ваш чоловік, імператор Сабір, дотримувався цього звичаю?

— Як і всі його предки, наскільки мені відомо.

— І як часто траплялося подібне?

— Раз чи два, можливо. Імператор любив проводити вечори в чиїхось обіймах.

— А як же Ви? — щиро здивувався регент.

— Моя роль була дещо іншою. І я виконувала її так, як могла, — в темних очах Арселії промайнув таємний біль.

— Вибачте мені, — різко замовк Ульф, вклонився і постарався пом'якшити напруження, що повисло в повітрі. — Не зрозумійте мої слова неправильно, я не хотів Вас образити. Але імператор був двічі божевільний, якщо не усвідомлював своєї удачі в шлюбі.

— Ви не повинні вибачатися, — вона зітхнула і теж підвелася на ноги. — Це реальність Золотого двору, змінити її мені не під силу: закони в імперії пишуть чоловіки, а не жінки. Але Ви — зовсім інша справа. Зараз Ваше слово — закон.

— Мені б Вашу впевненість, але, мабуть, у чомусь Ви маєте рацію, — він задумливо кивнув, і відразу продовжив знову: — Скажіть, а якби вирішували Ви, то з чого б почали?

Очі імператриці здивовано розширилися, книжка в її руках здригнулася, вислизнула на підлогу і згорнулася з гучним стуком. Однак Арселія навіть не спробувала підняти її.

— Раніше ніхто не запитував моєї думки про подібне. Але для такої розмови двох хвилин буде замало, — нарешті відповіла вона. — Якщо Вам справді цікаво, то ми можемо обговорити це в будь-який інший день. А зараз пізній час для цього, Вам потрібно йти, інакше я опинюся в центрі пліток та пересудів.

— І, звичайно ж, джерелом цих пліток стане жіноча половина палацу?

— Ось бачите, — легко розсміялася вона. — Наші традиції не такі вже й складні для Вас.

— Я швидко вчуся, — він продемонстрував найвишуканіший уклін із тих, що побачив за останній час. Вийшло якось недолуго і зовсім не схоже, Арселія пирснула сміхом, прикривши рот долонею. І страшенно зніяковіла від своєї безтактності.

— Мабуть, поки я буду дотримуватись звичної для мене манери поведінки, — в його зелених очах спалахнули грайливі іскорки, а усмішка зробила обличчя набагато привабливішим. — Проте я радий, що мені вдалося почути Ваш сміх. Доброї ночі, ясновельможна пані!

Регент покинув покої імператриці, і Гайда, особиста служниця Арселії, тихо зауважила:

— Він дуже гарний, Вам не здається? — вона мрійливо зітхнула. — Стать, постава, грація! Справжній воїн. А очі ж які! Немов море під час шторму! Хотіла б я опинитися на місці цієї дурепи Сурії.