Розділ 21

Часу майже не залишалося. Метафізичні сили зрадливо танули, але у Редактора залишався ще один, останній ривок. На секунду розмившись у повітрі, він телепортувався крізь квартали і матеріалізувався просто посеред темної вулиці, якою ось-ось мала промчати машина Богдана.

Фари вихопили його з пітьми раптово.

Редактор просто зробив крок уперед, підставивши себе під удар.

Зі скрипом гальм машина різко клюнула носом. Глухий удар — і він м'яко осів на капот.

— Ти здурів?! — викрикнув Богдан, вистрибуючи з салону.

Майя вискочила слідом за Богданом.

Редактор повільно зісковзнув із капота на асфальт. Він не звертав жодної уваги на розлюченого Богдана. Його темні, виснажені очі дивилися виключно на неї.

Він зробив крок уперед і тихо, але чітко вимовив:

— Майє...

Майя здригнулася, ніби її вдарили струмом. Чужий чоловік на безлюдній нічній улиці назвав її по імені. У неї перехопило дихання, а по спині поповзли крижані мурашки.

— Звідки... — її голос перейшов на тонкий, наляканий шепіт. — Хто ви такий? Звідки ви знаєте моє ім'я?

Редактор не зупинявся. Він зробив ще один крок.

— Дарина... Твоя донька…

Тиша на площі стала оглушливою.

— Що за дурню ти мелеш?! — Богдан розлючено кинувся між ними, заступаючи Майю собою. — Яка донька?! Забирайся з дороги, або я зараз же викликаю поліцію!

Але Майя вже не чула Богдана. Вона обережно відвела його руку і ступила вперед, дивлячись на Редактора так, ніби перед нею стояла сама доля.

— Розкажіть мені... — її губи тремтіли. — Де моя Даринка?

Редактор гірко і водночас полегшено посміхнувся. Поклавши руку на груди, де відчайдушно й утомлено билося його нове, смертне серце, він почав говорити — спокійно і впевнено, розгортаючи перед нею всю правду з самого початку.

* * *

Він говорив довго, час від часу тривожно поглядаючи на стрілки годинника. Його голос лунав тихо і проникливо, розгортаючи перед нею все її життя — кожну таємницю, кожен потаємний шрам на серці, і навіть ті спогади, про які вона ніколи і нікому не розповідала.

— Що це за маячня?! — не витримував Богдан, хапаючись за голову і перебиваючи Редактора обуреними вигуками. — Яке друге життя?! Які файли?! Майє, ти слухаєш цього божевільного?! Та він же просто...

— Замовкни! — різко крикнула Майя, обірвавши його на півслові.

У її голосі було стільки люті і відчаю, що Богдан заціпенів, відступивши на крок. Вона більше не сумнівалася ні в чому: кожне слово незнайомця лягало на її пам'ять із моторошною, бездоганною точністю.

Вона пильно подивилася на нього втомленим, але прояснілим поглядом.

— Ви... Редактор?

Він лише м’яко і вдячно усміхнувся у відповідь.

Потім він сказав те, чого вона найбільше боялась і водночас чекала: вибір залишається виключно за нею. З кишені свого плаща він дістав білу паперову стрічку та короткий червоний олівець і простягнув їй.

Майя не вагалася ні секунди. Вона взяла олівець і твердою рукою вивела на папері ім’я, заради якого була готова розірвати саму реальність.

Редактор обережно забрав стрічку і сховав її у внутрішню кишеню свого довгого сірого плаща. Потім він повільно зняв його з плечей і акуратно поклав на капот машини. На очах здивованого Богдана і самої Майї важка тканина раптом затремтіла і за лічені секунди перетворилася на живого сірого голуба. Птах легко відштовхнувся від капота і стрімко злетів у нічне небо, несучи на своїй лапці її остаточне рішення туди, де за хвилину вирішиться її доля.