Розділ 16

Автобус м'яко гойднувся на виїзді з автостанції та повільно влився у щільний потік. За вікном плавно попливли вересневі вулиці, залиті теплим золотавим світлом.

Майя відкинулася на м'яку спинку сидіння, заплющила очі й зробила глибокий вдих. Уперше за останні дві доби її серце билося відносно спокійно. Відчуття раптової втечі від лікарняних стін і власного страху діяло сильніше за будь-які ліки — воно нарешті дозволило вдихнути на повні груди.

Вона дістала з сумочки свій записник, взяла ручку і довго дивилась у вікно…

* * *

Із записів Майї:

«Ми тішимо себе ілюзією, ніби будуємо якісь плани… Ми купуємо квитки в театр, даємо комусь якісь обіцянки, вибираємо шпалери у вітальню… Боже, ми стільки всього робимо…  і щиро віримо, що контролюємо власне завтра. Але варто маленькій судинці у твоєму власному мозку чи серці вирішити інакше — і весь твій грандіозний "життєвий план" згорає, як зім'ятий і викинутий шматок паперу.

Найстрашніше не те, що ми смертні. Найстрашніше — це усвідомлення того, скільки часу ми витрачаємо на ілюзію порядку. Ми граємо в правильних людей, боїмося сказати зайве слово, терпимо чужу брехню і щодня ходимо на роботу, яку ненавидимо. І врешті-решт шанс отримати не дуже втішний діагноз стає надто високим.

Якщо життя — це гра з наперед визначеним програшем, то єдиний спосіб не почуватися дурнем — це хоч іноді плювати на правила і їхати туди, де тебе чекають. До єдиної людини, заради якої це серце взагалі ще має сенс качати кров».

Майя закрила записник, сховала його в сумку і знову повернулася до вікна. За склом пропливали осінні поля і лісосмуги.

Вона й гадки не мала, що саме в цю секунду…

* * *

Цензор стояв на самому краю парапету висотки на окраїні міста і вдивлявся в автобус на трасі, який уже перетворювався в далеку і зникаючу точку.

— Вона виходить із зони контролю, — сухо промовив він, —  Вона пише речі, які руйнують цілісність конструкції.

Цієї ж миті поруч із ним прямо з повітря виринув Редактор у своєму сірому плащі. Його обличчя вперше за довгий час було напруженим.

— Вона просто їде до доньки! — твердо мовив Редактор. — Це природний людський порив. Ти ж обіцяв мені один розділ!

— Обіцяв, — Цензор повернувся до Редактора. — Але це все даремно... Навіщо плодити ризики? Навіщо залучати купу агентів контролю, щоб цілодобово слідкувати за нею? І ти ж знаєш наших агентів? Розраховувати на їх професійність? Така собі гарантія… А якщо щось піде не так? Якщо вона підштовхне до сумнівів інших? А якщо розлад піде далі? Скільки тоді персонажів прийдеться зачистити, як системну помилку.

Редактор застиг.

— Ти збожеволів!

— Я раціональний, — байдуже відповів Цензор. — Проблему треба вирішувати ще до того, як вона виникне. Чисто, швидко і за протоколом.

* * *

Майя раптом відчула, як світ навколо почав позбуватися фарб.

Це не було схоже на її минулий напад у цеху. Повітря в легенях просто зникло. Простір навколо почав згортатися з жахливою швидкістю і перед очима зразу ж вибухнула сліпуча, абсолютна біла незкінченність.

Вона навіть не встигла закричати.

* * *

У цей самий мікросекундний момент у мансарду Автора влетів Редактор. Це було схоже на вибух, який пролунав просто посеред кімнати і наслідком цього вибуху стала постать Редактора. Його капелюх злетів, а сірий плащ палав на краях темними іскрами.

— Автор! — оскаженіло закричав Редактор. — Він викреслює її! Прямо зараз! Зроби щось!

Автор, який спокійно сидів у своєму кислотно-кольоровому худі, закинувши ноги на стіл, навіть не здригнувся. На його обличчі з'явилася хижа, азартна усмішка.

— Цей грьобаний Цензор вирішив її ліквідувати саме тоді, коли вона поїхала до доньки? — Автор здивовано хмикнув, повільно знімаючи ноги зі столу. — Вирішив перекрошити весь мій сюжет заради своїх паршивих протоколів?

— Він її вб'є за три секунди! — продовжував кричати Редактор, схопивши Автора за плече.

— Не вб'є, — Автор різко підвівся. Його худі запульсувало дикими, сліпучими спалахами. — Розумієш, друже... Що ти, що Цензор — ви існуєте тільки в цій реальності. І в неї, на наше з тобою щастя, є свої межі. Але є ще і інші реальності, — він хижо посміхнувся, ­— Там інші редактори, і інші цензори... І вам, шановні, туди дорога зачинена. Вам! Але не мені!

Він з розгону вдарив долонею по важкому металевому важелю друкарської машинки.

— Але я знайду десь для неї місце, — вишкірився Автор. — Я домовлюсь!

Пальці Автора з шаленою, нелюдською швидкістю вибили лише один короткий рядок:

СИСТЕМНЕ ОНОВЛЕННЯ: ПЕРЕДАЧА ОБ’ЄКТА В АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ФАЙЛ № 002-2027

* * *

Майя розплющила очі й судомно ковтнула повітря.

Біль у грудях зник. Запаморочення — теж. Вона так само сиділа в автобусі, але... світ за вікном змінився.

Це вже була зовсім інша… реальність.