Розділ 9

Майя хотіла написати відмову від госпіталізації того ж вечора, але той лікар…

«Формально — ви вільна людина і тримати силою вас ніхто не має права, — згадувала вона його слова. — Але як лікар я вас не хочу відпускати... Побудьте тут... хоча б одну ніч.»

У його погляді була лише спокійна, залізна логіка людини, яка бачить картину набагато виразніше за пацієнта.

І… вона йому повірила. Чомусь повірила…

Майя лежала на лікарняному ліжку, дивлячись у темряву, але сон ніяк не йшов. Організм наче перейшов у режим бойової готовності. Нарешті, стомлена напругою свідомість здалася і Майя заснула.

Їй снилося, ніби вона сидить за столом у порожній кімнаті. Перед нею — медичний висновок, а у руці — червоний олівець. Вона намагається перекреслити рядок із діагнозом, але щойно грифель торкається паперу, слова раптом перетворюються на кардіограму.

Майя відчула не страх, а якесь дивне, майже гіпнотичне заціпеніння. Вона просто дивилася на цей пульсуючий візерунок.

Чорні літери медичних термінів витягувались і коливалися над аркушем, вишиковуючись у високі гострі піки та м'які хвилі. Це була кардіограма, повністю зіткана зі слів, і вони ритмічно пульсували — вгору-вниз, вгору-вниз…

Кожна літера віддавала м'яким, теплим світлом. Майя не могла відвести очей від цієї дивовижної, майже магічної пульсації.

«Я живу… — промайнуло в її думках, поки вона спостерігала за кожним спалахом і згасанням літер. — Попри все… я ще живу…»

* * *

А в цей час за кілька кілометрів від лікарні, у її власній пустій квартирі, було темно і тихо.

На кухонному столі самотньо лежав записник Майї — той самий, куди вона вчора занотовувала свої думки про невидимих «агентів обставин» і Редактора, який тримає в руках чужі долі.

Повітря в кімнаті раптом згустилося, вкрившись легким, ледь помітним сизим туманом.

Біля столу безшумно виріс напівпрозорий силует у довгому сірому плащі та капелюсі з широкими полями.

Він знав, що господарки немає вдома. Він завітав сюди свідомо.

Тонкі, майже невагомі пальці торкнулись обкладинки…

Він довго вагався, але таки перевернув її….  

Повільно, аркуш за аркушем, пальці гортали записи Майї…

В деяких місцях Він затримувався… наче розмірковуючи про щось…

Потім пальці повільно, майже бережно закрили записник… Він залишився лежати на тому самому місці, наче ніхто і не торкався його…

Кілька хвилин у кімнаті панувала абсолютна, мертва тиша. Він стояв нерухомо, наче розмірковував над чимось дуже важливим.

А потім силует розчинився в темряві кімнати, залишивши після себе лише ледь вловимий шлейф туману.

* * *

Із записів Майї:

«Людство існує, за великим рахунком, заради продовження роду.

Якщо єдиний реальний сенс існування виду — це розмноження, то куди все це прямує? До якої точки Х еволюціонує людство?

 До якогось ідеального суспільства?

А що далі?

Що в цій умовній точці Х?

Навіть звичайний тролейбус їде із точки А в точку Б. У нього є маршрут.

Точка Х… Якщо вона дійсно існує, то що нас там чекає?

А якщо ніякої точки Х немає, то в чому тоді сенс існування і продовження роду?

Чи може вся ця нескінченна  естафета поколінь  — просто вогонь в чиїсь грубі, щоб не замерзнути в безмежній холоднечі Всесвіту?

Чи я просто чогось не розумію?..»